Місто червоних фігур - Lisa Raven
— Ну...
— Добре, сидіть далі, а я пішла. — Сон завжди був для неї дуже важливим. Махнула рукою і увімкнувши ліхтарик пішла по напрямку виходу з парку. Бажання добратися до ліжка притупляло інші органи відчуттів. Від холоду трясло і це не дозволяло очам зліпитися. Аж поки, вуха наче не позакладало, тиша була такою, що вона перестала чути власні кроки. Підозріла тривога проникала в середину і викликала бажання озиратися. З'явилося відчуття що за нею хтось крокує позаду. Даяна машинально прискорила шаг. Раптово звідкись спереду виступила чорна тінь. Дівчина різко зупинилась вдивляючись в силует незнайомця. Цей хтось, зробив декілька кроків вперед з наростаючим звуком донеслось немічне і хрипке...
— Дая...на ...
Один з хлопців, що начебто зник, підняв руку і пошкутильгав вперед. Даяна завмерла, бік і плече знайомого було кровавим месивом, наче хтось відгриз частину, відсутня права рука. Позаду нього визирнуло щось величезне і худе, очі світилися червоним.
Все відбувалося блискавично, хоча здавалося час тягнеться як гумка. Хлопець втрачаючи свідомість падав вперед, адреналін у крові Даяни змусив рухатись швидко і не замислюючись. Вона обернулась і побігла в право, шалений ритм серця чувся по всьому тілу. Бажання вижити придавало сил виляти між деревами наче зміюка, бо боковим оком було видно цих істот, то там то тут.
— Я помру... — Вона вже не могла бігти, легені пекли, ноги тряслись від втоми і болю. Дівчина обперлась на стовбур якогось дерева і оглянулась. В полі зору їх ще не було. І як її взагалі занесло в цю прокляту діру?
Трішки втамувавши дихання вона швидким ходом нарешті вийшла з парку і направилася в сторону свого будинку. Те що відбувалося цієї ночі здавалося кошмаром.
— "Я і дня більше тут не залишуся!" — думала Даяна заходячи в будинок. Увімкнувши світло в кімнаті почала збирати речі, телефон був на зарядці. Руки все ще тряслися, ноги стали якимись ватними. Сонливість як рукою зняло, речі хаотично летіли у валізу. — "Як тільки вийде сонце, сяду на перший же потяг"
Буквально хвилин через двадцять Даяна присіла на ліжко поруч з зібраною валізою. Зосталось тільки чекати на світанок і сонце що врятує. На годиннику було чверть на третю. Вона сиділа у тиші прислуховуючись до кожного звуку і сподіваючись, що ці тварюки не лазять по хатах. На ранок організм почав брати своє, аж поки до слуху не долинуло дивне скриготіння. Затамувавши подих вона прислухалась. Щось наче шкоябало ставні ззовні, чи то ногтями, чи то зубами. Панічна думка пролетіла в голові. "Світло". Миттєво рука вдарила по вимикачу і кімната погрузилась у темряву декілька секунд вона нервово слухала, як звучить її серце у грудях. Щось вожко вдарило по ставнях, викликавши цим черговий напад паніки.
Вранці вона встала з підлоги в кутку кімнати і схопила валізу. На вулиці вже світило ранкове сонце, а Даяна навіть не попередивши тітку, швидко ішла і сторону зупинки електропоїздів.
Кінець
