Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Читаємо онлайн Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні
оскільки Карвахол лежав найближче до Хребта, багато хто з мисливців приходив заробити грошенят саме сюди.

— Після кількох кухлів елю, — розповідав прибулець, — ну… ви ж розумієте, що я мусив промочити горлянку, бо півроку не вимовив жодного нормального слова, тільки лаявся на цей клятий світ! Так от, приходжу я до Нейла й давай патякати. Розпитую його про місцеві новини, про Імперію та про короля… Може, кажу, той знемагає від гангрени чи ангіни? Може, хтось, про кого мені слід знати, народився або помер, або ж його було заслано? І що ж я чую? Виявляється, що від Драс-Леони до Джиліда гуляють лихі чутки. Мовляв, ургали зникли, але куди саме, ніхто не знає. Половина торговельних шляхів Імперії закриті через напади й пограбування. До того ж, товари не забирають, їх просто знищують на місці. І це ще не все…

Мисливець похитав головою й сьорбнув зі свого бурдюка.

— Люди кажуть, — вів далі він, гикнувши, — що на півночі з'явився Смерк. Його бачили на краю Ду Вельденвардена й біля Джиліда. Подейкують, що він має гострі ікла, очі кольору вина, а волосся в нього таке ж червоне, як і кров, яку він п'є. Я чув від одного чолов'яги з Терінсфорда, що збирається велике військо… Але для чого? Коли я був маленький, мій батько завжди казав мені, що диму без вогню не буває. Може, це вардени? Останнім часом вони сильно дошкуляли Імперії. Або ж це Галбаторікс, якого діймає Сурда. До речі, він знає, де її шукати, чого не скажеш про тих повстанців. Він знищить Сурду так само легко, як ведмідь розчавить мураху, це вже повірте мені.

Роран заплющив очі, коли п'яний мисливець сяк-так угамувався і юрба почала атакувати його питаннями. Чутки про Смерка видались юнакові сумнівними, а от решта новин була надто вже невтішною, аби бути схожою на брехню. Наприклад, про Сурду… До Карвахола доходило дуже мало інформації про цю далеку країну, та Роран розумів, що хоч Сурда з Імперією й існували в мирі, ніщо не могло завадити сильному північному сусідові її захопити. Саме тому король Сурди й підтримував варденів.

І якщо прибулець казав правду про Галбаторікса, то це означало, що невдовзі розпочнеться війна, а разом із тим і військовий набір по містах і селах.

— Гарно було б жити в якусь тиху, спокійну епоху, — мріяв Роран. — Усі ці заворушення роблять наше життя просто нестерпним.

— А ось і інші цікаві новини, — хитро почухав носа прибулець. — Як вам, наприклад, історія про нового вершника з Алагезії? — ляснувши себе по череву, він розреготався й упав на ґанок.

Роран і собі посміхнувся. Справді, дурнуваті чутки про вершника з'являлися в цих краях повсякчас. Спочатку юнак цікавився ними, але потім йому набридло. Йому здавалося, що такі байки виникають лише тому, що люди мріють змінити життя на краще. Юнак хотів уже був піти, коли несподівано помітив Катріну, котра стояла неподалік, вбрана у довгу сукню, прикрашену зеленою стрічкою. Вона радісно глянула на Рорана, той рушив до неї й мовчки торкнувся її плеча. Закохані повільно пішли вечірнім містом.

Дійшовши до околиці Карвахола, вони зупинились і довго милувались зоряним небом, яке вигравало тисячами небесних вогнів. Там, угорі, висіла блискуча перламутрова смуга, неначе хтось розсипав діамантовий попіл.

— Як минув день? — спитала дівчина, схиливши голову на плече Рораца.

— Я ходив на спалену ферму, — знехотя відповів хлопець.

— І що? — аж зіщулилась Катріна.

— Жахливо, — він міцно стис дівчину в обіймах, вдихаючи п'янкий запах її волосся. — Якби не знав, куди йти, то ніколи б і не знайшов… Будинок, комора, прилеглі поля — все сплюндроване…

— Роране! — губи дівчини на мить торкнулись юнакових вуст. — Ти втратив усе, але ти такий мужній… Скажи, ти повернешся на свою ферму?

— А що робити? — гірко посміхнувся Роран у відповідь. — Поратися біля землі — це все, що я можу.

— А як же ж я? — прошепотіла Катріна.

Юнак не знав, що відповісти. Відтоді, як молодята зійшлися, між ними існувала негласна угода про майбутній шлюб. Раніше вони ніколи про це не говорили, тому запитання Катріни неабияк збентежило Рорана. Що не кажіть, а зараз він не був готовий зробити пропозицію, з якою спочатку мав звернутись до її батька. Утім, поставлене питання вимагало відповіді.

— Розумієш, Катріно, — зітхнув хлопець, — зараз я не можу піти до твого батька. Він тільки посміється з мене — і правильно зробить. Ми маємо зачекати, доки в мене з'явиться житло, доки я зберу свій перший урожай… Можливо, тоді він і вислухає мене.

— Тебе зупиняє тільки це? — ледь чутно спитала дівчина. — Ти боїшся глузувань мого батька?

— Звісно ж, ні! — обурився юнак.

— Тоді поговори з ним про заручини, — попрохала Катріна. — Поясни йому, що перегодом у тебе буде і гарний будинок, і добре господарство. Скажи, що він іще пишатиметься своїм зятем. Навіщо марнувати стільки часу, живучи окремо, якщо ми любимо одне одного?

— Я не можу цього зробити, — у розпачі вигукнув Роран. — Бо не зможу тебе утримувати, не зможу…

— Та зрозумій мене нарешті! — раптом підвищила голос Катріна. — Батько має власні плани щодо мого шлюбу! Так, я люблю тебе, але він наполягає на інших претендентах, мовляв, вони заможніші й кращі за тебе… До того ж, батько боїться, що я залишуся в дівках, і я теж цього боюся. Тому, якщо мені судилось обрати когось іншого, я оберу… — Дівчина звела очі, сповнені сліз, на Рорана, чекаючи відповіді. Той мовчав, і Катрін, зробивши кілька кроків назад, побігла до будинків.

Збентежений Роран іще довго не міг оговтатися від почутого й простовбичив на самоті кілька годин. Лише перегодом, сяк-так опанувавши себе, він повернувся до Хорстової оселі й ліг спати.

ПЕРЕСЛІДУВАНІ МИСЛИВЦІ

Багнюка хлюпала під ногами в Рорана, коли він спускався вранці в долину. Сіяв дрібний дощик, було прохолодно й незатишно. Бальдор крокував поруч. Обидва мисливці тримали свої луки напоготові. Ніхто з юнаків не говорив, оскільки боявся злякати оленів, чиї сліди вони шукали.

— Здається, тут, — ледь чутно мовив Бальдор, показуючи на стежку, що вела в прибережні хащі. Роран кивнув і подався стежиною, яку йому показав Бальдор. Утім, сліди виявились старими, тому хлопець вирішив заговорити.

— Бальдоре, я можу з тобою порадитись про одну річ? Мені здається, ти добре розумієш людей.

— Звісно, — здивувався юнак. — А в чому справа?

— Слоун хоче видати Катріну заміж, але не за мене, — не зупиняючись, пояснив Роран. — І це може статися будь-коли.

— А що каже сама Катріна? — обережно поцікавився Бальдор.

— Він

Відгуки про книгу Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: