Привид часу - Володимир Іванович Савченко
— І все-таки у тебе десь тут логічна помилка, — резюмував Антон Летьє.
— «Парадокс Марини»! Непогано, — усміхнувся Бруно, зручніше вмощуючись у кріслі. — Отже, нема чого туди й летіти. Ми там уже побували.
— Ми туди не зможемо полетіти, — промовив Стефан.
— Почекай, не про це мова! — Марина підвелася. — Немає значення, як назвати цей парадокс. Не в тому річ. Припустити, що у Г-1920 античас, — значить прийти до абсурду, до безглуздого роздовоєння однієї події. По-моєму, це має не тільки теоретичний інтерес. Може… — в її очах засвітилася надія.
— Може, ми зараз щось зрозуміємо, і все стане на своє місце. Це ви хотіли сказати, Марино? — спитав Аскер.
Жінка знизала плечима.
— Що ж, спробуємо… Хто, власне, перший вимовив слово «античас»? — вів далі Бруно. — Хто висловив глибоку думку, що зоря Г-1920 має античас?
— Ну, я, — стиха промовив Корнєв. — А що?
— Тоді поясніть нам, — фізик подивився на капітана. — Що таке час? Просто час?
— Час — це… Гм… Об’єктивно реальна форма існування матерії, яка розвивається… — Корнєв намагався згадати інститутський курс філософії. Він був упевнений в матеріальності світу і в дослідженнях більше покладався на здоровий глузд, досвід та інтуїцію. Тепер Іван напружував пам’ять: — Світ існує в просторі і часі… Час властивий усім явищам світу… Влаштовує?
— Не зовсім, — відповів Бруно, — простіше й конкретніше, для практичного користування.
— Простіше? Тривалість подій — це і є час. Ми бачимо, що одна подія, наприклад стрибок кота, відбувається швидше за іншу, ну хоч би за обертання Землі під Сонцем. З цього робимо висновок: тривалість стрибка кота менша, ніж тривалість одного оберту Землі.
Оскільки всі події мають тривалість, так само як і всі предмети — розміри, то й виникає універсальне поняття часу нарівні з поняттям простору… Отак.
— Чудово, — кивнув Бруно. — А що ж тоді античас? Антитривалість? Дурниця. Тривалість, довгочасність не мають зворотного знаку, так само як довжина, ширина і висота. Що ж усе-таки за звір — «античас»?
— Почекайте, Аскер! — вигукнув Корнєв. — Адже час — це тривалість подій. Від початку до кінця…
— Античас — тривалість тієї самої події, тільки від кінця до початку? Браво!
— Де початок того кінця, яким кінчається початок? — глибокодумно вигукнув Стефан Март.
Ніби прохолодний вітерець дмухнув по відсіку. Всі пожвавішали: тепер вони могли якщо не діями, то хоча б силою думки опиратися обставинам, у які їх загнала природа.
— Не заплутуйте мене! — одчайдушно махнув руками капітан. — Я мав на увазі ось що, коли вжив термін «античас». У відомій нам частині Всесвіту події відбуваються у більш-менш зрозумілій або звичній послідовності. Наприклад, Сонце завдяки термоядерним реакціям, що виникають у його надрах, випромінює світлові кванти. Вони розходяться від нього. Наголошую, від нього! Якщо ми спостерігаємо зворотну послідовність: світло зорі йде до зорі, — чому ж не зробити висновку, що час цієї зорі плине у зворотному напрямку?
— Тому, що це неправильно! — відрубав Бруно. — Не послідовність подій визначає плинність часу. Стародавня плутанина. Час — тривалість подій, великих і малих, простих і складних. Тривалість — і нічого більше! Час обумовлюється подіями, а не навпаки. А події, їхня послідовність, розвиток, результати, все, у тому числі й тривалість, — визначаються причинно-наслідковими зв’язками між явищами природи… А з погляду діалектичного причинного зв’язку тут усе зовсім ясно: наслідок — те, що зореліт помітять гіпотетичні істоти Марини, — ніколи не настане раніше за причину, тобто прибуття корабля до зорі Г-1920. І нічого тут, як кажуть, голову морочити!
— Що ж, може, це й так, — здався Іван.
— Так, це пояснює, — кивнула Марина, — хоча й не зовсім…
— Ні, я дивуюся! — підхопився з місця Тоні. — І тобі, Марино, і тобі, Іване. Професор тисне на вас своїм авторитетом — і ви легко відмовляєтесь од своїх ідей. А головне — від правильних ідей!
— Так чи не так, — зітхнув Стефан, — це все одно нічого не міняє…
Аскер обернувся до Тоні, насупивши кошлаті брови.
— Ніж збивати з пантелику інших, пілоте, скажіть самі, якщо вам справді є що сказати.
— Є, — запально прийняв виклик Летьє. — Час — не просто тривалість подій! І в уявленні людей, і в науці — це щось більше… Це реальність, яка має різноманітні властивості. А рівняння у фізиці, в які входить значок «t»? А гіпотези про існування «квантів часу»? — Тоні перевів подих. — А гіпотези про антиентропійні[4] вселенські процеси, які виникають із плинності часу і впливають навіть на форму планет? Що ви скажете на це, професоре?
— Не морочте мені голови, юначе! — поблажливо промовив Бруно. — Який каскад термінів! Яка ерудиція. Я в своєму житті слухав не одну сотню студентів, котрі не маючи справжніх знань, намагалися відбутися тріскотнею про те, чого зовсім не розуміли. Всім їм доводилося складати мені заліки по кілька разів…
— По суті, по суті, професоре!
— У ваших доказах немає суті, студенте! — обірвав Аскер. — На підтвердження неймовірної думки: час це щось, ви висуваєте гіпотези, які самі потребують доказів!
— Стривайте! — спинив їх дзвінкий голос Галини. — Про що ви сперечаєтеся? Нас щохвилини відносить на десятки мільйонів кілометрів кудись до Плеяд, а ви… — обурювалася дівчина. — Нам треба туди летіти? Там є зоря?
— Ні! — Бруно сердито промокнув лисину носовичком.
— Ні. Галинко… — сумно всміхнувся. Летьє, одразу втративши інтерес до суперечки. — Нема про що балакати.
— Добре, що хоч у цьому всі одностайні, — полегшено зітхнула дівчина.
Слова Галини повернули всіх до дійсності.
— Гаразд, поговорили, — Корнєв підвівся. — Підсумовую. Яскравість Г-1920 зменшилася втроє, а відстань до неї збільшилася майже на чотири парсеки. Це прямі вимірювання. Бруно доповнив їх: кутове зміщення зорі зменшилося. Але чи досить цього, щоб твердити: зорі там немає, —
