Остання збірка - Роберт Шеклі

Тостів було багато, і всі на честь різних корисних якостей земних кішок. Потім випили окремо за планету Земля й закінчили вшануванням усіх планет земного типу, починаючи з Абака.

Бренді закінчився десь на Глостреї. На щастя, в сиерійця виявилася непогана колекція місцевих вин.

Арнолд відключився на Уанлексі. Грегор протримався до кінця алфавіту, потім поклав руки на стіл, опустив на них голову й заснув.

Наступного ранку вони прокинулися пізно з головним болем, неприємним відчуттям у шлунку та затерплими суглобами. До того ж з'ясувалося, що їхні хоробрі, прості й розумні земні кішки кудись зникли.

Друзі обшукали весь будинок. Вони обстежили стайні, луки й навіть поля, розкопували щурячі нори й заглянули в покинуту криницю.

Кішок не було, не лишилося навіть жмутка шерсті.

Тим часом пацюки так само весело й безтурботно, як і раніше гасали будинком, почуваючись у повній безпеці, вони лишалися невидимими для ока.

— І це після такої чудової роботи! — журився Арнолд. — Гадаєш, пацюки дали нашим кішкам відкоша?

— Навряд, — сказав Грегор. — Це суперечило б їхній щурячій натурі. Логічніше припустити, що кішки просто розбіглися.

— Але ж тут стільки чудової їжі! — дивувався Арнолд. — Ні. Це суперечить кошачій натурі.

— Киць-киць-киць, — востаннє покликав Грегор, але замість знайомого нявкання почув лише задоволений писк, мільйона безтурботних пацюків.

— Треба з'ясувати, що сталося, — сказав Арнолд, підходячи до скринь з п'ятьма кішками, що залишилися. — Спробуємо ще раз, але додамо контрольний елемент.

З цими словами він витяг зі скриньки кішку й начепив на неї нашийник із дзвіночком. Грегор зачинив зовнішні двері, полювання почалося.

Кішка люто накинулася на здобич, і невдовзі почали з'являтися знівечені трупи пацюків. Разом із життям їх залишала і здатність до невидимості.

— Це ні про що не говорить, — мовив Арнолд.

— Дивись далі, — мовив Грегор.

Трохи перепочивши, кішка попила води й знову взялася до роботи.

Арнолд задрімав, але Грегор продовжував спостерігати, хмурніючи від своїх думок.

Він чудово розумів, що півмісяця вони вже витратили, а популяція пацюків анітрохи не зменшилася. Кішки, в принципі, могли б з ними впоратися, але якщо за кілька годин вони втрачають інтерес до полювання, то їхнє використання обійдеться надто дорого. Може, тер'єри впоралися б із цим краще, чи з ними буде те саме?..

Раптом він підхопився й розбудив Арнолда.

— Що трапилось? — невдоволено буркнув той, оглядаючись довкола.

Там, де щойно активно полювала кішка, залишився лише нашийник, який висів у повітрі над підлогою.

Дзвіночок, як і раніше, весело бряжчав.

— Кішка стала невидимою! — скрикнув Арнолд. — Як це сталося? Чому?

— Мабуть, щось з'їла, — ошелешено промовив Грегор, спостерігаючи за переміщеннями нашийника по кімнаті.

— Кішка їла тільки пацюків.

Приятелі поглянули один на одного, наче їм спало на думку те саме.

— Отже, невидимість пацюків не пов'язана з мутацією! — вигукнув Грегор. — Казав я тобі! Подібна властивість так просто не передається. Пацюки напевно теж щось з'їли.

Арнолд кивнув на знак згоди.

Я підозрював. Очевидно, це сталося після того, як кішка вдосталь наїлася пацюків.

За звуками, що долинали з кімнати, вони зрозуміли, що невидима кішка продовжує полювати на невидимих пацюків.

— Усі вони мають бути десь тут, у будинку, — сказав Грегор. — Але чому не відгукнулися, коли ми їх кликали?

— Кішки — тварини дуже незалежні, — висловив припущення Арнолд.

Бряжчав дзвіночок. Нашийник немов зачарований висів у кількох сантиметрах від підлоги й надалі переміщувався стрибками. Григорові спало на думку, що, можливо, їм не варто надто засмучуватися, адже кішка й надалі ловить пацюків.

Але поки він думав про це, дзвіночок замовк.

Нашийник нерухомо лежав на підлозі посеред кімнати, а потім і він розчинився у повітрі.

На підлозі не лишилося нічого.

Грегор збентежено втупився у те місце, де щойно був нашийник.

— Цього не може бути. Цього просто не може бути, — вимовив він ледь чутно.

На жаль, він знав, що це сталося.

Кішка більше не стрибала, не підкрадалася, не кидалася на здобич.

Вона просто зникла.

Хоча часу в компаньйонів майже не залишилося, вони знали: доведеться все починати спочатку і з'ясувати, що стало причиною невидимості. Арнолд зачинився у своїй імпровізованій лабораторії й почав брати проби усіх речовин довкола ферми. Очі в нього почервоніли від напруги й довгих годин, проведених над мікроскопом. Він змарнів і здригався від кожного звуку.

Грегор продовжував експериментувати з кішками. Перш ніж випустити сьому, він умонтував у нашийник крихітний рефлектор сигналів радара та радіомаяк. Але з нею сталося те саме, що й з її попередницею — через кілька годин полювання кішка стала невидимою, а невдовзі зовсім зникла. Вона зникла й з екрана радара, а радіомаяк раптово замовк.

Грегор спробував ретельніше контролювати експеримент. Цього разу він посадовив восьму й дев'яту кішок в окремі клітки й годував їх строго дозованими шматочками щурячого м'яса. Невдовзі вони стали невидимими. Грегор перестав годувати восьму, але, як і раніше, давав щуряче м'ясо дев'ятій. Кішка номер 9 зникла без сліду, як і всі її попередниці, а восьма, хоч і стала невидимою, лишалася у клітці.

Між Грегором і сиерійцем відбулася довга телефонна розмова на підвищених тонах. Сиерієць вимагав, щоб «ААА Ейс», сплативши невелику неустойку, відмовилася від замовлення й дозволила розпочати роботи одній з великих компаній. Грегор відмовився.

Щоправда, поклавши слухавку, він пошкодував про своє рішення. Секрети ферми Берні-Спірит були глибокими й заплутаними. І, щоб їх розгадати, їм, можливо, доведеться витратити решту життя. Вистачило б і самої невидимості. Але зникнення тварин було ще гірше. А часу лишалося обмаль.

Грегор саме міркував над цими проблемами, коли до кімнати увійшов Арнолд. Вигляд у нього був очманілий, а посмішка — явно нездорова.

— Ось поглянь, — промовив він, простягнувши Грегорові руку долонею догори.

Грегор подивився на порожню долоню Арнолда.

— Що це? — запитав він.

— Єдиний секрет усіх наших невидимок, — дурнувато хихикаючи, відповів Арнолд.

— Нічого не бачу, — обережно сказав Грегор, гарячково пригадуючи правила поводження з божевільними.

-Звісно, не бачиш, — хихикнув знову Арнолд. -Воно невидиме.

Грегор задкував від нього, поки не переконався, що їх розділяє стіл.

— Гарна робота, хлопче, — лагідним тоном промовив він. — Твоя долоня увійде в історію! Давай-но ти заспокоїшся, ми з тобою сядемо й ти докладно розповіси, що все