Година Бика - Іван Антонович Єфремов

— Гаразд, — ватажок подав руку.

— Евіза Танет… яке ім’я!

Шестеро зникли, в саду. Від воріт до Евізи наближалась галаслива група лікарів Центрального госпіталю, які приїхали великою громадською машиною.

З-за кущів вийшов головний лікар, гукнув помічників, і вони мовчки потягли пораненого до машини.

— Хто це? — запитала Евіза одного з колег по госпіталю.

— Славнозвісний письменник. Як вони його відлупцювали! — колега розцвів задоволеною посмішкою, ніби він був повністю на боці «кжи».

Дивуючись, Евіза рушила разом з лікарями до вузького порталу входу.

Всередині будівля повторювала звичайний стиль Торманса. Важкі двері до просторого вестибюля. Широкі сходи піднімались до зали, прикрашеної дворядною колонадою. У вестибюлі юрмилося безліч людей. Їхні погляди відразу звернулись до Евізи. Гостю провели нагору й посадили у бічній галереї на витертий диван. Усі прибулі залишалися внизу, вишикувавшись живим коридором.

— Вони когось чекають? — запитала Евіза літнього чоловіка у жовтому медичному халаті, що саме проходив мимо.

— Так, — коротко відказав той, — мають прибути представники Вищого Зібрання.

— Чому «прибути», а не просто приїхати?

Співбесідник злякано глянув на Евізу, озирнувся і зник між колонами.

Чекати довелося понад півгодини, коли нарешті з’ясувалося, що сановники не приїдуть. Натовп унизу ніби прорвало. Зі сміхом і голосними розмовами, характерними для тормансіан, усі кинулися сходами до зали. Головний лікар відшукав Евізу і повів її на підвищення, де посідали найзнаменитіші медики столиці й почесні гості з інших місць планети. Евіза відмовилась, запевняючи, що нічим не заслужила високого місця і їй, рядовому й молодому лікареві Зоряного Флоту, це непристойно. Вона сіла біля колони в кутку зали, відчуваючи на собі увагу всієї аудиторії, заклопотана майбутнім виступом.

Оратори не поспішаючи змінювали один одного. Говорили довго, про речі більш ніж очевидні, заздалегідь обумовлюючи спрямування початих доповідей. У тормансіан такий виступ чомусь мав назву короткого вступного слова. З усього відчувалося, що ці потоки банальностей нікого не цікавили. Евіза бачила це із знуджених облич, з галасу в залі, який ледве перекривався гуркотом звукопідсилювачів, що передавали промови ораторів.

Нарешті розпорядник засідання оголосив про бажання лікаря з Землі виступити перед лікарями Торманса.

Евіза рушила через залу до трибуни, її вітали вигуками, лясканням по бильцях крісел і свистом захопленої молоді. І хоч такий ґвалт здавався їй дивакуватим, все ж він свідчив про добрі почуття. Вклонившись, Евіза подякувала тормансіанам. Коли вона заговорила з непередавано м’яким земним акцентом, який не змогли огрубити підсилювачі, в залі настала небувала тиша. Тормансіани не зводили з Евізи очей, оглядаючи її від пильних топазових веселих очей до сильних ніг у дивному синьому з сяючими вогниками взутті, вони намагалися зрозуміти, чим так схожа і не схожа водночас ця жінка на жінок Ян-Ях.

— Ваші старшини хотіли, щоб я, ознайомившись із медициною Ян-Ях, вказала на помилки лікарів і розповіла про досягнення Землі. Але мої знання у науці Ян-Ях мізерні і, головне, я не маю основного критерію, необхідного, щоб судити про будь-яку науку, не маю уявлення про її долю у творенні людського щастя. Тому виступати порадником і критиком було б з мого боку нескромно й нечемно. Все, що я можу, — це розповісти вам про перешкоди, подолані на Землі… Викладання будь-якого предмета, особливо великих розділів науки, у нас починається з розгляду історичного розвитку і всіх помилок, допущених на його шляху. Так людство, борючись із властивим людям прагненням забувати неприємне, захищає себе від шляхів і повторення колишніх невдач, яких було багато в докомуністичній історії. Уже в ЕРС визначилася величезна різниця між силами й матеріальними засобами, які людство витрачало на медицину і на науку воєнного й технічного призначення.

Наймудріші голови були зайняті у фізиці, хімії, математиці. Крок за кроком біологія і медицина розходилася з фізико-математичними науками у своєму уявленні про світ, хоча зовні широко користувалась їхніми методами і дослідницькими апаратами.

В результаті природа навколо людини і вона сама, як частина її, постали перед людством як щось вороже, що мусить бути підкорене тимчасовим цілям суспільства.

Вчені забули, що велика рівновага природи і конструкція організму є наслідком історичного шляху неймовірної тривалості і складності, в підпорядкуванні і взаємозв’язку інтегральних частин. Вивчення цієї складності хоч би у загальних рисах вимагала багатовікової роботи, а людство Землі почало необачно і поспіхом пристосовувати природу до перехідних утилітарних цілей, не рахуючись із необхідними людям біологічними умовами життя. І людина — спадкоємець болісного мільярдолітнього шляху, пройденого планетою, — як не вдячний і нерозумний син заходилася розтринькувати, переводити в ентропію основний капітал, який їй дістався: накопичену в біосфері енергію, що, як накручена колись пружина, послугувала для технічного стрибка людства…

Евіза зупинилась, і тієї ж миті зал вибухнув стукотом долонь об дерево. Порушена тема була близькою планеті Ян-Ях, дотла розореній нерозумними предками.

Евіза, яка не звикла до такої реакції зібрання, стояла, безпорадно оглядаючи бурхливу аудиторію, поки головуючий не вгамував захоплених слухачів.

Евіза зовсім не збиралася розпалювати пристрасті нестриманої аудиторії, що призвело б до втрати розумного і критичного сприйняття. Вона вирішила бути обачливішою.

Вона розповіла, як короткозоро помилилися ті, хто торжествував, перемагаючи окремі прояви хвороб з допомогою хімічних засобів, щорічно випускаючи тисячі нових, по суті, фальшивих ліків. Відбиваючи дрібні вилазки природи, вчені прогледіли масові наслідки. Притлумлюючи хвороби, але не зцілюючи хворих, вони породили жахливу кількість алергій і розповсюдили найстрашніший їх різновид — ракові захворювання. Алергія виникала й через так зване імунне перенапруження, якого зазнавали люди у своїх тісних помешканнях, школах, крамницях і видовищах, а також внаслідок постійного перенесення швидким автотранспортом нових штамів мікробів і вірусів з одного кінця планети в інший. В цих умовах бактеріальні фільтри, вироблені організмом у біологічній еволюції, перетворювались на свою протилежність, на ворота інфекції, як, наприклад, мигдалини горла, синуси обличчя чи лімфатичні вузли. Втрата міри у використанні препаратів і в хірургії пошкодила охоронні системи організму, як, приміром, безмірне використання влади підірвало охоронну систему суспільства — закон і мораль.

Сутність лікування, заснована на старих уявленнях, відстала від життя. Коли в процесі розвитку суспільства загинули релігія, віра в потойбічне життя, в силу молитви і в чудо, світоспоглядання відсталого капіталістичного устрою зайшло в безнадійний глухий кут невір’я, порожнечі й безцільного існування. Це породило суцільні неврози старшого покоління. Нагнітання загрози тотальної війни як засіб політичної агітації, постійне нагадування про це у газетах, радіо, телебаченні сприяло психозам серед молодої частини населення — суперечливим прагненням швидше відчути всі радощі життя і втекти від її реальності. Перенасиченість розвагами, напруга штучних переживань створили своєрідний перегрів психіки. Люди дедалі наполегливіше мріяли піти в інше