Прекрасні катастрофи - Юрій Корнійович Смолич
— Розумієш, — сказав Думбадзе, — медичних світоглядів може бути стільки ж, скільки ідеологій. Кожна ідеологія має свій медичний світогляд, його мають індійські йоги, буддійські жерці, селянські знахарі, буржуазні ескулапи, його має і радянський медик. Найгірше лихо буржуазної медицини, яку дістали ми у спадщину і яка розквітає тепер на Заході, — Є це максимальне роздрібнення на мінімальні лікарські спеціалізації.
— Але ж, — не зрозуміла Петрова, — спеціалізація — це ж зовсім не так погано. Скажімо, роздрібнення спеціалізації в нас, у машинобудівному виробництві, тільки вдосконалює та покращує виготовлювану машину.
— Безперечно. Бо роздрібнення спеціалізацій в машинобудуванні до того й скеровано, щоб утворити одну-єдину машину. А не тільки, щоб поробити її окремі частини та деталі. Ти не зрозуміла мене. Зовсім не треба, щоб радянський лікар був майстром на всі руки, тобто тим же знахарем. Він мусить бути висококваліфікованим спеціалістом одної з галузей медицини. Але радянська медицина лікує хворого, досконало вивчивши його і його захворювання з усіх боків. І щоб вилікувати окрему дрібну хворобу, якийсь там нежить, вона лікує цілу людину. Спосіб лікування має бути результатом вивчення хворого і терапевтом, і хірургом, і невропатологом, і фізіологом. Ти розумієш мене? Це, коли хочеш, аналогічно до твоєї машини.
— Не так важливо знати, яка хвороба в даної людини, як важливо знати, в якої людини ця хвороба, — прошепотів і собі Коломієць. Він стояв із своїми приборами напружений і насторожений, але вухо його мимоволі переймало розмову поруч. І він реагував. — Це сказав ще англійський лікар Пері. — І його око, те, що було з цього боку до Думбадзе, поглянуло на Думбадзе тріумфуючи і згорда.
Не один Думбадзе вмів до речі вставити в розмові цитату. Цього вже навчився й студент Коломієць.
— Розтин! — скомандував Івановський.
Думбадзе залишив Петрову і впоровся своїм скальпелем у шкіру руки. Коломієць вправив у вену трубку і дав тиснення. Консервована кров потекла до спорожнених жил Чіпаріу.
6
Сахно вибігла до залу. Там було тихо. Всі сиділи чи стояли по кутках і мовчки ждали. Професор сидів так само і так само курив.
— Професоре… — почала була Сахно.
Але професор, не розплющуючи очей, заперечливо замотав головою.
Сахно підбігла до дверей великої операційної. Вона прислухалася. Там було так само тихо. Вона повернулася до малої операційної. Кров текла в жили Чіпаріу. Коломієць рахував кубики. Сестри стояли вже з щітками напоготові. Думбадзе з Петровою знову перешіптувалися. Думбадзе щось говорив їй про потребу радянської медицини будувати свій розвиток на досягненнях новітньої фізики та хімії. Про неприпустимість судити про фізіологію людини на підставі досвіду з фізіології тварин. Про> щойно згадане гасло «лікувати здоров’ям». Про те, щ0! радянська медицина повинна дбати про людину, поки вона здорова, а не тільки тоді, як вона захворіє.
— Радянська медицина, — шепотів Думбадзе, не спускаючи, проте, з ока Коломійцевих рук біля трансфузійних приладів, циферблата секундоміра в руках сестри, що стояла на пульсі, та обличчя доктора Івановського. — Радянська медицина орієнтується насамперед на соціальну перебудову життя. І радянський хірург бере активну участь у будівництві таких форм життя, які самі по собі, через поліпшення умов життя, роботи та побуту унеможливлюють захворювання. По-друге, радянська медицина через профілактику загальну та, зокрема, виробничу, через фізкультуру, масову гігієну, санітарію та оздоровчі заходи піклується про здоров’я здорової людини. І, нарешті, вона лікує окремі хвороби людини через вивчення й пізнання цієї хвороби та цілого, організму хворого.
— Донора! — наказав доктор Івановський.
Сахно знову вийшла в зал.
Але на цей раз професора в кутку в кріслі не було.
Він стояв під дверима операційної і дивився на годинник. Коли Сахно наблизилася до нього, він звів на неї очі.
— Скажіть, — спитав він, — ви не пам’ятаєте, скільки хвилин минуло до моменту подачі донора, коли я робив операцію докторові Гальванеску?
— Тридцять п’ять хвилин, професоре! Я це добре пам’ятаю.
— Мені теж так здається… — прошепотів професор і сховав годинника. — Ці тридцять п’ять хвилин уже минули…
— …Але доктор Гальванеску так і не просив донора, — докінчила Сахно.
— От іменно. Пробачте, — торкнув професор чергову сестру, що стояла напоготові, тримаючись за ручку дверей. — Постороніться, я пройду да операційної…
Він відсторонив чергових з піднесеними руками і відчинив двері операційної.
Професор був старий чудій. Він умів шанувати своє слово. Він почекав, поки минув крайній строк. Коли крайній строк минув, він накинув ще п’ять хвилин і тоді цими п’ятьма хвилинами звільнив себе від свого слова. Він увійшов. Але, входячи, він все ж таки постарався відкрити двері тільки на вузеньку щілинку, крізь яку можна було йому прошмигнути, але нікому іншому заглянути до середини.
Ввійшовши до операційної, він щільно причинив двері.
7
А втім, через якусь хвилину двері розчинилися знову і на цей раз зовсім широко.
Професор стояв на порозі. Своєю спиною він заслоняв ще операційну, і неможливо було побачити, що там, робиться. Обличчя професорове було бліде, аж прозоре.
— Чорт забирай… — тихо прошепотів він і зійшов з порога.
Черговий персонал кинувся до операційної. Але, ввійшовши, всі спинилися вражені. Обидва операційні столи — і нижчий і вищий — стояли поруч, щільно присунуті один до одного. На вищому лежав труп об’єкта номер два. На нижчому лежав сам доктор Гальванеску. Він лежав так само рівний, випростаний і блідий. Він був точнісінько такий же, як той труп, і неможливо було зразу зрозуміти, хто ж із них
