Подорож на Місяць - Жюль Верн
Снаряд увесь час віддалявся, контури мерхнули, гори вирівнювалися вдалині, і від цієї дивної картини супутника Землі незабаром у мандрівників залишилися тільки незабутні спогади.
Розділ XIX
БОРОТЬБА З НЕМОЖЛИВИМ
Протягом довгого часу Барбікен і його товариші, мовчазні й задумливі, розглядали цей світ, який вони побачили тільки здалека і від якого вони віддалялися безповоротно. Положення снаряда відносно Місяця змінилося, і тепер його дно було обернено до Землі.
Ця зміна, відзначена Барбікеном, здивувала його. Якщо ядро повинно було обертатися навколо Місяця еліптичною орбітою, чому тоді воно не обернулося до нього своєю важкою частиною, як Місяць до Землі? Тут було щось незрозуміле.
Стежачи за ходом снаряда, можна було відзначити, що, відхилившись від Місяця, він пішов кривою лінією, аналогічною тій лінії, яку накреслив, наближаючись. Отже, він описав дуже видовжений еліпс, який, можливо, простягався до точки однакового притягання, де нейтралізуються впливи Землі і її супутника.
Такий був висновок, який Барбікен справедливо зробив із спостережних фактів і який так само схвалили обидва його приятелі. Відразу запитання посипались, як дощ.
— А коли ми повернемося до цієї мертвої точки, що станеться з нами? — спитав Мішель Ардан.
— Невідомо, — відповів Барбікен.
— Але, я гадаю, можна зробити припущення?
— Два, — відповів Барбікен. — Або швидкість снаряда буде тоді недостатньою, і він залишиться назавжди нерухомим на цій лінії подвійного притягання…
— Мені більше подобається інше припущення, хоч яке б воно було, — заперечив Мішель.
— Або його швидкість буде достатньою, — продовжував Барбікен, — і він знову стане на свій еліптичний шлях, щоб довічно обертатися навколо нічного світила.
— Чи не можна було б тут щось зробити?
— Ні, — відповів Барбікен. — Хіба можна боротися з неможливим?
— А чому б і ні? Один француз і два американці — хіба вони відступлять перед таким словом?
— Що ж ти хочеш робити?
— Підкорити собі цей рух, який нас відносить.
— Підкорити?
— Так, — продовжував Мішель, захоплюючись. — Загальмувати його або змінити його напрям, скористатися з нього, нарешті, для вивершення наших проектів.
— Але як?
— Це вже ваша справа. Якщо артилеристи не можуть управитися з своїми снарядами, — вони не артилеристи! Якщо снаряд командує артилеристом, то треба замість нього покласти цього артилериста в гармату! Нічого собі вчені, слово честі! Вони тепер не знають, що робити, після того, як підбили мене…
— Підбили! — вигукнули Барбікен і Ніколл. — Підбили! Що ти хочеш цим сказати?
— Ніяких обвинувачень! — сказав Мішель. — Я не шкодую. Ця прогулянка мені подобається! Ядро — якраз для мене. Але зробімо все, що в наших силах, щоб ми впали куди завгодно, коли вже не впадемо на Місяць.
— Ми й не хочемо нічого іншого, мій любий Мішелю, — відповів Барбікен, — але нам бракує засобів.
— Ми не можемо змінити рух снаряда?
— Ні.
— А зменшити його швидкість?
— Ні.
— Навіть викинувши з нього якісь речі, як викидають їх у море з перевантаженого судна?
— Що ти хочеш викинути? — відповів Ніколл. — У нас же немає баласту. І, крім того, мені здається, що полегшений снаряд летітиме швидше.
— Повільніше, — сказав Мішель.
— Швидше, — заперечив Ніколл.
— Ні швидше, ні повільніше, — зауважив Барбікен, щоб помирити своїх друзів, — бо ми у порожняві, де не треба зважати на цю особливість тіл, яка зветься вагою.
— Гаразд! — вигукнув Мішель Ардан рішуче. — Тоді залишається зробити тільки одне.
— Що саме?
— Поснідати! — спокійно відповів Ардан, що завжди пропонував таке розв'язання найскладніших питань.
Справді, якщо ця операція не мала ніякого впливу на напрям снаряда, то в усякому разі можна було б зробити її без перешкод і навіть з успіхом, маючи на увазі голодні шлунки. Цей Мішель мав тільки доречні ідеї!
Отже, снідали о другій ранку, але година не мала значення.
Коли сніданок закінчився, спостереження поновилось. Навколо снаряда трималися на незмінній відстані речі, викинуті назовні. Очевидно, ядро у своєму поступному русі навколо Місяця не зайшло ні в яку атмосферу, бо інакше різна вага цих предметів змінила б їх відносне положення.
З боку земного сфероїда нічого не видно. Земля ввійшла у першу фазу тільки напередодні опівночі, і аж через два дні вузенька дужка її звільниться від сонячного проміння і стане за годинник для селенітів, бо в своєму обертовому русі кожна з точок завжди проходить знову після 24 годин через той самий меридіан Місяця.
А Місяць у цей час виблискував у всій своїй красі серед численних сузір, яких не могли затемнити його промені.
Рівнини на диску вже набрали знов того темного забарвлення, яке видно з Землі. Всі інші місця диска залишилися блискучими, і серед цього загального блиску Тіхо ще вирізнявся, як Сонце.
Барбікен не міг визначити швидкість снаряда, але міркування доводили йому, що ця швидкість, за законами механіки, повинна була рівномірно зменшуватися.
Справді, коли припустити, що снаряд ітиме орбітою навколо Місяця, ця орбіта неодмінно повинна бути
