Капітула Дюни - Френк Херберт
«Він був моїм батьком, розумієш».
Мурбелла вивела його з задуми.
— Можеш ділити з ними їхню мрію, хай яка вона є, але…
— Люди, дорослішайте!
— Що?
— Це їхня мрія. Почніть поводитися по-дорослому, а не як злі діти на шкільному подвір’ї.
— Мати знає краще?
— Так… думаю, що так.
— Ти справді так це бачиш? Навіть коли називаєш їх відьмами?
— Це добре слово. Відьми відають таємницями.
— Не віриш, що це довге й суворе тренування плюс прянощі й Агонія?
— До чого тут віра? Невідоме творить власну містику.
— А не думаєш, що вони морочать людям голови? Аби ті робили, що вони хочуть?
— Це безсумнівно!
— Слова як зброя. Голос, імпринтерки…
— Немає нікого прекраснішого за тебе.
— Що таке краса, Дункане?
— У красі, я певен, є стиль.
— Точнісінько так само каже й вона. «Стиль має прокреаційні корені, так заглиблені у нашу видову психіку, що ми не сміємо їх усунути». Тож вони міркували про втручання туди, Дункане.
— І можуть зважитися на все?
— Вона каже: «Ми не деформуємо свого потомства, перетворивши його на щось, за нашим судженням, нелюдське». І судять, і засуджують.
Він подумав про чужі постаті зі свого видіння. Лицепляси. І спитав:
— Наскільки аморальні тлейлаксу? Аморальні — нелюдські.
— Я майже чую, як у голові Одраде обертаються зубчасті колеса. Вона та її Сестри дивляться. Слухають, припасовують кожну відповідь, усе в них вирахувано.
«Це те, чого ти хочеш, моя люба?» Він почувався мов у пастці. Вона мала рацію і водночас помилялася. Мета виправдовує засоби? Як він може виправдати втрату Мурбелли?
— Думаєш, вони аморальні? — спитав він.
Вона наче й не чула.
— Завжди міркують, що казати далі, аби здобути бажану відповідь.
— Яку відповідь?
Невже вона не чує його болю?
— Ніколи не здогадаєшся, доки не стає запізно!
Вона обернулася й глянула на нього.
— Точнісінько Всечесні Матрони. Знаєш, як Всечесні Матрони мене захопили?
Він не міг відкинути думку, що сторожові пси ревно вхопляться за наступні слова Мурбелли.
— Мене вхопили на вулиці під час зачистки Всечесних Матрон. Думаю, усю цю зачистку робили заради мене. Моя мати була красунею, але надто старою для них.
— Зачистка? — «Сторожові пси хотіли б, щоб я це спитав».
— Вони проходять крізь місцевість, і люди зникають. Ні тіл, нічого. Зникають цілі сім’ї. Пояснюють, що це кара, що ті люди змовлялися проти них.
— Скільки років тобі було?
— Три… може, чотири. Я гралася з подружками надворі, під деревами. Раптом вибухнув сильний шум і крик. Ми сховалися в дірі за якимись каменями.
Ця драматична картина захопила його.
— Земля задрижала. — Її очі наче заглянули всередину, у спогади. — Вибухи. Коли все затихло, ми виглянули. Весь куток, де був мій дім, перетворився на яму.
— Ти зосталася сиротою?
— Я пам’ятаю своїх батьків. Батько був великим і дужим чоловіком. Мама, здається, була десь служницею. Служниці носили уніформи, а я пам’ятаю її в такій уніформі.
— Як ти можеш бути певна, що твоїх батьків убили?
— То була зачистка — це все, що я знаю. Але зачистки завжди однакові. Крик, люди тікали. Ми перелякалися.
— Чому ти думаєш, що зачистка була заради тебе?
— Вони таке роблять.
«Вони». Яку перемогу розгледять спостерігачі в цьому одному слові.
Мурбелла глибоко поринула в спогади.
— Думаю, мій батько не захотів скоритися Всечесній Матроні. Таке завжди вважалося небезпечним. Великий гарний чоловік… сильний.
— То ти їх ненавидиш?
— Чому? — Його питання її справді здивувало. — Інакше я ніколи не стала б Всечесною Матроною.
Ця черствість його вразила.
— То воно цього всього вартувало!
— Коханий, чому ти обурюєшся тим, що привело мене до тебе?
«Туше!»
— Хіба ти не хотіла б, щоб це сталося інакше?
— Це вже сталося.
Який глибокий фаталізм. Ніколи не підозрював у ній такого. Це наслідок кондиціонування Всечесних Матрон чи якоїсь дії Бене Ґессерит?
— Ти стала цінним доповненням їхніх конюшень.
— Справді. Звабниці — так нас називали. Ми вербували вартісних чоловіків.
— І ти це робила.
— Я багатократно окупила вкладені в мене кошти.
— Ти усвідомлюєш, як це витлумачать Сестри?
— Не перебільшуй.
— То ти готова попрацювати над Скителі?
— Я цього не казала. Всечесні Матрони маніпулювали мною без моєї згоди. Сестри мене потребують і хочуть використати так само. Моя ціна може виявитися надто високою.
Йому на мить пересохло в горлі.
— Ціна? — насилу сказав він.
Вона глянула на нього.
— Ти. Ти — лише частина моєї ціни. Жодної роботи над Скителі. І більше їхньої знаменитої щирості щодо того, навіщо я їм потрібна!
— Обережно, кохана. Вони можуть і сказати.
Вона кинула на нього майже бене-ґессеритський погляд.
— Як ти зможеш повернути пам’ять Теґа без болю?
Прокляття! Саме тоді, коли він думав, що їм вдалося оминути слизьке місце. Виходу немає. З її очей він бачив, що вона здогадалася.
Мурбелла підтвердила:
— Оскільки я б не погодилася, то, безсумнівно, ви обговорили це з Шіаною.
Він міг лише кивнути. Його Мурбелла зайшла в Сестринстві далі, ніж він припускав. І знала, що його множинна гхолівська пам’ять відновилася завдяки її імпринтингу. Зненацька побачив у ній Превелебну Матір і ледь не закричав, протестуючи.
— Чим ти відрізняєшся від Одраде? — спитала вона.
— Шіану вишколили як імпринтерку. — Його слова здавалися порожніми навіть тоді, коли він їх промовляв.
— Це якось відрізняється від мого вишколу? — У тоні чулося звинувачення.
Він спалахнув гнівом.
— Ти прагнеш болю? Як Белл?
— Ти прагнеш поразки Бене Ґессерит? — Голос ніжний, як крем.
Він почув у її інтонації відстороненість, наче вона вже віддалилася, прибравши холодної пози спостерігачки Сестринства. Вони заморозили його любу Мурбеллу! Та в ній досі було стільки життєвої сили. Це розривало йому душу. Мурбелла випромінювала здоров’я, надто під час вагітності. Снага і безмежна радість життя. Вона світилася ними. Сестри знайдуть можливість пригасити це світло.
Під його пильним поглядом вона затихла.
Він розпачливо міркував, що здатен зробити.
— Я сподівалася, що ми будемо відвертішими одне з одним, — сказала вона. Ще одне бене-ґессеритське зондування.
— Я не погоджуюся з багатьма їхніми діями, але не
