Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
притримуючись русла річки, де не заважали ні кущі, ні дерева, тягти їх за собою по снігу. Але йти без лиж свіжим пухким снігом і тягти за собою важкі сани було не легко. Тим-то за день проходили тільки кілометрів 12–15. Плутон більше не показувався з-за густої пелени хмар, і температура падала до п’яти і навіть десяти градусів нижче нуля. В тонкому наметі і тонкому одязі було дуже холодно, і тому під час відпочинку по черзі вартували, щоб підтримувати вогонь біля входу в намет. У боротьбі з холодом і снігом зовсім забули про первісних людей. А проте більше й не натрапляли на їх сліди. Все живе, як видно, відкочувало на південь, і рідкі ліси білим саваном обгорнула зимова тиша.

Тільки на восьмий день після початку подорожування на санях поріділий ліс закінчився, на північному горизонті з’явилися білі ували — кінець льодів, а на фоні їх ледве можна було розглядіти темну точку — юрту на горбі, який майже зливався з рівниною тундри.

Залишився ще десяток кілометрів важкого шляху, а потім — побачення з товаришами і відпочинок у теплій юрті після багатьох тижнів мандрування. Через три години вони були тільки за кілометр від неї і кожної хвилини чекали, що почують гавкіт собак, що з юрти вибіжать люди і кинуться їм назустріч з нартами і лижами. Але нікого не було видно, ніхто не гавкав, і юрта, наполовину заметена снігом, самотньо чорніла на вершечку горба, ніби її залишили мешканці. У мандрівників поставали тривожні запитання, якими вони зверталися один до одного.

— Невже вони сплять цілісінькі дні?

— Чому ж не видно і не чути собак?

— Чи не трапилося що-небудь погане?

Напружуючи всі сили, мандрівники прискорили свій рух по глибокому й пухкому снігу рівнини, в якому нога загрузала майже по коліно.

Ось горб уже зовсім близько, але на ньому, як і раніше, все було тихо й порожньо. Біля його підніжжя мандрівники зупинилися і в один голос закричали:

— Ей-ей, Боровий, Іголкін! Вставайте, зустрічайте!

Повторили поклик ще й ще раз, але відповіддю була та ж гробова тиша. Мандрівники не на жарт стривожилися.

— Якщо наші товариші не померли, то їх мовчання можна пояснити тільки тим, що вони поїхали куди-небудь на нартах полювати на великого звіра, — сказав Макшеєв. — Тим більше, що нема й собак.

— Але ми вже цілий тиждень не бачили жодної дичини, — відказав Папочкін.

— Тим-то вони й пішли кудись далі на південь.

— А чи не пішли вони нам назустріч, бачачи, що нас так довго немає? — висловив здогад Громеко. — Після того, як похолодало і пішов сніг, вони повинні були згадати, що ми пішли в літньому одязі і без лиж.

— Це мало правдоподібно, бо вони знали, якою річкою ми попливли, а розминутися на ній з нами вони не могли, — зазначив Каштанов.

— Я думаю, що в юрті ми знайдемо розв’язання загадки, — сказав Макшеєв. — Але спершу обійдемо весь горб, щоб подивитися, чи немає яких-небудь слідів, що їх ми можемо ненароком затоптати.

Залишивши сани біля підніжжя, всі четверо пішли навколо горба, уважно розглядаючи поверхню снігу. Але ніяких слідів, ні свіжих, ні старих, на цій поверхні не виявили, і можна було думати, що відколи сніг укрив землю, ніхто не піднімався на горб і не спускався з нього.

В ЗАЛИШЕНІЙ ЮРТІ

Повстяні двері юрти, обернені на південь, були зачинені і знадвору зав’язані: отже, юрта була порожня. Піднявши повсть, мандрівники ввійшли. Юрта мала жилий вигляд. Біля задньої стінки були складені експедиційні ящики з інструментами, колекціями і більш цінним майном. Висіли рушниці, патронташі, одяг товаришів, а біля бічних стінок були згорнені їх спальні мішки. В центрі юрти чорніло вогнище і на тринозі висів навіть чайник; поруч лежала купа дров та хмизу. Все мало такий вигляд, ніби товариші відлучилися не надовго.

Коли прибулі побачили все це, тривога в них посилилась. Їх товариші не пішли ні на полювання, ні на екскурсію, бо і рушниці і спальні мішки залишилися в юрті. Доводилось думати, що якісь вороги — хижаки або люди — напали на них зненацька де-небудь поблизу юрти, наприклад, біля льодовика або в тундрі біля її підніжжя. А собаки, втративши господарів, з голоду або загинули, або розбіглися. А якщо напала орда, то чому вона не пограбувала юрти?

Більш уважний огляд речей виявив, що чайник, рушниця, взагалі всі речі вкрилися шаром пилу. Макшеєв підняв кришку чайника: рештки чаю на його дні були вкриті густою пліснявою. Стало цілком ясно, що люди залишили юрту вже давно.

— А це що таке? — запитав Каштанов, показуючи на дивний дерев’яний предмет, що стояв на одному з ящиків і якого раніше не помітили.

Всі обступили ящик. На ньому стояла фігурка мамонта, дуже грубо вирізана з дерева. Вона була вкрита бурими мазками і шаром жиру, тим-то було навіть гидко доторкнутися до неї.

— Чи не зайнявся Іголкін з нудьги скульптурою? — висловив здогад Папочкін.

— Ні! — сказав Макшеєв. — Це, безсумнівно, ідол, його мазали кров’ю і жиром забитих тварин у вигляді жертвоприношення. Наші товариші знайшли його де-небудь.

— Так, зіставляючи цю знахідку з слідами на піску, не може бути сумнівів, що тут живуть якісь первісні люди, — зазначив Каштанов.

— Вони забили або повели з собою наших товаришів! — скрикнув Громеко.

— Чому ж вони не пограбували речей?

Макшеєв узяв фігуру, щоб краще роздивитися її. На загальне здивування, під нею лежало два папірці, акуратно згорнені. Каштанов швидко розгорнув їх і почав читати голосно.

У першому папірці від 25 вересня говорилося:

Повідомляємо, що ми в полоні у диких людей, які несподівано з явилися в тундрі. Вони захопили нас два тижні тому зненацька, беззбройними в льодовнику, де ми перевіряли склад, і повели з собою в ліси. Юрту і склад залишили незайманими, але не дали нам нічого взяти з

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: