Прекрасні катастрофи - Юрій Корнійович Смолич

Всі присутні розступилися перед ним. Він пройшов до дверей операційної, як пастор проходить крізь юрбу прочан до свого храму. Він попростував до вмивальника. Хірургічна санітарка відкрутила кран, і струя дзвінко задзюрчала до фарфорової миски.

— Поясніть! — гримнув професор.

В горлі йому щось стало, і він захрип.

Доктор Івановський мовчки простежив очима за доктором Гальванеску. Він прислухався, як дзюрчала вода з крана до миски. П’ятнадцять хвилин митиме Гальванеску руки і шуруватиме їх щіткою. Після того він почне операцію… Але ця операція не повинна відбутися. Доктор Івановський мав п’ятнадцять хвилин на те, щоб пояснити і операцію відхилити.

Натовп лікарів обступив і тісно скупчився навколо професора Трембовського і доктора Івановського. Професор був червоний, аж палав. Він був надто розгніваний і злий. Доктор Івановський був блідий. Він надто хвилювався. Крім того, він от уже майже три доби не спав.

— Професоре! — сказав він нарешті, ковтнувши слину. — Справа в тім, професоре, що ці три доби ми з інтерном Думбадзе та з допомогою студента останнього курсу медінституту товариша Коломійця зробили в наших лабораторіях ряд дослідів над тілами знекровлених і ще не відживлених товаришів Чіпаріу та Йонеску… Тобто я хочу сказати — препаратом номер два і препаратом номер три..

Івановський, завжди такий спокійний та витриманий, дуже хвилювався. Він спинився, щоб зробити віддих.

В залі була абсолютна тиша. Тільки в операційній дзюрчала вода. Доктор Гальванеску мив руки.

— Ну? — гримнув удруге професор.

— Ми зробили досліди над кожним окремим органом. Ми перевірили їх з погляду їхньої анабіотичності. Ми вивчили всі фізико-хімічні процеси, що відбувалися в клітинах організму. Ми всіма способами силкувалися встановити, живі чи неживі клітини цього органу.

По залу пройшов тихий гул. Всі засовалися на місці, зачовгали ногами, всі потовпилися ще ближче. Цікаво, що ж виявили доктор Івановський та його молоді помічники. Може, й справді клітини цих препаратів уже загинули і не варто марно возитися з їхнім відживленням? Доктор Івановський знову ковтнув слину:

— Який жаль, професоре, що ми не почали справи саме з цього!

Професор кашлянув і поліз п’ятірнею в свою сиву чуприну. Ці слова вже торкалися безпосередньо його. Це ж він мусив би почати справу саме з цього.

— Ну? — гримнув він знову.

— Ми почали з відомого вже вам апарата, яким агроном Сахно управляла мертвяками. Ми спробували його на номері два і номері три. Номер два і три чудово піддаються управлінню. А раз так, значить, вони живі. Бо ж коли б клітини були вже мертві, то ці механізовані організми не могли б виконувати своїх робочих функцій. Адже робочої функції окремих м’язів препарата досягається тільки через вплив електроструму на клітини цих м’язів. І струм може вплинути тільки на живі клітини. Отже, професоре, вони живі!

Легкий гомін, проте значно менший за попередній, знову пройшов по залу. Препарати були живі. Отже — в чому ж справа? Професор Трембовський теж заспокоївся. Своє чергове «ну» він уже вимовив незрівняно спокійніше. Вже знову з певним виразом іронії.

Доктор Івановський заспішив. Вода в операційній усе дзюрчала. Доктор Гальванеску ще мив руки.

— Але ми не спинилися на цьому, професоре. Ми взяли на перевірку кожний внутрішній орган, який тільки могли досягти, не розтинаючи тіла: печінку, нирки, шлунок, різні залози і таке інше. Ми вжили для цього просвічування рентгеном, гальванізацію, впорскування, хромоскопію… Ми вивчили знекровлені організми з усіх боків. Ми простежили нервову систему, всі тракти обміну, насичені неорінгерлоківською рідиною. Нарешті…

Доктор Івановський спинився віддихнути. Крім того, він хотів звернути увагу присутніх на новий спосіб визначати живі чи мертві тканини, який фактично вони щойно встановили, запозичивши його для медицини з досвіду хімії. І це був найпевніший, власне, спосіб.

— Нарешті, ми перевірили тканини всіх органів на опромінювання!

Справа в тому, що хімічні процеси, які безперестанку відбуваються в живому організмі, супроводжуються певним випромінюванням. Кожна клітина живого організму, як встановили хіміки, посилає в просторінь цілий сніп невидимих променів. Їх можна піймати відповідно обробленим фотоелементом. Але такі промені посилає в просторінь тільки жива клітина. Мертва клітина не променює.

— Ну? — вже зовсім глузливо запитав професор. Він не був надто гарячий прихильник новаторств сучасної хімії та фізики з погляду використання їх для медицини. — Ну, ну?

— Вони променюють! — урочисто закінчив доктор Івановський. — Усі органи променюють. Значить, значить…

Доктор Івановський мало не задихнувся.

— Значить? — перепитав професор.

— Значить, вони живі!

— Живі?

— Живі!!! — з тріумфом вигукнув доктор Івановський.

Професор похитнувся на носках і викотив очі на доктора Івановського. його обличчя знову червоніло, червоніло й червоніло. Він наливався кров’ю. І раптом він вибухнув гучним, нестримним, веселим і щирим реготом.

Хірургічній сестрі довелося принести професорові склянку води. Він захлинався реготом, махав руками і майже посинів. Ковтнувши води, він трохи заспокоївся.

— Ой, не можу, чудово, чорт забирай, вони живі? Значить, вони живі? Ха-ха!

Доктор Івановський стояв ще блідіший. Губи йому тремтіли.

— Я не розумію, чого ви так смієтеся, професоре?

— Чого я сміюся? Хо-хо! Напад реготу відновився знову.

— Та зрозумійте ви, хімік ви нещасний, що всі ці ваші досліди нікому, ніякому чорту й не потрібні! Хо-хо-хо! Таж без того відомо, що вони живі.

— Звідки це відомо? — хутко перепитав доктор Івановський.

— Таж сам Гальванеску це сказав!

Це було вірно. Сам Гальванеску визнав, що він першого разу збрехав, і признався, що обидва знекровлені живі. Живі! Для чого ж було ще доводити це, раз воно й так відомо, раз сам Гальванеску це сказав?