Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Приїхав цар вавилонський

А з ним його двораки.

Приїхав цар вавилонський

Просити моєї руки —

За нього йду залюбки…

6

Вся ця хіромантія, все це шепотіння на вухо страшенно збуджувало. Ворожба в циганок у крові. Найзатятіша невіра, забувши про всі дотеперішні клятви не даватися на підмову, простягала руку з монетою.

Аби розвіяти сумнів, утертися в довіру, ворожки починали з якоїсь події в житті тої чи тої, так ніби самі все бачили. А з кожною новою монетою на долоні вони провіщали майбутнє, постачали полюбовників, багатих покровителів, фазендейро, полковників високого стану, прибирали суперниць, насилали нечуване й вічне кохання. Влаштовували романи вроздріб і недорого.

Прийшла на цей ярмарок піфій і Бернарда; її запопала найстаріша й найхитріша циганка, скільки вона переволхвувала на віку, не злічити. Заволоділа рукою манушки — чим та не манушка — і завела мову про старого; старий цей в’язне, завжди до манушок в’язне якийсь старий. У саме яблучко: ця проста згадка свідчила тільки про зібрану інформацію, а Бернарда аж рота роззявила.

— Все сходиться. Знаю, хто цей старий.

Ясно, то батько, але про нього й минуле згадувати не хотілося.

— А що потім, що потім? Хочу знати, чи він любитиме мене.

— Ваш?

— Погляд з руки перебігає на обличчя Бернарди: проникнути в її страхи й хвилювання.

— Щоб був тільки ваш, еге ж? Щоб не ходив з іншою? Позолотіть ручку, і я його заворожу, він назавжди забуде дорогу до іншої.

— Та навіщо ж, щоб тільки мій? — здивувалася Бернарда. — Нехай має, скільки заманеться.

Циганка вражено свердлить стурбоване дівоче личко: адже геть усі, кому вона ворожила, домагалися — тільки єдина, перша, не друга; просили зурочити суперниць, оплачували підшепти й замови. А оце така притичина!

— То чого ж тобі? — ошелешено спитала.

— Мені тільки б знати, чи не збайдужіє до мене, не відцурається. Чи не набридну я йому?

— Позолоти ручку, і циганка розкаже все. — Сріблолюбство підштовхувало на ризик: — Бачу кров і смерть…

Бернарда видлубала з підшивки ще дві монетки.

— Ви зразу. Його любов — на все життя?

Дівочий голосок пролунав так журливо, що зашкарубле серце циганки розм’якло. Відкинувши всі утерті вирази, вона промовила, аби тільки втішити:

— На все життя.

— Ви казали про смерть…

— Ти помреш у нього на руках, — була відповідь.

7

Валеріо Собацюра показав на кибитки на тому березі.

— Цигани… — А що в ту мить він думав про повій, то признався: — От із циганкою я не жирував.

— Не ти один, ніхто не жирував. — Маніньйо у погоничах посивів, досвіду йому не позичати, слів на вітер не кидав: — На що циганка зугарна, це трясти спідницями. А в ліжко її не затягнеш. Завжди піймаєш облизня.

— Неправда, сеу Маніньйо.

— Ти ще зелений, рано зірваний. Хто бачив, щоб циганка блудила? Я от пожив на світі, а ні разу в борделі циганки не зустрічав. Навіть в Ільєусі. А там же бабський Інтернаціонал.

Валеріо Собацюра ходив у підручних погонича, а пиндючився, мов той жагунсо:

— Якщо я вже підкочуся до циганки, то доведу діло до скутку, слово даю.

— Балакай. Наш брат знай ото ослів, а циган — він не свій брат.

— От побачимо.

Фадул запевняв Жозефа, що ввечері у Великій Пастці людно, бо надходять гуртоправи, лісоруби, пеони, всі при грошах. Осмілюся висловити вашій милості сумнів, заперечив циган. І циган як у воду дивився: того вечора людей як і прийшло, то обмаль. Окрім череди Маніньйо та Валеріо Собацюри з фазенди Макака, ще один в’ючний обоз прибув на ночівлю в хутірець, доставив на склад сухе какао. Обоз пригнав з фазенди Санта-Маріана кабокло Дориндо, дужий і німий, як риба. Зате його підручний Дуду Урвитель, п’ятнадцятилітній хлопчак, торохтів за двох, базіка язикатий.

Троє табунників із шмаркачем, троє лісорубів і один пеон, останні четверо прийшли гульнути. До цієї вісімки додався Пержентино: метис уже смерком пригнав двох віслюків з харчами для фазенди Аталая, де вже почали годувати наймитів обідом і вечерею. Пержентино хотів розпитати, де зараз капітан Натаріо да Фонсека. Бо управитель Аталаї призначив йому побачення у Великій Пастці.

— Це через пакет, що його він просив привезти з Такараса. Обіцяв навідатись сюди не сьогодні-завтра.

— Ще не приїжджав. Можете зоставити пакета: коли капітан з’явиться, я передам.

— Тоді я залишу й пакета, і, з вашого дозволу, вантаж. Я не такий дурний, щоб виставляти корзини перед очима в циганів. Ці покупки прислав полковник Боавентура з Ільєуса. Для свята, — пояснив він.

Турок згадав про недавню чутку:

— То цього разу приїде сам доктор, еге ж?

— А певне.

— Який доктор? — утрутився Валеріо Собацюра.

Він прийшов з Маніньйо вихилити чарчину й купити шмат сушеного м’яса, щоб смажити на вогні в стодолі і їсти з борошном та рападурою.

— Адвокат, полковників син. Ось уже півроку, як поїхав давати гастролі.

— Куди поїхав? Які гастролі?

— Куди ж, як не в Ріо, гуляти на всю губу.

— І гуляє, аж гай гуде. Подейкують, що йому в рота пальця не клади, — підхопив Валеріо Собацюра, любитель побалакати про різанину й перестрілки.

— У батечка вдався, — докинув Маніньйо, аби не відставати. — Полковник Боавентура не з полохливих.

У двері просунувся циган, та не сам, а в обнімку з повією. Ту всі добре знали: Гута, гоструха-метиска, неабияка жриця кохання.

8

Якщо людей на землі жменька, то незмірним було зоряне поле в цю ворожбитську ніч. З-за річки викотився місяць уповні, залив білим кипнем розлогість Великої Пастки: шпилі, вигін, убогу халупчину, бівуак погоничів і циганські кибитки з табуном віслюків та коней на протилежному березі.

Марія Жина йшла і знала, що йде дорогою принців і фей: ось перейти під молочним сяєвом по камінню річку, а там той циган, що опустив на дно каструлі сонце. Тільки він і більш ніхто випустив на небо місяць і всіяв безмежжя зорями. Чому не покликав її, щоб разом їх пасти? їхня зустріч неминуча, вона ж бо його суджена, давно виглядає, жде не діждеться його.

Хтось пустив поголоску, що прибув вавилонський царський двір і чотири царі. Голоси загули, розділилися, пішли здогади, а ввечері несподіваний переполох. Марії Жині не страшно нічогісінько, вона постійно серед привидів, серед голосів, знається з нечистою силою: вона знає і вовкулаку, і мулицю-без-голови, і велетня Адамастора, і сеньйору дону Санчу, всю в золоті й сріблі, і царя