У вогні - Сьюзен Коллінз

Того дня ми робили те, що й завжди. Снідали. Полювали, рибалили і збирали ягоди. Балакали про людей у місті. Але не про нас: не про Гейлову нову роботу на шахті, не про час, який я провела на арені. Просто про все на світі. Коли ми опинилися біля найближчої до Горна лазівки в паркані, я і справді повірила в те, що все може бути, як раніше. Що ми зможемо жити так, як жили. Відтоді як у нас удома з’явилась купа їжі, я вирішила віддавати всю здобич Гейлові на продаж... Я сказала йому, що сьогодні не піду на Горно (хоч і мріяла туди потрапити), бо не попередила ні матір, ні сестру, що йду на полювання, тож вони, либонь, хвилюються. А тоді, геть неочікувано, бо я щось торочила про нові капкани, Гейл узяв моє обличчя в долоні й поцілував.

Я була зовсім до цього не готова. Можна подумати, що після всіх годин, проведених із Гейлом, коли я спостерігала, як він говорить, сміється й насуплюється, важко не здогадатися, які в нього вуста. Але я навіть не могла собі уявити, які вони теплі, коли торкаються моїх. Або які в нього руки — вони завиграшки можуть встановити найскладнішу пастку, вони так легко полонили мене! По-моєму, я зронила якийсь гортанний звук, і ще смутно пам’ятаю, як стисла руки в кулаки і вперлась Гейлові у груди.

Він відпустив мене і промовив:

— Я мав це зробити. Бодай раз.

І пішов.

Незважаючи на те, що сонце сідало і, мабуть, моя родина вже і справді хвилювалась, я вмостилася під деревом неподалік паркана. Я силкувалася зрозуміти, як я сприйняла поцілунок — сподобався він мені чи розлютив, але я тільки й пам’ятала дотик Гейлових вуст і аромат апельсинів, якими пахла його шкіра. Було безглуздо порівнювати цей поцілунок із тими, якими ми обмінювалися з Пітою. Я й досі не визначилася, чи їх узагалі можна вважати за поцілунки. Нарешті я рушила додому.

Того тижня я ставила капкани та приносила здобич Гейзел. Але Гейла до неділі не бачила. Я заготувала цілу промову: мовляв, хлопець мені не потрібен, і заміж я взагалі не збираюсь, — але так і не виголосила її. Гейл поводився так, ніби нічого не трапилось. Можливо, він і чекав, що я скажу бодай щось. Чи поцілую його у відповідь. Натомість я також удала, що нічого не трапилось. Але це таки було. Гейл зруйнував якийсь невидимий бар’єр між нами, а з ним — і мою надію на повернення нашої старої безтурботної дружби. Хай що там я вдавала, але більше не могла дивитись на його вуста байдуже...

Ці думки майнули в моїй голові за одну секунду, а президент Снігоу, зронивши свою погрозу вбити Гейла, втупив у мене погляд. Якою ж я була дурепою, коли думала, що Капітолій забуде про мене, тільки-но я повернусь додому! Можливо, про ймовірні заворушення я і не знала. Але ж я знала, що влада на мене розлючена. І замість поводитись максимально обережно, як того вимагала ситуація, що я робила? З точки зору президента, я почала ігнорувати Піту й надала перевагу товариству Гейла, ще й демонструвала це перед усім округом. І через цю мою поведінку для Капітолія стало очевидно, що я фактично його дражню. А тепер через мою необачність Гейл і вся його родина в небезпеці, та й моя родина також, і Пітина.

— Будь ласка, не чіпайте Гейла, — прошепотіла я. — Він просто мій друг. Він був моїм другом багато років. І все. До речі, зараз усі думають, що ми двоюрідні.

— Мене цікавить лише, як це впливає на розвиток ваших стосунків із Пітою і як це позначиться на настроях в округах, — відповів президент.

— Упродовж Туру усе буде, як раніше. Я буду такою самою закоханою, як і була, — відповіла я.

— Як і є досі, — виправив мене президент Снігоу.

— Як і є досі, — підтвердила я.

— І навіть дужче, якщо ми хочемо запобігти заворушенням, — докинув він. — Тур — ваш єдиний шанс повернути все на свої місця.

— Я знаю. Я все зроблю. Переконаю мешканців округів, що я не кидала виклик Капітолію, а просто була шалено закохана, — відповіла я.

Президент Снігоу підвівся й витер пухкі губи серветкою.

— Цілься вище.

— Що ви маєте на увазі? Куди — вище? — перепитала я.

— Переконай мене, — була відповідь. Він поклав серветку і підхопив зі столу свою книжку. Я не дивилась, як він іде до дверей, тож здригнулася, коли він прошепотів мені на вухо.

— До речі, я знаю про поцілунок.

А потім двері з клацанням зачинилися.

Розділ 3

Запах крові... він був у його подиху.

«Як він це робить? — думала я. — П’є її?» І я уявила, як президент потягує з чашки кров. Занурює туди печиво, дістає, а з нього крапає червоне.

За вікном, м’яко і тихо, ніби кішка замуркотіла, ожив автомобіль і щез удалині. Зник, як з’явився, — непомітно.

Здавалося, кімната повільно обертається навколо мене якимись кривобокими колами, і я подумала, що, мабуть, я непритомнію. Я гойднулась уперед і схопилась однією рукою за стіл, а другою і далі стискала чудове Пітине печиво. Здається, колись воно було оздоблене тигровою лілією, але зараз перетворилось на купу крихт у моєму кулаці. Я навіть не усвідомлювала, що розчавила його, — гадаю, мені просто було необхідно за щось ухопитися, коли світ вислизнув у мене з-під ніг.

Візит президента Снігоу. Округи на межі бунту. Пряма погроза, що Гейл помре, а за ним й інші. Всі, кого я люблю, приречені. І як знати, хто ще розраховуватиметься за мої вчинки? Хіба що під час Туру я поверну все на свої місця. Зможу притлумити незадоволення в округах і заспокоїти президента. Але як? Довівши всій країні, що я кохаю Піту Мелларка, щоб ні в кого не залишилось ані тіні сумнівів.

«Я не зможу цього зробити, — подумала я. — Не настільки з мене гарна акторка».

А ось Піта — актор чудовий, а ще він привабливий. Він здатен примусити людей повірити в будь-що. І я, стуливши