Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
… Сам не знаю, коли я розповів Сєрґєю Андрєєвічу свою історію. Ми розповідаємо про себе незнайомцям, щоб перестати бути незнайомцями, — горілка допомагає, так, — але знайомим, що із знайомими? Слово проти їхнього досвіду? Вони дізналися вже найкращу правду, яку могли про нас дізнатися. Власне тоді народжується брехня: ми намагаємося виправдовуватися, шукаємо пояснень поза нами, знаходимо причини, які звичайно ж прийшли ззовні (ззовні тіла). Але Сєрґєй нічого про мене не знав; усе, що я казав, було правдою. Я розповів йому про кривду Анти-Йова, про революцію, про поразки марксистів. І те, що пролунало з моїх уст, я вже сам чув по-іншому, ніж раніше. А чим, власне, мали би відрізнятися капіталізм і комунізм? Обидва вони зводять людину до того, що матеріальне. Для обох людина є тілом. І тим, що вона з’їсть, тим, чим вона випорожниться, а зокрема тим, скільки це коштує, есхатологія, переведена в цифри й рублі, не душа, а торговий баланс. Тож порятунок не в них.
… Єдина справжня революція, тобто зміна світу, може відбутися шляхом зміни людської природи — не завдяки тому чи іншому зміщенню матерії та системи розпоряджання матеріальними благами, а завдяки переміні того, що матерією керує. Євангелізація, казав Сєрґєй Андрєєвіч, навернення російської нації. Чи люди вірять у Бога? Навіть коли вони кажуть, що вірять, то живуть так, наче не вірять. Поглянеш: той живе так, а отой так, а ще хтось — отак, а інший — отак. Хто є християнином, а кому в серці лиш грошва рубльова бряжчить? Не пізнаєш! Не пізнаєш! Як це можливо? Що то за віра, що то за Бог, що то за пропащі християни, які самі ділом і словом заперечують свою надію щодня, щогодини? Такий вам скаже: я мушу так чинити, я мушу піклуватися про родину, забезпечити їй їжу та дах над головою, мушу коритися начальству, законів дотримуватися, та й від насильства відмовитися не можу, бо як же мені захиститися від зла, чи ж не вільно мені палицю чи каменюку вхопити у руки, коли злочинник стоїть на порозі й хоче скривдити моїх діточок? Ачухов каже: отож, не вільно, отож, якщо ти справді горобець Божий, якщо ти віддався під владу царства невидимого й у вічні закони увірував, то брешеш тепер учинком і нехтуванням, діючи так, ніби Бога немає, і тільки закон тіла, закон кесаря може тебе врятувати. Запереч законові кесаря, чини Божий закон! — Створи уряд Божий на землі! Тільки тоді, коли всі люди житимуть за цією думкою щосекунди притомности своєї — Бог є, Бог існує, існує Його сила, Його задум, Його перемога в найскромнішій перемозі добра, в Ньому воскресіння і щастя вічне, — тільки тоді переміниться обличчя Землі й настане Імперія Добра.
… Таким було навернення Філімона Романовіча Зєйцова під небом Сибіру.
… Коли я повернувся із заслання, то застав брата Фйодора, який одружився і далі мешкав зі своїми дітьми у батьковому будинку. Поза тим все було, як раніше, але я був новим, і все було по-іншому. Що тепер для мене важили криві погляди сусідів, лихі підшепти й мстиві чутки? Я ж бо сам приніс із собою власну ганьбу, мене обмовляли, в мене тицяли пальцем. Бунтівник! Злочинець, каторжник! Анархіст проклятий! Тоді я подивився на них очима батька. Адже, що такому сердезі залишається, — повірити чужим людям, коли вони описують його своїми чорними язиками, чи повірити власному серцю? Хто радше знає правду про людину: сама вона, чи інші люди? Але! Ви кажете, що людина не знає істини. Знає, знає. Не знає, що знає, а знає. То послухайте ще: трапилося так, що великі сніги випали на наше містечко, тож на день і на два застрягли ми тут усі, хто проїздом у ньому гостював, годі було дістатися на губернський тракт, а через те, що батька також там сніговиця застала, то не дозволив він мені в заїзному домі ночувати, — два дні я мешкав у батькової Софії. От і побачив я розпусту: люблячу родину, чоловіка й жінку і їхніх дочок, і ту любов між ними, яку найясніше бачить людина, в любови необізнана, — бо не золоту, не здоров’ю, не почестям, а саме їй кожен передусім заздрить. І потім, коли відвідала їх Єлизавета, коли дівчатка співали над немовлям колискову, коли я усіх їх в одному покої із Софіїною сестрою побачив, господин Єрославскій, то не заплакав там ревними сльозами, мабуть, лише тому, що останні сльози мені вже давно вимерзли в Сибіру. Ви говорите про сором! Людина, визволена від законів кесаря тіла, вона тільки перед собою, перед Богом у собі може засоромитися. Отож, та безкорислива батьківська любов, може й з пристрасти народжена, не знаю, може й так, — незаздрісна, великодушна, любов, що не має меж і не підраховує відсотки, — чим же супроти неї були всі наші проекти народної справедливости, програми економічних альтруїзмів? Чим — революції та повстання?
… Воістину, ближчий Богові щирий розпусник, ніж найвидатніший політик, відданий благу людства.
… Ви смієтеся? Смієтеся?.. Ну й добре.
… А тепер що ж — тепер теж тільки завдяки батьковим грошам я можу Сєрґєя Андрєєвіча врятувати. Скільки це коштувало, не скажу, багато, дуже багато. Йому вже начебто ліва легеня цілком відсохла, ще рік у Зимі й неминуча смерть, хоча він старий лютовець. Три місяці я ходив високими кабінетами й палацами, думав уже собі помешкання в Петербурзі винайняти, колись було підкупиш одного, і маєш певність, що справу залагоджено, сьогодні треба підкупити одну владу, й другу, наче тієї першої не вистачило, й третю, наче першим двом перехотілося, а потім і так краще перед образóм свічку запалити, й помолитися за нагоду, немає певності, тож до останньої миті я чекав документ про помилування, а коли я сам не допильную, то вже можу Сєрґєя не застати в живих, і врешті я цілий маєток мусив витратити на квиток, один охочий продати місце до Іркутська трапився, отой жадібний вірменин, а з купейного, кого б я не просив, уявіть собі, з купейного ніхто там на пероні відступити місця не хотів, оце річ немислима, й світ на голову перевернувся, годі його людським розумом втямити, підлийте, шановний, ще.
— Красива.
— О, красива, красива була.
Віддалося йому зім’яте фото.
— Тож, кажете, ви тепер новий християнин, тож не для матерії, не для тіла, тож не слід вас плутати з безбожниками, чи не так?
А він уже голову мусив підтримувати рукою, то правою, то лівою,
