Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Читаємо онлайн Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков
подобалось читачам. Згідно з другою версією Морег не встигла перестрибнути через струмок. Вона стала бранкою водяного коня. Русалкою жила вона відтоді на дні озера і мусила повернутися додому лише через десять років з букетом білих квітів, десять осяйних квіток за кількістю років, прожитих в неволі. А одна квітка, як я знав, з’являлася несподівано на озерних хвилях, коли Морег збирала свій букет в підводному саду.

Важлива особливість: для дівчини все було тільки сном чи скороминущим видінням. Час майже зовсім не доторкнувся до неї. Вона повинна вийти з озера і, мов нічого й не трапилось, попрямувати до своєї оселі. Тільки будинку вже не було. Мак-Грегор невдовзі помер. Місце стало пусткою, його уникали люди. Від літньої хижі зосталося кілька білих каменів в заростях папороті.

Батурин показував мені ці камені.

Я запам’ятав їх розташування: три великі брили утворили вершини трикутника, чотири камені лежали всередині цього трикутника, і ніщо більше на цьому захланному місці не нагадувало про житло Мак-Грегора.

Чи справді тут був літник Мак-Грегора? Чи дійсно в нього була дочка? На ці запитання Батурин відповідав ствердно.


ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ?..

Я, безумовно, не спеціаліст. Мені важко гадати, чи можливо все це, і якщо можливо, то яким чином досягається. Я читав десь ледь не про зворотний плин часу. Існують такі частки, які мандрують з майбутнього в минуле. Але якщо пишуть про частки, то, значить, в принципі це можливо. А якщо просто уповільнити плин часу? Це ж простіше, аніж повернути його назад?

Навіщо це? Кому таке знадобилося? Водяний кінь — казка. Добре б вгадати реальні сили, які колись прислужилися в створенні казки. Феї? Також казка. Що ж лишається? Років два тому я читав про Франка Фонтене, молодого француза, з котрим трапилось щось подібне.

Фахівці з групи вивчення аерокосмічних явищ були заскочені зненацька, вислухавши розповідь дев’ятнадцятирічного юнака.

Одного ранку Франк та його двоє друзів зібралися поїхати на базар. Неподалік від їхньої машини в небі з’явилася пляма світла, яка опускалася на землю, залишаючи по собі похилий слід. Франк сприйняв ту пляму за літак, що падає, відразу сів за кермо, залишивши друзів коло дому. Нараз його автомобіль мовби накрило матово-білою кулею, а над машиною плавали в повітрі чотири маленькі кульки.

Друзі побачили, як туман витягнувся в трубу і піднявся в небо. Машина залишилася на місці, але Франка в ній не було. Юнак з’явився рівно через тиждень в цілковитій упевненості, що його друзі все ще збираються їхати на базар. Він думав, що просто задрімав у машині. Про його появу є запис у протоколі поліції. Поступово до Франка повернулася пам’ять. Він пригадав, що туман просотався в салон його машини, потім він прокинувся в залі, де було багато приладів і блискучих механізмів, і там рухались світлові кульки розміром з апельсин. Франк чув голоси. Що це за простір?

Мені добре відомо, що відповіді не існує. Французькі вчені визнали це «неймовірною правдою».

Саме незвичайний перебіг часу під водою, у володіннях коня, видався мені знайомим і навіть не дивним. Я перебирав у пам’яті схожі випадки, пригадував аналогії. Але спершу про те, що я знайшов у збірці шотландських легенд. Там є бувальщина про фей Мерлінової скелі. Мерлін — відомий чарівник, з ним був добре знайомий король Артур, котрий боровся з навалою саксів. Іменем чарівника й названа та скеля.

Двісті років тому, говориться в короткому оповіданні, жив на світі бідний чоловік, батрак на фермі в Лаиеркшірі. Господар ферми послав його одного разу копати торф. Посеред торфовища й височіла Мерлінова скеля. Батрак складав торф на купу. Раптом він здригнувся — перед ним стояла крихітна жінка зростом не більше двох футів. На ній була зелена сукенка, червоні панчохи, довге золотисте волосся спадало на плечі двома хвилями. Вона була струнка, зграбна, і батрак укляк на місці від подиву, випустивши з рук заступ. Жінка підняла догори палець і мовила:

— Що б ти сказав, якби я послала свого чоловіка зняти дах з твого будинку, га? Ви, люди, вигадали собі, що вам все дозволено!

З цими словами вона тупнула ніжкою й наказала:

— Негайно поверни торф на місце, інакше гірко розкаєшся!

Бідака зрозумів, що перед ним фея, і почав виконувати її наказ. З феями жарти кепські! Ось уже торф вкладений на своє місце, шматок за шматком. Він обдивився, хотів ще раз побачити ту жінку, однак і слід її вистиг. Піднявши на плече заступ, чоловік повернувся на ферму й розповів хазяїну про подію. Той розсміявся. Він не вірив ані в фей, ані в ельфів. Він наказав батракові відразу запрягати коня й повертатися на торфовище за викопаним торфом. Що ж робити — довелося знову їхати до Мерлінової скелі. Можливо, хазяїн правий, і йому лише привиділась та жінка?

Минув тиждень, минув місяць, але нічого поганого з ним не приключилося, а потім вже позаду й зима, і весна, і літо. Через рік чоловік геть забув про той випадок. Але йому нагадали…

З глечиком молока йшов батрак з ферми додому. Він задумався і раптом побачив зовсім поруч Мерлінову скелю. Як він примудрився потрапити сюди?.. Сів на траву відпочити й заснув.

Прокинувся серед ночі. Вересневий місяць світив яскраво, і в ясному холодному світлі мелькали крихітні чоловічки… феї. Вони показували на батрака крихітними пальчиками, погрожували йому кулачками і все кружляли й кружляли довкола Мерлінової скелі.

Чоловік спробував вийти із зачарованого кола. Але зась! Куди б не ступив, перед ним ніби зачинялися невидимі стулки, а феї сміялися, коли він наштовхувався на невидиму перепону й зупинявся розгублений. І ось до нього підвели ошатно вбрану гарненьку фею й сказали:

— Потанцюй-но з нами, людино! Потанцюй, і тобі

Відгуки про книгу Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: