Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Король Артур вважається нащадком римських намісників, що правували Британією. Коли римські легіони були виведені з провінції і Британію полишили саму на себе, розгорілися міжусобні війни. Тільки Артурові вдалося об’єднати сили. Він деякий час успішно протистояв справедливому натиску германців, англів та саксів. Частина бриттів змушена була переселитися до Галлії. Так заснувалась на території нинішньої Франції провінція Бретань, що за Артурових часів звалася Арморикою.

Це була героїчна епоха, особливо для германських племен. Пригадайте славні походи готів. Сакси та англи тіснили бриттів, і в цьому я бачу символ того часу. І зараз я вважаю символічним новітній порив до завоювання просторів за морем, а також до сухопутних переможних походів. Нам випало бути свідками цього пориву. Ми надаємо великого значення волі провидіння у нашій справедливій справі. Змішавшись із бриттами, піктами й іншими племенами, англи і сакси не змогли показати гідний приклад германської місії щодо Європи. Англія перетворилася на досить похмурий бастіон, що протистоїть нам, і його, очевидно, доведеться врешті-решт зруйнувати. Тут, у Лондоні, я твердо знаю, що фюрер чутливіше за нас усіх уловлює потаємний голос самої долі, провидіння, що вказує нам шляхи на Захід і на Схід. Він говорить про це на важливих нарадах, справляючи велике враження на присутніх, навіть на загартованих у битвах військових.

Іще декілька слів про стародавню британську легенду.

Починається ця історія в старовинному замку Тинтагіль. Володар замку Горлуа був одружений з Ігрен. Король Утер Пендрагон, коли побачив Ігрен, закохався в неї, не розраховуючи на щастя, але чарівник Мерлін допоміг йому, надавши зовнішності Горлуа. Закоханий ловелас проник до замку. Король Артур — син Ігрен та Утера Пендрагона.

Рік 477-й. Замок Тинтагіль

Темної пізньої ночі людина, загорнута в плащ, зупинилася на вузькій стежці, яка вела до стін монастирського замку. Далеко внизу, десь під ногами, билися об каміння невгамовні хвилі. Тої ночі подорожньому судилося викрасти дитину, котра згодом стане королем бриттів. Він рушив до стіни, яка була ніби продовженням крутого урвища. За урвищем вгадувався вузький пролив, а на протилежному березі громадились такі ж темні старезні стіни — продовження замку.

Подорожній подав голос біля самих воріт, почекав. Ворота глухо прочинилися, і він опинився у замку, про який Джефрі Монмаутський згодом напише: «Він розташований на морі, і море оточує його зусебіч. Немає до нього доступу, окрім вузької стежки серед скель, яку могли б утримувати троє озброєних рицарів, навіть якби ти наступав нею з усією армією Британії».

За годину ворота так же глухо зітхнули, і людина вийшла із замку з дитиною на руках. Мить — і їх поглинула тінь від скелі, що нависла над стежкою. Місяць, висвітливши на хвилину каміння над морем, урвище, сірі скелі, сховався за нічною хмарою. До ранку було тихо в замку й довкола нього, і ніхто більше не з’являвся на стежці.

Подорожнього потім назвуть Мерліном — добрим духом, чарівником, котрий допомагав Артурові в його походах. Але це було не так. Той чоловік, вже немолодий, умудрений досвідом і змучений безсонням від постійної тривоги, посіяної безперервними нападами саксів, він не був ані чарівником, ані духом, ані провидцем. Але він був мудрий і пам’ятав багато з того, що інші забули. Його гострий розум і чіпка пам’ять допомагали передбачати події, зберігати знання, але він усвідомлював, що буде безсилим будь-що зробити, якщо не допоможе випадок. І такий випадок трапився. З таємної згоди батька та матері дитини він викрав немовля. За п’ять годин дороги крізь найдикіше й наймальовничіше місце Корнуолла він наблизиться до опустілого особняка, залишеного багато років тому заможним римлянином. Там він обережно опустить сонного хлопчика на вовчу шкуру, що устеляла старовинне ложе, і голосним, геть не старечим голосом гукне, вийшовши за поріг:

— Ессі! Ессі!

Майже відразу прочиниться вікно у бічній прибудові й молода жінка, дочка старого, поправляючи розкішне вогненно-яскраве волосся, запитає його:

— Ну як? Ти приніс дитину, як і обіцяв?

— Так, Ессі! Він тобі сподобається, Ессі. Якби ти бачила, як він царственно спить на вовчій шкурі в моїй кімнаті! Існує старовинна прикмета, Ессі, що вовча шкура робить дитину невидимою для очей поганих людей. Нам треба остерігатися поганих людей. Хай цей хлопчик стане нашим захисником від них, коли виросте. Я радий, Ессі.

Але Ессі, котра мріяла про дитину, була б вражена, якби того дня дізналася, що ця дитина буде імператором бриттів.

Рік 1939-й. Берендт — Шліттерові

Повинен почати розповідь про те, чому ми, німці, завжди надавали й надаємо величезної ваги. Ця історія проливає світло на звивистий шлях провидіння, вона може підказати і ті складності, які постануть перед нами найближчим часом. Певною мірою ми відчуваємо їх вже нині, коли деякі країни, керовані фактично комінтернівськими вождями або ж хирлявими монархістами старого кшталту, котрі нічогісінько не розуміють у сучасному світі, вже заважають нам. Їхні зусилля ставлять перед нами перепони. Те, що я маю намір Вам розповісти, як чарівне скло, відображає все це. Гадаю, що інтуїція не зраджує мене. Мої думки — про майбутнє.

Навіть в Англії сер Мослі та Бедламі проголосили, що світло доторкнулося Германії. А хіба це випадковість, що іще 1926 року в Берліні й Мюнхені були утворені невеликі колонії корінних тібетців, котрі уособлювали мовби волю світу? Недаремно Саундерс, цей наш ворог, у гучному але невдалому бестселері мав спроби спростувати наш езотеризм і принизити роль наших тібетських друзів та натхненників. Наша арійська доктрина не може не враховувати реальності минулого. І коли ми говоримо про гігантський катаклізм в Гобі, який в далекому минулому змусив учителів високої цивілізації оселитися в гімалайських печерах, то ми знаємо, що саме до нас це має безпосереднє відношення. Носії Вищого Розуму заховалися в системі величезних підземель, потім утворилися два центри — Агарті та Шамлах. Це були місця споглядання й могутності відповідно з розподілом цих функцій поміж центрами. Маги керували народами.