Переслідуваний - Стівен Кінг
Всі знову підносили картки до вмонтованого в стіну фотооб’єктива, а потім вишикувались, як їм було велено, перед довгим рядом вішалок. Підійшов лікар у білому халаті, тримаючи під пахвою великого блокнота.
— Роздягайтесь, — сказав він. — Одежу вішайте на ці гачки. Запам’ятайте номер над своїм гачком і скажіть його черговому після огляду. Про свої цінності можете не турбуватися. Нікому вони тут не потрібні.
«Цінності! Нівроку собі жарти», — подумав Річардс, розстібаючи сорочку. Порожній гаманець — у ньому було лише кілька фотографій Шійли та Кеті, квитанція — півроку тому замінив підошву на черевикові, кільце з одним-єдиним ключем від квартири, дитяча шкарпетка, що не знати як опинилась у кишені, та пачка сигарет «Блемс», яку видав йому автомат. Ото й усе.
На ньому були хоч латані труси — Шійла наполягала, щоб він їх носив, — а інші й того не мали під штаньми. Невдовзі всі стояли голі, схожі один на одного, мов близнюки, а те, що теліпалось у них між ногами, було наче й не їхнє. Кожен тримав у руці свою картку. Декотрі тупцювали на місці, хоча підлога була не холодна. Слабкий запах спирту викликав тужливі спогади.
— З черги не виходити, — настановляв їх лікар з блокнотом. — Картки тримати напоготові. Дотримуватись інструкції.
Черга зрушила. Річардс глянув перед себе: біля кожного лікаря стояв полісмен. Він опустив очі й став покірно чекати.
— Картку.
Річардс подав картку. Перший лікар записав його номер, потім сказав:
— Розкрийте рота. — І натис йому на язик.
Інший, присвічуючи собі тоненьким промінчиком, зазирнув йому у зіниці, заглянув у вуха.
Ще один прикладав до грудей холодне кружальце стетоскопа.
— Покашляйте.
Річардс покашляв. Попереду когось витягали з черги. Той кричав, що йому потрібні гроші, що вони не мають права так чинити, що він звернеться до адвоката.
Лікар пересунув стетоскопа.
— Покашляйте.
Річардс знову покашляв. Лікар повернув його й приклав стетоскопа до спини.
— Глибоко вдихніть і затримайте видих. — Стетоскоп пересунувся на інше місце. — Видихніть.
Річардс видихнув.
— Проходьте далі.
Усміхнений лікар з перев’язаним оком зміряв йому тиск. Статеві органи оглядав ескулап з великими плямами на лисій голові.
Засунувши Річардсові в пахвину холодну руку, він сказав:
— Покашляйте.
Річардс кашлянув.
— Проходьте далі.
Потім йому зміряли температуру, наказали сплюнути в чашку. Половина кімнати була позаду. Половина. Двоє чи троє вже пройшли огляд, і санітар з брезклим обличчям та кривими передніми зубами, що стирчали, як у кроля, ніс їм одежу у дротяному кошику. Ще десяток чоловіків витягли з черги й показали їм на двері.
— Нахиліться й розсуньте сідниці.
Річардс нахилився й розсунув. Затягнутий у пластик палець увігнався в задній прохід, промацав його, вислизнув назад.
— Проходьте далі.
Він зайшов у тристінну будку, що нагадувала давню кабіну для голосування — одинадцять років минуло, відколи їх витіснила електроніка, — й помочився у блакитну мензурку. Лікар узяв її й поставив на дротяну поличку.
Далі Річардс зупинився перед таблицею для перевірки зору.
— Читайте, — сказав лікар.
— Е… а… ел… де, ем, фе… ес, пе, ем, зе… ка, ел, а, це, де… у, ес, ге, а…
— Досить. Проходьте далі.
Річардс вступив у ще одну подобу кабіни для голосування й надів навушники. Почувши щось, він мав натиснути білу кнопку, а не почувши нічого — червону. Звук був ледь чутний, лише трошки нижчий від посвисту, яким кличуть собаку. Річард натискав на кнопки, аж поки його зупинили.
Далі його зважили. Потім оглянули ступні. Річардс став перед флюороскопом і надяг на себе свинцевого фартуха. Лікар, жуючи гумку й мугикаючи щось собі під ніс, зробив кілька знімків і занотував номер картки.
Група, в якій був Річардс, налічувала близько тридцяти чоловік, але кімнату з кінця в кінець пройшло тільки дванадцятеро. Деякі вже вдяглися й чекали ліфта. Ще з десяток вивели із черги. Одного, що кинувся був на лікаря, який його забракував, полісмен щосили огрів кийком. Чоловік упав, мов підтятий.
Ставши перед низьким столом, Річардс почав відповідати на запитання, чи хворів він на те чи те. Лікар назвав півсотні всіляких захворювань, здебільшого з ураженням органів дихання. Коли Річардс згадав, що в домі є хвора на грип людина, лікар підвів голову:
— Дружина?
— Донька.
— Вік?
— Півтора роки.
— А вам вакцинацію робили?.. Тільки не брехати! — гарикнув раптом лікар, ніби вже зловив Річардса на брехні. — Ми однаково перевіримо.
— Вакцинацію робили в липні дві тисячі двадцять третього року. Вдруге — у серпні того ж року. В квартальній поліклініці.
— Проходьте далі.
Річардсові раптом захотілось перегнутися через стіл і ляснути того бевзя по пиці. Та він мовчки пройшов далі.
На закінчення сувора лікарка з коротко підстриженим волоссям і встромленим у вухо дротом від чогось на зразок електричної сокочавилки — спитала, чи Річардс не гомосексуаліст.
— Ні.
— Чи були під слідством за карний злочин?
— Ні.
— Чи непокоять вас якісь сильні фобії? Я маю на увазі…
— Ні.
— Ви краще послухайте, про що йдеться, — сказала лікарка з ледь помітною зверхністю в голосі. — Це означає…
— Чи відчуваю я несвідомий імпульсивний страх, як ото акрофобія чи клаустрофобія? Ні.
Лікарка міцно стулила губи й, здавалося, ось-ось скаже щось уїдливе.
— Чи вживаєте ви, чи вживали, галюциногенні або наркотичні препарати?
— Ні.
— Чи маєте родичів, які перебували під слідством за злочини проти уряду або Мережі?
— Ні.
— Підпишіть цю присягу на вірність і оцей дозвіл на участь у розважальних телепрограмах, містере… е-е… Річардс.
Бен розписався.
— Покажете санітарові свою картку й назвете номер…
Не дослухавши лікарку, Річардс тицьнув великим пальцем на санітара:
— Номер двадцять шостий, студенте.
Санітар приніс його речі. Річардс поволі вдягся й подавсь до ліфта. Йти було неприємно, в задньому проході після безцеремонного огляду пекло й відчувалася слизька мазь, якою користувався лікар.
Коли всі зібрались біля ліфта, він відчинився. Цього разу в куленепробивній кабінці нікого не було. Всередині стояв тільки один кощавий полісмен з великим вугром коло носа.
— Проходьте далі, — завів він монотонним голосом. — Прошу проходити далі.
Коли двері вже зачинялися, Річардс устиг побачити в кінці коридора тих, чиї прізвища починались на С. До них підходив лікар з блокнотом.
На третьому поверсі ліфт зупинився просто перед великою спальною кімнатою. Ряди вузьких залізних ліжок з напнутим полотном замість матраца, тяглися, здавалось, у безконечність.
При виході з ліфта стояли два полісмени, вручаючи кожному номерок на ліжко. Річардс одержав дев’ятсот сороковий. Ліжко, застелене брунатною ковдрою, плеската подушка. Він скинув черевики й ліг. Ноги звисли через спинку ліжка — ну, та нічого не вдієш.
Річардс схрестив руки
