Капітула Дюни - Френк Херберт

Вона й далі вдивлялася в ніч, придушуючи корчі в шлунку.

«Зобов’язала не тільки сама себе, а й те, що зосталося від мого Сестринства. Отак воно, Тар».

«Так, я це відчуваю, а твій план ризикований».

Збиралося на дощ. Одраде відчула це в повітрі, що просочувалося крізь вентиляційні отвори довкола вікон. Нема потреби читати погодну депешу. Зрештою, останнім часом вона рідко це робила. Чого морочитися? Але звіт Стреггі містив серйозну пересторогу.

Дощі ставали дедалі рідшими, а зустрічали їх радше прихильно. Сестри виходили в дощ і гуляли під ним попри холод. За кожним дощем, який вона бачила, приховувалося те саме питання: «Чи це не останній?»

Працівники Погодної служби робили героїчні зусилля, щоб утримати сухою пустелю, яка постійно розширювалася, водночас зрошуючи райони землеробства. Одраде не знала, як вони, виконуючи її розпорядження, влаштували цей дощ. Невдовзі не зможуть уже виконувати таких наказів, навіть від Матері Настоятельки. «Пустеля тріумфуватиме, бо саме це ми привели в рух».

Вона розчинила центральну частину вікна. Вітер на цьому рівні припинився. Лише хмари пропливали над головою. Вітер на більшій висоті жене їх геть. Відчуття нагальності в погоді. Повітря було свіжим. Отже, здійснили корекцію температури, щоб принести цю дрібку дощу. Одраде закрила вікно, не маючи бажання вийти надвір. Мати Настоятелька не мала часу грати в гру останнього дощу. Один дощ за весь цей час. А пустеля постійно і невблаганно насувається на них.

«Можемо зображати це на карті і спостерігати. Та що з цією мисливицею в мене за спиною, мисливицею з сокирою, постаттю з нічних кошмарів? Яка карта покаже мені, де вона цього вечора?»

***

Релігія (дитяче наслідування дорослого) — це стисле втілення міфології минулого: здогадів, прихованих припущень довіри до Всесвіту, тих заяв, які чинять люди, прагнучи особистої влади, а це все перемішане з клаптиками просвіти. І завжди остаточною непромовленою заповіддю є «Не став запитань!». Ми зазвичай порушуємо цю заповідь. Праця, до якої ми зобов’язалися, полягає у визволенні уяви, використанні людської уяви для найглибшого почуття творчості.

Кредо Бене Ґессерит

Мурбелла сиділа, схрестивши ноги, на підлозі тренувальної зали сама, тремтячи після навантажень. Мати Настоятелька була тут пополудні, менше години тому. І, як це часто траплялося, Мурбелла відчувала, що її покинули в гарячковому маренні.

У цьому маренні відлунювали прощальні слова Одраде: «Найтяжчим уроком для аколітки є те, що вона мусить постійно переступати межі. Твої здібності заберуть тебе далі, ніж ти можеш уявити. Тож не уявляй. Розширюй свої межі».

«Яка моя відповідь? Що мене навчили ошукувати?»

Одраде зробила якусь річ, що повернула взірці Мурбеллиного дитинства й освіти у Всечесних Матрон. «Я навчилася ошукувати в ранньому дитинстві. Як симулювати потребу і привернути до себе увагу». Багато «як» у взірці ошукування. Що старшою вона ставала, то легше ошукувала. Довідалася, чого вимагали великі люди довкола неї. «Я вивергала потоки обману за вимогою. Це називалося освітою. Чому Бене Ґессерит такі разюче відмінні у своєму навчанні?»

— Не прошу тебе бути щирою зі мною, — сказала Одраде. — Будь щирою сама з собою.

Мурбелла з розпачем думала, що їй ніколи не вдасться викоренити всі ошуканства зі свого минулого. «Чого я маю це робити?» Та це ще одне ошуканство!

— Будь ти проклята, Одраде!

Лише коли ці слова злетіли з її губ, вона збагнула, що вимовила їх уголос. Хотіла було затулити вуста долонею, та зупинилась. Гарячка казала їй: «Яка різниця!»

— Бюрократична освіта притуплює дитячу вразливість, що прагне новизни, — пояснювала Одраде. — Юні мусять бути притуплені. Їм не дозволено знати, якими добрими можуть вони бути. Це приносить зміни. Комісії витрачають купу часу на розмови про те, як поводитися з винятковими учнями. Не кажучи вже про те, що пересічний конвенційний учитель відчуває загрозу при появі талантів і придушує їх через глибоко вкорінене прагнення почуватися вищим і безпечним у безпечному довкіллі.

«Вона говорила про Всечесних Матрон.

Конвенційні вчителі?»

Он воно що: за цим фасадом мудрості Бене Ґессерит були неконвенційними. Вони часто навчали, навіть не думаючи про навчання.

«Боги! Я хочу бути схожою на них!»

Ця думка її шокувала. Вона схопилася на ноги, розпочавши звичне тренування зап’ясть і передпліч.

Усвідомлення трохи глибше, ніж досі. Вона не хотіла підвести цих учителів. Чесність і щирість. Це чула кожна аколітка. «Базисні інструменти навчання», — казала Одраде.

Поглинута думками, Мурбелла тяжко впала. Підвелася, потираючи покрите синцями плече.

Спершу вона думала, що урочисті заяви Бене Ґессерит мусять бути брехнею. «Я така з тобою щира, що мушу розповісти тобі про свою незламну чесність».

Але їхні заяви були підтверджені діями. Голос Одраде й далі лунав у гарячковому маренні: «Є так, як ти судиш».

У їхньому розумі, пам’яті, врівноваженості інтелекту було щось таке, чого не мала жодна Всечесна Матрона. Ця думка змусила її почутися малою. «Починається розклад». Наче пігментні плями на її гарячкових думках.

«Але ж я маю талант! Потрібен талант, щоб стати Всечесною Матроною!

Чи я й досі думаю про себе як про Всечесну Матрону?»

Бене Ґессерит знали, що вона не віддалася їм повністю. «Яких моїх умінь вони могли б потребувати? Напевне не вміння обманювати».

«Чи відповідають вчинки словам? Ось твоя міра вірогідності. Ніколи не обмежуйся словами».

Мурбелла затулила вуха долонями. «Одраде, замовкни!»

«Як Правдомовець відрізняє щирість від більш фундаментального судження?»

Мурбелла опустила руки вздовж тіла. «Мабуть, я справді хвора». Оббігла поглядом довгу кімнату. Нема нікого, хто міг би вимовити ці слова. Хай там як, це був голос Одраде.

«Якщо ти в чомусь переконана, щира, можеш наплести три міхи гречаної вовни (чудовий старий вислів, глянь на нього), цілковиті нісенітниці у кожному слові, а тобі однаково віритимуть. Але це не стосується наших Правдомовиць».

Плечі Мурбелли опустилися. Вона почала безцільно сновигати тренувальною залою. Невже їй нікуди втекти?

«Глянь на наслідки, Мурбелло. Так ти вишукуєш речі, які працюють. Ось до чого зводяться наші хвалені істини».

Прагматизм?

Тоді Мурбеллу знайшов Айдаго і помітив дикий погляд її очей.

— З тобою щось не так?

— Думаю, я хвора. Справді хвора. Я думала, це Одраде щось зі мною зробила, але…

Він піймав її, не давши упасти.

— Допоможіть нам!

Уперше зрадів, що мав комунікаторів. Менше ніж за хвилину сукійська лікарка вже була біля них. Схилилася над Мурбеллою, яку Айдаго обережно опустив на підлогу.

Огляд був коротким. Сукійка, стара посивіла Превелебна Мати з традиційним ромбічним знаком на чолі, випросталася й сказала:

—