Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

— І куди він втік?

Петера це збентежило.

— В Америку! Вас це, здається, зовсім не вразило.

— Заходьте, любий друже, заходьте, — запрошував його адвокат. — Такі речі краще обговорювати сидячи в зручних кріслах! Ви вгадали, — продовжував він, коли вони ввійшли в кімнату, — мене справді не вразила ця новина, бо я з самого початку підозрівав Нево.

— А чому ж ви тільки тепер говорите мені про це? — з докором спитав Петер.

— У мене були свої причини, пане Тербовен. Шкода, що ви так поспішили. Найближчими днями Нево був би заарештований, а так він зумів вислизнути.

— Цього я не розумію, — здивовано промовив Петер. — Комісар Альтман про це мені нічого не сказав. — Потім додав: — А звідки знаєте про це ви?

— Почекайте ще трохи, пане Тербовен, і не забувайте: я був добрим другом вашого батька!

Петер невпевнено й допитливо дивився на адвоката. Ця відповідь не задовольнила його, тому він похитав головою й сказав:

— Все це таке туманне, пане Гофстраат.

— Правда, ви влучили в саму точку, шановний друже! Це саме я подумав, коли сьогодні вночі хотіли очистити мій письмовий стіл.

Тербовен здивовано звів очі:

— Як? До вас вдиралися?

— Ні, це була більш романтична пригода. Зараз я вам розповім.

Адвокат зробив невеличку паузу і потім продовжував:

— Учора ввечері, десь близько десятої години, до мене, старого холостяка, раптом завітала дама. Спокуслива й розмальована, як завжди, на порозі мого дому з'явилася Бельмонт.

Побачивши, що його гість при цьому імені насторожився, він перервав розповідь і спитав:

— До речі, ви знаєте Лю Бельмонт, що удає з себе журналістку?

— Бельмонт? Вона була вчора і в Нево. Я бачив, як вона виходила від нього.

— Он як! — вигукнув вражений Гофстраат і присвиснув. — Так ось у чому тут справа! Тепер мені дещо прояснилося.

Побачивши по виразу обличчя Петера, що той нічого не второпав, він продовжив свою розповідь:

— Слухайте уважно, любий друже: тут починається найцікавіше! Красуня Лю виступила в ролі спокусниці, їй неодмінно треба було витягти мене на нічну прогулянку. Ви не заздрите мені? — весело підсміювався він.

Однак Петера цікавило, що було далі.

— А я, старий дурень, надзвичайно захопився цією ідеєю і попросив почекати її тут, в кабінеті, поки я переодягнуся. З усією властивою мені галантністю я ще подбав про те, щоб у неї були сигарети й поставив їй пляшку свого улюбленого вермута «Цінцано».

— Це щось та значить! — іронічно зауважив Петер.

Гофстраат усміхнувся.

— Так, але що ж робить ця бісова баба? Поки я переодягався, вона заходилась обшукувати мій письмовий стіл.

— Та не може бути! — здивувався Тербовен.

— На щастя, я вже ввімкнув сигнальний пристрій до свого письмового стола. І він своєчасно сповістив мене в спальні про діяльність прекрасної гості.

— Ну, а далі? — з напруженою цікавістю спитав Петер.

— Я саме надів сорочку й збирався вскочити в штани, як задзижчав сигнал. І тут я, як був, наче індієць, підкрався сюди.

— Як? Без штанів? — зареготав гість.

— Звичайно! Я потихеньку відчинив оці двері й почав підглядати. Але вона помітила це й миттю кинулась від стола в сусідню кімнату. На жаль, у коридорі на вішалці не було жодного мого пальта, і я побіг назад у спальню, щоб надіти штани. Вона скористалася цим і в ту ж мить зникла.

— Ну й оказія! — пирснув зо сміху Петер. — Ну, а вона що-небудь прихопила з собою?

— Ні, не встигла, я вчасно наскочив.

Петер розсміявся:

— Уявляю, який у вас був вигляд без штанів. Не дивно, що Бельмонт кинулась навтікача.

Адвокат теж сміявся:

— Шановний Тербовен, повірте мені: жінок типу Бельмонт таким виглядом не збентежиш!

В цю мить двері розчинилися навстіж і пролунав чийсь голос:

— Добрий вечір, панове! Я не потурбував вас?

Господар і гість, здригнувшись, повернулися на голос і, вражені, побачили пана Роньяра, що в береті й спортивному плащі стояв у коридорі, здивовано озираючись навколо.

— Що тут сталося? Чому всі двері незамкнені?

Меткий, як завжди, редактор, не чекаючи запрошення, попрямував до найближчого крісла і, знесилений, впав у нього. Стомленим рухом руки він скинув з голови берет і простогнав:

— Які примхливі жінки! Від цього всі нещастя!

Гофстраат і Тербовен багатозначно переморгнулись.

Адвокат, ніби нічого не розуміючи, спитав:

— Що трапилось? Ви зовсім пригнічені, шановний Роньяр.

— А що ж тут поробиш! — збуджено вигукнув редактор. — Не сказавши ні слова, вона сіла та й поїхала. Я навіть не знаю куди.

— Хто поїхав? Про кого це ви говорите? — здивовано дивився на нього Тербовен.

— Ну, звичайно, моя нова співробітниця, Лю Бельмонт! Сьогодні вночі вона стрімголов зібрала свої чемодани й зникла безслідно.

Гофстраат відкашлявся.

— Гм… між іншим, ваша мила співробітниця вчора ввечері завітала до мене. Це був досить цікавий візит, — докінчив він, тихенько посміхаючись.

Якусь мить редактор був так спантеличений, що тільки переводив здивований погляд то на одного, то на другого.

— Не можу збагнути: що їй треба було від вас?

Господар удав, ніби й сам здивований:

— Ну, як ви гадаєте, пане Роньяр, що треба молодій вродливій дамі від холостяка?

— Ах, ось у чому справа! — З ображеним виразом обличчя Роньяр підвівся з крісла.

Тоді втрутився Тербовен.

— Ну, годі, досить цієї жорстокої гри! Годі мучити бідолаху, він і без того багато перестраждав!

Редактор, вагаючись, стояв посеред кімнати й запитливим поглядом обводив обох друзів.

— Ну, сідайте, Роньяре! Від жіночої зради ще ніхто не вмер, — заспокійливо втішав його Гофстраат. — Якщо ця Бельмонт, крім вашого серця, не захопила з собою чогось іншого, то ви повинні вважати себе щасливим.

Видко було, що Роньяр так нічого й не второпав, проте він все ж таки знову сів на своє місце. Тоді адвокат розповів йому про події останньої ночі. Коли він закінчив, Петер доповнив розповідь.

Редактор притих, а коли Тербовен замовк, він задумливо промовив:

— Хто б міг таке подумати! Так, виходить, Нево і Бельмонт діяли заодно. Я, осел, тішив себе думкою, що ця красуня Лю цікавиться мною, а виявляється, в центрі уваги були ви, пане Тербовен!

Глибоко зітхнувши, господар відкинувся в своєму кріслі.

— Добре, що обоє вони видали себе. Мені здається, що всі ми уникли великої небезпеки.

Петер ствердно кивнув і сказав:

— Я прийшов сюди, щоб порадитися з вами, як нам краще підійти до справи: цілком можливо, що найближчими днями проясниться таємниця зникнення мого батька, тому я хотів би просити у вас допомоги.

Адвокат, ніби захищаючись, підняв руки, але його обличчя при цьому сміялося.

— Насамперед я голодний, як собака. А