Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

- Я не боюсь з вами нiчого! Дозвольте менi залишитися, прошу вас! Ви казали, щоб я ставився до вас, як до рiдного батька, правда?

- Так, - коротко вiдповiв Сивий Капiтан. Але в цю мить Олесь помiтив, як раптом змiнився вираз його обличчя. Немовби в ньому з'явилося дивне страждання, сiрi очi потемнiшали, зволожилися. Це тривало якусь мить, тiльки одну невловиму мить, - але було, було!

- От я й прошу вас, як рiдного батька: не кидайте мене, залиште на "Люциферi"!

Сивий Капiтан пiдвiвся. Обличчя його знову набуло звичного вигляду людини, яка твердо знає те, чого вона хоче. Голос його лунав упевнено й рiшуче, коли вiн мовив:

- Гаразд, Олесю. Ти вже не маленький, з тобою можна говорити, як з дорослою людиною. Я залишу тебе тут. Тiльки обiцяй менi, що ти ще подумаєш, коли довiдаєшся, хто я i якi мої намiри. Тодi ти зможеш змiнити своє рiшення.

- Нiколи, нiколи я не змiню його!

- Гаразд, побачимо. Тодi тобi треба знати, що...

Вiдчинилися дверi. На порозi з'явився Валенто Клаудо. Вiн тримав у руцi якийсь папiрець. Обличчя його було збуджене.

- Пробачте, Капiтане, - сказав Валенто, - ось лист, який щойно одержали.

Сивий Капiтан узяв папiрець. Його сiрi очi швидко пробiгли по рядках. Нiщо не змiнилося в його обличчi, коли вiн вiдповiв:

- Значить, Валенто, ми мусимо допомогти йому.

- Спасибi, Капiтане! - вихопилось у Валенто Клаудо з виразним полегшенням.

- Дякувати нема за що, - спокiйно зауважив Капiтан. - Берiть з собою Олеся, Валенто, i йдiть до каюти. Хлопець втомився вiд нашої розмови. Хай вiдпочине... Через двi години ми будемо бiля столицi i зробимо те, що вiд нас залежить.

Вiн одвернувся, вважаючи розмову закiнченою, i впевнено поклав руки на рукоятку пульта керування.

Валенто Клаудо й Олесь вийшли з кабiни. I в ту ж мить залунав дзвiнок, який сповiщав команду "Люцифера", що автомобiль вирушає в путь.

Роздiл сьомий

1. ПОЧАТОК РОЗМОВИ

Вони сидiли один бiля одного на вузенькому лiжку в маленькiй каютi, яка потроху ставала вже для Олеся звичною. Юнак уже знав, що ця каюта належала його новому друговi, знав, що в таких самих каютах жили на "Люциферi" й iншi члени команди, по двоє в кожнiй. Тим лiжком, яке тепер було вiддане Олесевi, ранiше користувався один з механiкiв машини, що недавно через хворобу змушений був лягти до лiкарнi.

У каютi точилася розмова. Власне, то була не розмова, бо говорив весь час Валенто Клаудо, а Олесь захоплено слухав його, спершись лiктями на колiна i поклавши на долонi пiдборiддя. Пiдлога каюти разом з лiжком раз у раз легко погойдувалась - i юнак розумiв, що "Люцифер" кудись мчить з великою швидкiстю. Олеся не дивувала вiдсутнiсть поштовхiв, властивих руховi кожного автомобiля: адже вiн перебував не на якомусь звичайному автомобiлi, бодай i дуже удосконаленому, а на "Люциферi", який мав фантастичну здатнiсть мчатися з величезною швидкiстю, навiть не торкаючись колесами дороги. Чим пояснювалася ця незрозумiла здатнiсть, - юнак, звiсно, не знав, як не мiг би вiн пояснити й iнших чудодiйних властивостей дивної машини, де все вражало i здавалося неймовiрним: i тi екрани, на яких стовбури дерев наче танули i ставали прозорими, вiдкриваючи оковi спостерiгача те, що приховувалося за ними; i загадковий штурвал у кабiнi Сивого Капiтана, який самостiйно, немов розумна iстота, повертався i керував машиною без дотику рук водiя, та ще й на вузькiй, звивистiй дорозi; i те, що "Люцифер" мiг стрибнути з кручi в море - i залишитися непошкодженим... та хiба мало було тут чудес технiки, з якими чи не на кожному кроцi стикався вражений Олесь, кожного разу майже не вiрячи своїм очам?..

Та все це зараз вiдiйшло нiби на другий план, було вiдтiснене в уявi юнака iншим, тим, що неквапливо, рiвним голосом розповiдав йому Валенто Клаудо. Валенто говорив стримано, спокiйно, але Олесь вiдчував, що пiд тiєю зовнiшньою стриманiстю приховується хвилювання щирої людини, душа якої не може залишатися спокiйною, коли нею оволодiвають згадки про страждання iнших. Олесь не зводив очей з Валенто, слухаючи його розповiдь. Вiн бачив, як час вiд часу хмурнiшає обличчя його друга, як на нього мов набiгає тiнь,i тодi хмурнiшав i сам юнак, вiдчуваючи, як глибоко хвилює його доля того, про кого розповiдав Валенто. I от що розповiв Валенто Клаудо Олесевi.

2. ЕРНАН I АЛЬВАРЕС

Талановитий iнженер i дослiдник Ернан Рамiро привернув до себе увагу товаришiв i професорiв ще задовго до того, як вiн блискуче закiнчив фiзичний iнститут у столицi. Це було задовго й до того, як державну владу в Iберiї захопила чорна фалангiстська партiя на чолi з генералом Фернандесом. Коли б тодi Ернана Рамiро спитали, хто такi фалангiсти, - молодий студент тiльки недбало вiдмахнувся б: що йому до тих фалангiстiв, якi про щось шалено галасують, комусь погрожують, чогось домагаються? Це щось таке, зв'язане з полiтикою. А саме полiтика завжди була чимсь цiлком стороннiм для Ернана Рамiро, бо всi його iнтереси поглинала наука, її глибина, її сяючi неозорi обрiї, до яких ведуть людину надiйнi щаблi математичних висновкiв, смiливих i дотепних логiчних побудов, - непорушнi щаблi, створюванi завжди нестримним, охопленим одвiчною жагою пiзнання людським розумом.

Вiдважний людський розум, озброєний наукою, розкриває перед нами найглибшi вражаючi таємницi Всесвiту, сягаючи далеко поза найвiддаленiшi галактики. I той же самий допитливий людський розум проникає в найтоншi загадки атомного ядра, дослiджуючи те, що й зовсiм недоступно людському оку, грунтуючись виключно на теоретичних мiркуваннях. I тодi захоплене людство довiдується про непорушну єднiсть усього, що створює невичерпний Всесвiт, вiд гiгантських космiчних сонць, що велично линуть у неосяжному холодному просторi, до найменшої частки атомного ядра, до важкого протона i байдужого до всього нейтрона. Все пов'язане непорушними науковими законами, все складає одне величезне цiле - без кiнця i без краю.

Хай багато чого ще не знає наука, хай щоразу стикається вона з новими й новими загадками й таємницями природи,- смiливий людський розум поступово розкриває їх, з'ясовує й переможно просувається далi й далi. Що з того, що людство нiколи не зможе до кiнця пiзнати таємницi матерiї, бо вона невичерпна? Це ж тiльки краще для людини, бо завжди,