Капітула Дюни - Френк Херберт

Коли Одраде привела Скителі назад, до його приміщення на кораблі, він довго стояв, дивлячись крізь бар’єрне поле на довгий коридор, яким Айдаго та Мурбелла часто йшли до тренувальної зали. Знав, що саме туди вони входили крізь широкі двері. Завжди виходили спітнілі й задихані.

Та хоч він стирчав там понад годину, ніхто з його співв’язнів не з’явився.

«Вона використовує гхолу як ментата! Це означає, що він має доступ до консолі Кораблесистеми. Звичайно, вона не позбавить ментата потрібних йому даних. Мушу якось вигадати можливість зблизитися з Айдаго. Зрештою, існує мова свисту, яку ми вкарбовуємо у кожного гхолу. Я не повинен здаватися надто зацікавленим. Може. Дрібна поступка у торгах. Скарга, що моє приміщення тісне. Вони ж бачать, як дратує мене ув’язнення».

***

Освіта не замінить здогадливості. Цю невловиму рису лише частково можна визначити як уміння розгадувати загадки. Доповненням цього означення є спроможність творити нові загадки, які відображають те, про що звітують чуття.

Ментатський Текcт Один (decto)

Перед лице Великої Всечесної Матрони Люціллу вкотили в циліндричній клітці — клітці всередині клітки. Шиґаструнна сітка змушувала її триматися в центрі.

— Я Велика Всечесна Матрона, — привітала її жінка в масивному чорному кріслі. Дрібненька жіночка в червоно-золотому трико. — Клітка для твого захисту, якби ти спробувала вдатися до Голосу. У нас на нього імунітет. Наш імунітет має форму рефлексу. Ми вбиваємо. Багато ваших так загинуло. Знаємо Голос і використовуємо його. Пам’ятай це, коли я випущу тебе з клітки.

Махнула слугам, які доставили клітку.

— Ідіть! Ідіть!

Люцілла оббігла поглядом кімнату. Без вікон. Майже квадратна. Освітлена кількома сріблястими світлокулями. Кислотно-зелені стіни. Облаштована як типове приміщення для допитів. Кімната розміщена високо. Її клітку підняли сюди у нуль-трубі невдовзі після світанку.

Панель позаду Великої Всечесної Матрони різко відсунулася вбік, і до кімнати на прихованому механізмі плавно в’їхала менша клітка. Ця була квадратною, а в ній стояла істота, яку вона спершу прийняла за голого чоловіка. Доки той не обернувся і не глянув на неї.

Футар! Мав широке обличчя, вона розгледіла ікла.

— Хочу терти спину, — сказав Футар.

— Так, котику. Пізніше я потру тобі спину.

— Хочу їсти, — сказав Футар. Глянув на Люціллу.

— Пізніше, котику.

Футар продовжував вивчати Люціллу.

— Ти Вожатий? — спитав він.

— Звичайно, що вона не Вожатий!

— Хочу їсти! — наполягав Футар.

— Я сказала: пізніше! А зараз просто сядь і муркай мені.

Футар присів навпочіпки в кутку клітки, з його горлянки вирвався гуркітливий звук.

— Хіба ж вони не милі, коли муркають? — Велика Всечесна Матрона явно не чекала відповіді.

Присутність Футара здивувала Люціллу. Ці створіння начебто повинні полювати на Всечесних Матрон і вбивати їх. Хоча він зачинений у клітці.

— Де ви його піймали? — спитала Люцілла.

— На Гамму. — Вона сама не зрозуміла, як багато сказала.

«А це Перехрестя», — подумала Люцілла. Розпізнала це ще з ліхтера вчора ввечері.

Футар перестав муркотіти.

— Їсти, — буркнув він.

Люцілла теж хотіла б щось з’їсти. Їй три дні не давали їжі, і вона була змушена придушувати напади голоду. Допомагали маленькі ковтки води з літротари в кутку, але та вже майже спорожніла. Слуги, які її привезли, сміялися з прохань їжі. «Футари люблять пісне м’ясо!»

Найбільше її мучив брак меланжу. Цього ранку вона почала відчувати перші болі абстинентного синдрому.

«Невдовзі мені доведеться вкоротити собі віку».

Полчища Лампадаса благали її витримати. «Будь відважною. Що, як ця дика Превелебна Мати підведе нас?»

Павуча Королева. Так Одраде називає цю жінку.

Велика Всечесна Матрона далі вивчала її, підперши рукою підборіддя. Слабке підборіддя. На обличчі без позитивних рис негативні привертали до себе погляд.

— Знаєш, що врешті-решт ви програєте, — промовила Велика Всечесна Матрона.

— Насвистуй, ідучи повз цвинтар, — відповіла Люцілла, а тоді їй довелося пояснити цей вислів.

На обличчі Великої Всечесної Матрони з’явився вираз ввічливого інтересу. «Як цікаво».

— Будь-яка моя помічниця вбила б тебе на місці за такі слова. Це одна з причин, чому ми тут лише вдвох. Цікаво, чому ти це сказала?

Люцілла зиркнула на Футара, що так і сидів навпочіпки.

— Футари з’явилися не вчора і не випадково. Їх генетично створили з диких тварин і з однією метою.

— Стережись! — Оранжеві спалахи в очах Великої Всечесної Матрони.

— Футарів творили впродовж поколінь, — вела далі Люцілла.

— Ми полюємо на них заради власного задоволення!

— А мисливці стають дичиною.

Велика Всечесна Матрона зірвалася на ноги, її очі стали повністю оранжевими. Футар розхвилювався й заскавчав. Це заспокоїло жінку. Вона повільно сіла назад у крісло. Простягла руку до клітки з Футаром.

— Усе гаразд, котику. Невдовзі ти поїси, а потім я потру тобі спину.

Футар знову замуркав.

— То ти думаєш, що ми повернулися сюди як утікачки, — сказала Велика Всечесна Матрона. — Так! Не пробуй відмагатися!

— Черви часто повертаються, — промовила Люцілла.

— Черви? Ти про тих монстрів, яких ми знищили на Ракісі?

Люцілла відчула спокусу штурхонути цю Всечесну Матрону, спровокувавши її на драматичну відповідь. Достатньо її стривож — то напевне уб’є.

«Прошу, Сестро! — благали полчища Лампадаса. — Витримай!»

«Думаєте, я можу звідси втекти?» Це змусило їх замовкнути, тільки один голос слабко протестував: «Пам’ятай! Ми як древня лялька: сім разів униз, вісім разів угору». Голос приходив разом з образом фігурки, що погойдувалася. Маленька червона лялечка, усміхнуте обличчя Будди та руки, сплетені на товстому череві.

— Ти, вочевидь, маєш на увазі відроджених посланців Бога-Імператора, — сказала Люцілла. — Я про дещо інше.

Велика Всечесна Матрона якийсь час обмірковувала це. Оранжеве полум’я в її очах зблякло.

«Вона зі мною грається, — подумала Люцілла. — Намислила мене вбити і згодувати своєму котику».

«Але подумай, яку тактичну інформацію ти б доставила, якби ми втекли!»

Ми! Та годі було заперечити доречність цього протесту. Її клітку вивезли з ліхтера ще за денного світла. Підходи до лігвища Павучої Королеви було заплановано так, щоб ускладнити доступ, але це планування розсмішило Люціллу. Дуже давнє, застаріле планування. Вузькі місця на доріжках зі спостережними башточками, що виростали з-під землі, мов матово-сірі гриби, які в належних місцях з’являються на своїй грибниці. У критичних місцях круті повороти. Жоден звичайний наземний транспортник не