Золото і кров Сінопа - Віктор Васильович Савченко
— Мудрий задум твій, Юсуфе, — озвався капудан-баша. — Недаремно тобі довірили в Стамбулі цей форпост. Жодне військо Європи не спромоглося б здобути Узун-Кале за такого плану. Але ми маємо справу з іншою силою. Їхні судна оснащені півдесятком гармат кожне, до того ж вони можуть міняти напрямок за лічені секунди. Якщо Абдулатип не перебільшує і їх справді п’ять тисяч, то їхніх суден мусить бути щонайменше вісімдесят; тобто на кожну нашу галеру припадатиме по шістнадцять їхніх суден. Вони нас пустять на дно, як тільки отямляться… — Мить подумавши, він додав:
— “На світі немає людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці шайтани… А в морських боях вони не мають собі рівних в усьому світі”.*
Капудан-баша дивився досі на килим, а тоді підвів очі на коменданта, марно силкуючись приховати в них тривогу й непевність. Великий сердолік у його чалмі сяйнув холодним синім вогнем. Юсуф-баші на мить здалося, що в нього втупилося третє око капудан-баші — глибоке й нещадне, як око гяура.
— Вах-вах, у страху очі великі, — сказав комендант. — Достойний забуває, що чверть веслярів на його галерах — то гяури.
— Я про це ніколи не забуваю, — відказав капудан-баша серйозно. — І на своєму судні сам щовечора перевіряю ланцюги на їхніх ногах. — Він помовчав, про щось міркуючи, а тоді мовив: — Султан, який оголосив Фана-Кара-Тенгіз[19] внутрішнім морем Туреччини, знає про кожне судно, де б воно не перебувало — незалежно, на плаву чи на верфі. З мене він особисто спитає і про ту галеру, яку ми втратили під Казікерменом, і про все інше. Озвався чоловік з білою шкірою європейця й нетиповими для турка зеленкуватими очима — начальник яничарської орти:
— Флот потрібен Порті для охорони земель, на яких вона закріпилась. Падишах тебе запитає, шановний мореплавцю, чому ти втік у той час, коли треба було захищати Узун-Кале? Чи, може, ти вважаєш, що все оце, — він обвів поглядом велику залу з вузькими стрілчастими вікнами і банеподібну, вкриту орнаментом стелю, — все оце, а також мечеть і те, що тут, у цьому місті, є, не варте твоїх галер? План достойного Юсуф-баші єдино правильний. Не завваживши поблизу флотилії, невірні кинуться на штурм, залишивши свої каїки без гребців і гармашів. Безпека ж твоїх суден залежатиме тільки від швидкості, з якою ти увірвешся в гавань. При несподіваному нападі від їхніх суден тільки тріски полетять.
Капудан-баша тим часом прикинув подумки, що його сердолік набагато вартісніший за олександрит, оправлений у срібло, у чалмі командира яничарської орти. Він також подумав, що обидві ці коштовності можуть опинитися в скарбниці султана або в кишені козацького зверхника, залежно від того, як закінчиться битва під Узун-Кале.
— Нехай тобі буде відомо, шановний яничар-ага, що не про втечу я казав, а про врятування кораблів. Сам же я разом з трьома сотнями моїх моряків залишився б у фортеці, — з прикрістю сказав капудан-баша. — Але кому судилося бути повішеним — не втопиться. Хотів щось сказати комендант, та до зали вбіг яничар у запиленому плащі. Всі попідхоплювалися з міндер[20].
— За п’ять миль від Узун-Кале лиманом пливе велика козацька флотилія! — прохрипів гонець.
Це був один з дозірних, яких комендант виставив на шляху вздовж берега.
— А групи казікерменських яничарів на дорозі ще не видно? — запитав комендант.
— Такого знаку не було, о, достойний Юсуф-баша.
Кілька разів мінялися на веслах козаки, доки попереду в небесній синяві не проступив шпиль мінарету, а під ним — ламана лінія фортечного муру. Сава, котрий перший те помітив, завважив подумки, що місто стояло не на пагорбі, а на високому березі.
— Пане гетьмане! — гукнув він. — Там, попереду…
Але Микошинський уже й сам бачив.
— Дай знак сушити весла і спустити вітрила, — наказав він Саві.
Коли судна зблизились, отаман наказав зарядити гармати, гаківниці, мушкети й пістолі, перевірити ще раз, чи не відсирів трут. Відтак подивився на сонце, яке вже підбивалося до полудня, і сказав:
— Очаків брати не станемо. Повз нього треба не проплисти, а пролетіти.
Юсуф-баша, який разом з командиром яничарської орти спостерігав з фортеці наближення козацької флотилії, не міг второпати, чому ворог замість того, щоб прямувати до берега, стрімко йшов фарватером. Комендант навмисне не попередив негоціантів про наближення біди і прирік їх бути приманкою для козаків. Тих, хто кинувся б грабувати купців, можна було б легко розстріляти з гармат.
— Сорок каїків, — озвався яничар-ага. — Абдулатип перебільшив…
— То не зле. Підготувавшись до більшої сили, меншу ми вже якось витримаємо, — відказав Юсуф-баша.
— Але ж вони не збираються на нас нападати… — мовив здивовано начальник яничарів.
Юсуф-баша підніс руки до неба.
— О, Аллах, відведи шайтанів від Узун-Кале! — заблагав. Сім років він був султаном і водночас Аллахом на цьому п’ятачку обнесеної мурами землі. Відтоді, як його попередника кинули до в’язниці за те, що той не зміг протистояти козакам і здав місто. — Не дай своїх вірних на поталу гяурам!
Тим часом козацька флотилія, ощетинившись гарматами й гаківницями, стрімко неслася повз Узун-Кале. З мурів добре було видно не тільки червоноверхі шапки,
