Ураган - Ігор Маркович Росоховатський

— Ми хотіли повніше проявити вашу пам’ять, щоб більше дізнатися про вас.

“Так, ми несемо самих себе в своїй пам’яті, — подумав Свєтов. — Себе і багато з того, що створило нас такими, які ми є. Хто може читати нашу пам’ять, той дізнається про нас більше, ніж ми знаємо про себе самі”.

— І до того ж, ми збагатилися вашим досвідом, вашим чуттям прекрасного, вашим наївним подивом і хвилюванням, — вів далі дальничанин. — Я міг би створити все, що вам захочеться бачити.

Він, очевидно, плутав “я” і “ми”.

“Землю. Я б хотів бачити Землю. Ні, не тільки бачити — відчути себе на Землі”, — подумав Свєтов, і майже тієї ж миті йому здалося, що він на площі Ленінграда, тій самій, яку недавно згадував.

“Море!” — в думці вигукнув він і побачив неосяжний простір води, хвилі, різнобарвні яскраві камінці на березі.

“Отже, ви не завжди були такі. Вас створили інші розумні істоти, які колись населяли планету і були схожі на нас. А де ж вони?” — подумав Свєтов.

— Вони — в нас, — просто відповів дальничанин. — Вони вселилися в мене. Розумієш?

Він сказав “розумієш”, але питання його було адресоване всім землянам. Тільки Свєтов збагнув, про що йдеться.

— Вони були з речовини, чимось схожої на вашу, — пояснив дальничанин. — Вони були із крихкого і складного матеріалу, мали консервативну форму. Отже, в них було вже дві слабкі сторони.

Він помітив, що не всі земляни розуміють його слова, і уточнив:

— Коли зміст весь час змінюється, то постійна форма для нього небажане обмеження. Або пташеня вчасно проклюне шкаралупу яйця, або загине в ній замуроване живцем. Ті, кого ми називаємо Творцями, розуміли це. Вони продовжили час свого життя, але матеріал навіть при обережному вживанні зношується…

— Нам не потрібне вічне життя, — заперечив Роберт.

— Поки що не потрібне, — зауважив дальничанин. — Але для того, щоб зростити потомство, треба один відрізок життя, для того, щоб злітати в іншу галактику, — другий, для створення нової планети — третій. Твоєму предкові потрібне було коротше життя, ніж тобі, а твоєму нащадкові — буде потрібно довше. Це залежить од змісту життя, од його мети. Хіба не так?

Свєтов знову відзначив чутливість цієї дивної істоти. Дальничанин звернувся до людей як до рівних:

— Наші предки прожили дві епохи, перш ніж почали змінювати себе. Першу — коли навчилися створювати. Другу — коли перестали вбивати і пригноблювати одне одного. Ця епоха називалась Епохою Початку Розуміння. Є три основні умови, які наші предки зрозуміли. Форма розумної істоти повинна змінюватися відповідно до її мети. Це — форма вітру, а не скелі. Розумні істоти не повинні ділитись на “я” і “ми”. Вони зможуть ділитись і потім з’єднуватись в одне ціле — зпову ж таки залежно від своєї мети. Життя розуму не повинне мати відрізку, бо тоді в ньому не вмістяться його мрії.

— Але для чого ж ви живете? — запитав Кім.

Він страшенно любив запитувати, ненавидів відповідати.

— А для чого живеш ти? — відповів запитанням на запитання дальничанин.

Земляни посміхнулись, дивлячись на Кіма. Дальничанин відповів так, як відповів би Кім.

— Гаразд, поясню тобі, — сказав дальничанин. — Мені треба узнати всі нові варіанти побудови Всесвіту.

— Навіщо? — запитав Кім.

— Щоб кожного разу вибирати найкращі з них.

— Найкращі — для кого?

— Для мене, для тебе, для тварин, для каміння. Для гармонії.

— Я не розумію тебе, — признався Кім.

— Ти зрозумієш мене тільки через свої інтереси, — пояснив дальничанин і попросив: — Розкажи про мету свого життя.

Кіму довелось відповідати:

— Я хочу знати якомога більше, щоб людство стало сильнішим.

Кім глянув на товаришів, ніби вибачався за нескромне признання. Вони пильно дивилися на нього — він уперше був цілком відвертий з ними.

— Для чого сильнішим? — запитав дальничанин,

— Разом з силою приходить щастя. А сила — в знанні. Дальничанин усміхнувся.

— Чому ж ти сказав, що не розумієш мене? Наші цілі збігаються. Ми набуваємо знання для сили, а сили — для щастя. Різні у нас тільки можливості. І ти, і я прагнемо до гармонії, де ми — будівники і господарі. В цьому наше щастя… Ти розумієш мене?

Він звертався до всіх землян. Свєтов відповів за всіх:

— Ми починаємо розуміти тебе.

— Я покажу вам, як перебудовують світ! — вигукнув дальничанин.

Навколо його тіла виникло сріблясте мерехтливе світло. Воно все розросталось, огортаючи землян і утворюючи довкола них прозору сферичну оболонку. Земляни побачили планету, схожу на фіолетовий м’яч, що віддалявся від них. Простори космосу оточили її. Було таке враження, ніби вони летять у космосі без захисної оболонки, і це відчуття п’янило нестримною радістю. Космос, такий могутній, непізнаний, став ласкавим і спокійним, як море в бухті, і вперще люди відчули, що вони не тільки сини Землі, а й діти космосу.

— Дивіться! — сказав дальничанин.

Два вузькі промені вдарили з прозорої сфери, в якій вони летіли, в чорний простір. Там, де промені схрестилися, затанцював вогненний клубочок. Він збільшувався, пульсував. Дальничанин керував променями, і вони ставали то двома бурхливими струмками, то двома мечами.

— Я створюю перепади енергії, — пояснив він так просто, наче робив буденне діло. — Це призводить до збурення простору, а потім до зміни руху частинок. Я можу змінювати енергетичні заряди частинок, напрямок їхнього руху — і рідина тече знизу вгору, газ ущільнюється, багатовимірний час рухається в потрібному пам напрямі. Я змінюю ритми пульсації простору.

Вогненний клубочок перетворився на гігантську кулю. На її поверхні бушували смерчі й вибухи. Простір, що здавався пустинним, заповнили багряні, сріблясті, золотаві відблиски. Це була радіспа пожежа — пожежа руху, життя, чого люди не могли уявити в найсміливіпиїх мріях. Було відчуття, ніби це вони запалили нову зірку, ніби вони можуть змінювати обертання частинок і керувати часом. Щастя од відчуття такої сили і напруження, яких вони ніколи не знали, охопило їх, зріднило, зробило частинками єдиного цілого. Здавалося, вони от-от створять світ, з яким зіллються воєдино в гармонії. Цей світ стане частиною їх, а вони — його розумом, волею.

— Ще зірку! — попросив Кім. — Створіть тут ще одну зірку.

— Не можна, — відповів дальничанин. — Через мільярди років за вашим ліком тут виникне життя, подібне до земного, а дві зорі — то вже зовсім інше життя.

“Істота, яка живе сто років, не турбуватиметься про те, що буде через мільярди років”, — з жалем подумав Роберт. Він уявив, як змінилося б людське суспільство, обличчя планети, якби люди були безсмертні