Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів
Далі був проект під назвою Sigma, завдання якого — вступити у контакт з інопланетянами. Що й було успішно зроблено.
Бартер виходив такий: вони дали технології для польотів на Місяць та інші проривні Нові Знання, а ми дозволили їм викрадати людей і тварин для їхніх експериментів.
І біда у тім, що наша сторона не подбала про моральні засади. Інопланетяни дозволили не кращим із людей оволодіти неймовірною силою і піднятися над людством і над суспільною і державною владою, хоч і недолугою, але за визначенням гуманістичною.
А відтак до цієї традиційної влади прийшов президент, який вважав неможливим і аморальним й надалі приховувати від людства цей небезпечний діалог із прибульцями. Він поставив завдання відкрити карти — розсекретити інформацію про співпрацю з інопланетянами. Сказати людству правду. Звали цього президента Джон Кеннеді.
І вони його вбили. Як згодом і самого Купера, що він, до речі, передбачав. Так і писав: коли мене вб’ють, то все, що я обнародував, — правда.
Я не закликаю свято вірити. ир їо уои — як кажуть у таких випадках американці. На ваш розсуд.
Але із Купера візьму тільки один фрагмент — він уперше зробив спробу класифікації пришельців, яку нинішня уфологія доволі акуратно впорядкувала.
Прецедентів контактів, включно із зловісним явищем абдукції — викрадення землян «чужими», — тисячі. Є така цифра, наведена організацією американських уфологів МУФОН, — до 1988 року налічувалося й описано три тисячі контактів із аномальними істотами. Справжньою енциклопедією стали книги, недавно видані, двох британських вчених — Я. Стюарта і Дж. Коена.
Отже, у кваліфікації інопланетян першими можна назвати доволі агресивних і педантичних низькорослих «сірих», які володіють здатністю телепатії так само природно, як ми здатністю дихати. На відміну від нас, на кінцівках мають чотири пальці. Саме вони найчастіше займаються викраденням людей і проведенням експериментів над «піддослідними» двоногими «кроликами», включно із продукуванням гібридів шляхом схрещення нашої та їхньої раси.
Наступні пришельці виглядають як рептилії. Щось такого, як фантазія нинішніх кінематографістів, зображує допотопну живність на Землі, зокрема тих же динозаврів. До речі, є немала група людей, які розділяють переконання, що людина походить не від мавпи, а від… динозавра. Я особисто бачив під час дипломатичної роботи у Канаді, як такий неодарвініст не сходив місяцями з екрана всіх каналів, бо він на національних виборах виборював посаду. глави держави.
Далі йдуть знайомі нам герої, які зазнали аварії на фермі у Розуеллі і з якими зародилася найзагадковіша історія міжпланетної змови, «викрита» американським розвідником Купером.
Окремо виділяється щось середнє між попередніми двома варіантами і назване як неонпатали.
Так звані «древні» — це вже двометрові істоти жовто–зеленого кольору покриття. Ці велетні часто супроводжують вищенаведених карликів як шефів і босів. Можна стверджувати, що вони найбільш людиноненависницькі гості на Землі. З ними краще не зв’язуватися. Бо експерименти, які вони здійснюють над людьми, перекривають будь–які відомі прояви людського садизму.
Їхніх антиподів у класифікації названо «блондинами». Вони не просто симпатизують, а захищають нас від вищенаведених агресорів. Вони володіють у людському розумінні божественними властивостями і можливостями, в тому числі телекінезом, телепатією, екстрасенсорикою. Вони найбільш схожі на нас, але значно вищі, усі, як один, просто красені за зовнішністю і статурою.
Я думаю, що вгадав те, що ви зараз хочете із захопленням сказати. Так це ж аннунаки! Цілком згоден. І мені також саме так дуже хочеться думати.
До речі, у контактах із усіма, крім останніх, зафіксована різко негативна реакція на ім’я… Ісуса Христа.
У те, що ми не самі, вірять мільйони людей. Точніше, вони не вірять, а знають. Два американських президенти — Дж. Картер і Дж. Форд — були просто апологетами цієї віри.
Такими «віруючими» були практично всі радянські космонавти. В умовах діалектичного матеріалізму і войовничого атеїзму їм неймовірно важко було висловлювати свої переконання. І все ж прочитати між рядками можна було навіть у таких кумедних зізнаннях «будівників комунізму». Виступаючи перед комсомольцями, льотчик–космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу Олег Макаров сказав так: «Якщо навіть інопланетяни будуть значно вище від нас у технічному відношенні, їм уже сьогодні є чого повчитися у нашого суспільства, що будує життя на принципах соціалізму і комунізму».
Хоча, виглядає так, що наші візаві не забажали переймати, можливо, найбільш людиноненависницький досвід в історії землян. Не випадково побутує думка, що практично миттєве знесення з лиця землі такої могутньої імперії, як СРСР, не могло статися без втручання надприродних сил.
Були серед роздумів космонавтів і цілком зрілі, як, наприклад, позиція двічі Героя Союзу А. Єлісеєва, який був перш за все вченим, доктором технічних наук, інтелектуалом: «Контакт двох цивілізацій зовсім не обово’язково повинен бути взаємним. Можливо, форми життя і рівень його розвитку на різних небесних тілах настільки несхожі, що одна із сторін може не підозрювати, що давно знаходиться у контакті з іншою».
Ті, що не підозрюють, — це ми, а не вони. Гадаю, ми зараз увійшли у таку фазу нашого розвитку, коли земна людина опинилася на порозі цього контакту. Точніше, окремі з нас уже за цим порогом.
Прийнявши як заповідь, що ми тут — не самі, належить йти далі галактичними стежками. І найперше, на що невблаганно натрапимо у космічних блуканнях, — не менш приголомшливе, бо, ледь відірвавшись від земних пенатів, ми знову будемо шоковані власним відкриттям на першій же позаземній зупинці.
Ступивши на твердь під ногами за півмільйона кілометрів від рідної планети, Людина невблаганно прийшла до переконання, що
МИ НЕ ПЕРШІ НА МІСЯЦІ.
Порфирія Корнійовича не стало, коли Горбачов прийшов
