Подорож на Місяць - Жюль Верн
— Неможливо!
— Це неймовірно!
— Простісінький жарт!
— З нас глузують!
— Смішно!
— Абсурд!
Ціла серія виразів, яких уживають, щоб висловити сумнів, недовіру, відзначити дурість чи безумство, пролунали протягом кількох хвилин у супроводі жестів, вживаних у таких обставинах. Кожен іронічно усміхався, знизував плечима або прискав від сміху, — залежно від вдачі. Сам тільки Дж. Т. Мастон висловився з захватом:
— Адже це ідея! — вигукнув він.
— Так, — відповів йому на це майор. — Але, якщо іноді й дозволено буває мати такі ідеї, як оця, то лише з умовою і не мріяти про їх здійснення.
— А чому б і ні? — палко відповів секретар Гарматного клубу, готовий сперечатися.
Проте, ім'я Мішеля Ардана вже ходило в місті Темпа-Тауні. Новоприбулі і старожили дивились один на одного, запитували і глузували не з далекого сміливця, який здавався міфом, істотою ефемерною, а з Дж. Т. Мастона, який міг повірити в існування цієї легендарної, казкової особи. Коли Барбікен запропонував послати снаряд на Місяць, кожен вважав цю справу доречною, здійсненною, просто справою балістики. Але, щоб якась розумна істота схотіла подорожувати всередині снаряда, наважилась на цю неймовірну подорож — це було просто фантастичною пропозицією, жартом, містифікацією.
Глазування тривали аж до вечора, і можна з певністю сказати, що цього дня всі Сполучені Штати шалено реготали.
Проте пропозиція Мішеля Ардана, як і всі нові ідеї, вплинула на деякі голови. Це змінило звичайний напрям думок. «У це ще не вдумалися!»
На пропозицію звернули увагу саме через її незвичайність. Про неї думали. Скільки речей, які відкидали напередодні, стали другого дня дійсністю. Чому б цій подорожі не здійснитися сьогодні чи завтра? Але в усякому разі людина, яка бажала так рискувати, мала бути дурнем, неодмінно дурнем, бо її проект не міг бути прийнятий серйозно, краще вона мовчала б, ніж турбувати все населення своєю смішною нісенітницею.
Але чи справді існувала ця особа? Ім'я «Мішель Ардан» було не зовсім невідоме в Америці. Воно належало одному європейцеві, про якого часто згадували у зв'язку з різними відважними пригодами. Потім, ця телеграма, передана через глибини Атлантики, згадування про судно, яким їхав француз, — все це надавало пропозиції певної імовірності. Треба було поставитися до неї уважніше. Незабаром з окремих осіб утворилися групи, групи згусали під впливом молекулярного тяжіння, і, нарешті, виникла суцільна маса, яка попрямувала до житла президента Барбікена.
Барбікен не висловлювався після одержання депеші; він дав змогу Дж. Т. Мастонові сказати свою думку, не виявляючи сам ні ухвали, ні заперечення. Він тримався спокійно, порадивши собі чекати дальших подій. Проте він не зважав громадської нетерплячки і дивився не дуже задоволено, як населення Темпа-Тауна скупчувалося під його вікнами. Незабаром гомін і вигуки змусили його з'явитися перед натовпом. Запанувала тиша. Один громадянин, взявши слово без замішання, просто поставив йому таке запитання:
— Чи особа, зазначена в телеграмі під ім'ям Мішель Ардан, їде до Америки, чи ні?
— Панове! — відповів Барбікен. — Я не знаю так само, як і ви.
— Це треба знати! — вигукнуло кілька нетерплячих голосів.
— Час доведе нам це, — холодно відповів президент.
— Час не має права залишати в сумніві цілу країну, — сказав оратор. — Чи змінили ви план снаряда, як того вимагає телеграма?
— Ще ні, панове. Але ви маєте рацію. Треба знати, чого додержувати. Нехай телеграф, який заподіяв усе це хвилювання, доповнить свої відомості.
— До телеграфу! До телеграфу! — раптом загомонів натовп. Барбікен зійшов униз і на чолі цієї величезної юрби попрямував до поштамту.
Через кілька хвилин після того була послана телеграма старшині агентів пароплавних компаній у Ліверпулі. Питали відповіді на такі запитання:
Що це за судно «Атланта»?
Коли воно залишило Європу?
Чи є на ньому француз на ймення Мішель Ардан?
Через дві години після того Барбікен одержав відомості такої точності, яка не залишала більше місця для сумніву.
«Пароплав «Атланта» вийшов у море з Ліверпуля 2 жовтня, прямуючи до Темпа-Таун; на ньому є француз, записаний у книгу пасажирів під ім'ям Мішель Ардан».
Від цього підтвердження першої телеграми очі президента на хвилину заграли раптовим вогнем, кулаки його з силою стислися і присутні почули, як він пробурчав:
— Отже, це правда! Це можливо! Француз існує! І через два тижні він буде тут! Але це якийсь божевільний! Шалапут!.. Ніколи я не погоджусь…
І, проте, того самого вечора він написав фірмі Бредвілл і К° і просив припинити до нового наказу виливання снаряда.
Розділ XVII
ПАСАЖИР «АТЛАНТИ»
Описати хвилювання, яке охопило всю Америку; розказати, як ефект доповіді Барбікена був перевищений вдесятеро; що писали американські газети, як сприйняли вони новину і як оспівували прибуття цього героя з старого континенту; змалювати нервове збудження, в якому жив кожен, відраховуючи секунди; подати уявлення, бодай невелике, про цю нав'язливу ідею усіх мозків, підкорених лише єдиній думці; показати, як всі заняття були залишені заради єдиної турботи, — роботи припинилися, торгівля затихла, судна, готові відплисти, затрималися в порту, щоб не пропустити прибуття «Атланти», — як вагони приїздили повні, а поверталися порожні, як бухту Еспіріту-Санто безнастанно борознили пароплави, пакетботи, яхти, човни всіх розмірів; перелічити ці тисячі зацікавлених, які за два тижні почетверили населення
