Господиня - Стефані Маєр
Але ж Іян!
Про Іяна навіть думати не хочеться. Він, на відміну від Джеймі, ніколи мене не любив. Не думаю, що я йому подобалася. Можливо, він мене навіть ненавидить. Або зненавидить, коли прокинеться — а Ванди немає.
Я пообіцяла Ванді піклуватися про Іяна, але нутром чую: він не дозволить. Чи зможу я вимолити прощення, що ось я — в цьому тілі, а Ванда — в жерстянці?
Тіло потрібне вже.
Але про Іяна я не хочу думати ще з однієї причини. Пам’ятаю його поцілунок — усього кілька хвилин тому, — як це було приємно! Я вже скучила за ним. І хочу, щоб він був поряд.
Я здригаюсь, і Джаред міцніше мене пригортає.
— Все буде гаразд, — запевняє він.
І я йому вірю. Вдихаю запах його шкіри — він такий рідний!
Зараз я занадто виснажена, щоб думати про Іяна. Занадто втомлена — здатна тільки опустити голову Джаредові на руку й дозволити тримати мене.
Як усе заплутано!
* * *До тями мене приводить Кайлів грубий голос — гучний, навіть коли він намагається шепотіти. Я лежу. Розгублена, як і після першого пробудження. Скільки я проспала?
— Джоді, поглянь на мене! Будь ласка, кохана! Розплющ очі. Зроби це для мене, Джоді. Будь ласка. Стисни мені долоню. Подай знак!
Я розплющую очі, й Кайлів голос уривається. Вентиляційні щілини і досі затулені брезентом. Завдяки йому сонце не так сліпить. Ранок, але світло жовте, не жовтогаряче. Значить, сонце вже підбилося високо.
Не дивно, що я так довго спала: Ванда в моєму тілі кілька днів толком не спала. Тіло виснажене. Але проспати сьогодні — жахливо.
Іян уже прокинувся? Шукає мене?
Не мене. Ванду.
Я різко сідаю в ліжку, і в голові паморочиться. Очі ж шукають Ванду. Контейнер стоїть на ліжку поряд зі мною.
— Все добре, — бурмоче Джаред заспокійливо — так балакають до хворих або до переляканих дітей. — Вона тут. Нікуди не поділася.
Джаред прихилився на бильце ліжка. Він усміхається, і в куточках очей розбігаються промінчики зморщок. В очах і досі обережність. Джаред не певен, що я не змінилася. Не певен, який вплив справила на мене Ванда.
На його правій щоці розпливається багряний синець.
Прочистивши горло після сну, я мовлю:
— Вибач. І дякую. Ще раз.
— Я тебе кохаю, — каже він у відповідь. Слова його не просто впевнені. Це виклик.
— Я теж тебе кохаю, — кажу я. І закочую очі: — Хіба не очевидно?
Він розпливається в усмішці. Йому більше й не треба! Підхоплює мене з ліжка і притискає до грудей.
Я теж його обіймаю, проте почуваюся там, наче обманюю його. Ще рано радіти. Заснувши, я багато чого відклала на потім. І тепер воно дамокловим мечем висить наді мною. Поки я все не вирішу, не зможу жити далі.
— Що таке? — дивується Джаред із того, як я закам’яніла в його обіймах. — Що ти відчуваєш? Поговори зі мною!
Голос його серйозний і зважений — якщо мені потрібен психолог, Джаред готовий виконати і таку послугу.
— Не так уже й важко здогадатися, — зітхаю я. — Іян.
На мить Джаред напружується, а тоді зусиллям волі розслабляється. На його обличчі проступає неочікуваний сумнів.
— Іян має дізнатися. Що довше ми зволікаємо…
— Ще рано. Він, мабуть, і не прокинувся. Ходімо пошукаємо його, — як завжди, Джаред готовий діяти.
— Спершу я маю побалакати з ним наодинці. Все пояснити.
Якусь мить Джаред міркує над моїми словами.
— Не подобається мені це, — каже він нарешті. Він промовляє слова повільніше й важче, ніж зазвичай. — Він розлютиться. По-справжньому розлютиться.
— Знаю.
— Тому я піду з тобою.
— Ні. Так ми завдамо йому тільки більше болю, — впевнено кажу я. Переконана, Іян не заподіє мені лиха. Надто добре я його знаю. — І не ходи за мною, не стеж, як за Вандою. Все просто. Іян має почути все з моїх вуст.
Джаред сторожко киває. Знову сумнів. Не знаю, що ще сказати, аби він перестав сумніватися. Слів замало, особливо після того, як він цілий рік слухав з моїх вуст чужі слова. Згодом Джаред упевниться, що між нами нічого не змінилося тільки через те, що Ванда в моєму тілі закохалася в Іяна. Час і плин подій — ось що переконає Джареда. І я.
Я беру його обличчя
