Дисертаційний прорахунок - Микола Іванович Головін

— На мою думку, важливо. Кабінет керівника — не особистий комфорт, а фактор ефективної роботи.

— Знову лізеш в авантюру?

— Чому? Якщо бачу можливість поліпшити управління всією організацією — хіба це авантюра? У мене вже й розрахунки є. Мене, скажімо, цікавить діяльність директора з погляду вміння керувати. Скоро має відбутись техрада — мене Білобородько теж запросив.

— Тебе? На техраду?

— Чого це так дивує?

— Що ж ти путнє можеш там порадити? Хіба що як на більярді виграти?

— Ну, чому ж? Я весь час вчуся, читаю книжки. Та й робота підстьобує — я ж керівник, до мене постійно звертаються із запитаннями. До речі, чи ти не скажеш, як добитися підвищення дозвільної здатності у дефлектора? Мене цікавить твоє пояснення. Це для Тернавського.

— Знову Тернавський? Він у тебе тепер перша скрипка в лабораторії!

— Не перша, але ідею моделювання зображень з допомогою комп’ютера запропонував він з Машею. Я підключив їх до твоєї роботи. Не заперечуєш?

— Не знаю, чого ти ждеш від цього вайла? Його треба постійно направляти й підштовхувати в роботі.

— Не згоден. Мені він навіть подобається. А щодо підштовхування… Мабуть, ніщо так не заважає людині розвиватися, рухатися вперед, як безперервне опікування. Хороший керівник віддає розпорядження і дає можливість самостійно їх виконувати, бо інакше де візьметься творче горіння? Кажуть, породистому коцеві і повідок потрібен довгий.

— Невідомо, куди цей кінь тебе занесе, та ще, чого доброго, скине… Так ось, підвищення дозвільної здатності… Дивися. — Ковальов підсунув аркуш паперу, почав креслити і знову здивувався, як блискавично і з яким глибоким розумінням схоплює Дудін надзвичайно складні наукові поняття. Здібності? Ні, тут щось більше!

Тиждень промайнув швидко, за ним другий, а далі дні немов полетіли. Садна на обличчі загоювались повільно, і Ковальов сидів удома, розроблячи свій варіант відеомоделі. А Дудін ходив до інституту. Приходив у свій кабінет — “акваріум”, як його прозвали за скляні стіни, сідав до термінала, і починалася захоплена бесіда з машиною.

— Почнемо з перевірки, — казав Дудін. — Як план? Які проблеми найважливіші?

— Двоє суперечливих розпоряджень: директора і головного інженера, — відповідала машина.

— Що? Гаркуша проти Білобородька? А проте то цілкої закономірно: два характери, дві протилежні думки в одному й тому ж питанні.

Потім на роботу приходили співробітники. Вони сідали на свої робочі місця і вмикали термінали. Для кожного на екрані висвітлювався план завдань. Починався робочий день.

Для Юлі робота стала головною радістю й інтересом у житті. Вона поспішала в лабораторію з почуттям, що на неї чекають і вона потрібна. Ніколи раніше у неї такого не було. Якось у коридорі вона зустрілася віч-на-віч з Батуріним, здригнулась і не’ знала, що робити. Ще зовсім недавно Юля була до нестями закохана в цього гоноровитого, самовпевненого чоловіка. Чим же він її причарував? Вона не знала, тільки… Тільки тепер їй не хотілося згадувати, як він скористався з її довіри, а потім відштовхнув. І хоч відтоді минуло вже чимало часу, кожна зустріч з ним бентежила Ті. От і зараз… Проте зараз це почуття тримало Юлю не більше хвилини. Якась внутрішня пружина випростала її. Гордовито піднявши голову, Юля пройшла мимо. А він зупинивсь, обернувся.

— Ти диви, навіть не вітається! Юля нічого не відповіла.

— Юлю, давніх друзів не помічаєш?

— Ми з вами ніколи не були друзями.

— Ну, ну, не сердься. Ти покрасивішала!

— Євгене, — сказала Юля, починаючи хвилюватися. — Ти думав, якщо відштовхнув, то я пропаду? А я вижила… Відродилась…

— Що ти, Юлю, я весь час пам’ятаю тебе. Не віриш?

— Мене це не обходить. Для вас я тепер Юлія Володимирівна. Прошу це запам’ятати, — сказала вона і швидко пішла геть.

Батурін стояв і, щиро дивуючись несподіваному переродженню бридкого каченяти, дивився їй услід.

Коли Юля зайшла в лабораторію, всі вже були на місцях. Дудін одразу помітив, що вона чимось збентежена. Якийсь час вона не могла зосередитись. Він увів команду в термінал. На екрані побігли рядки. Почав читати і помітив нісенітницю.

— Навіщо так? Складіть програму самонавчання системи. Ось так, дивіться.

Його пальці забігали по клавіатурі, а сам він не зводив очей з Юлі. Вона припала до екрана, почала щось швидко записувати.

— Не пишіть! — спинив її новою фразою. — Все це вже у вас у комп’ютері. Вводьте дані. Не так. Створіть інформаційну структуру…

Він залишив дисплей, вийшов з “акваріума” і за мить зупинився за спиною в Юлі.

— Ай-ай! — сказав, усміхаючись. — Зрозумійте: комплексна система подання знань і методи роботи з нею — це головне завдання кібернетики. Для нас важливо не наповнити, а вміло організувати. Пам’ятаєте, Мішель Монтень, який жив давно до нас, говорив: “Добре влаштований мозок — важливіше, ніж просто наповнений”. Ходімо зі мною, я вам щось покажу.

Вони вийшли у коридор. Він узяв її за руку. Біля кабінету Білобородька зупинилися.

— Тепер тримайтеся. Він відчинив двері:

— Можна, Левку Андрійовичу?

— Заходь, заходь, шановний! А-а, Юлія Володимирівна!

Юля здивовано зиркнула на Дудіна. Директор ніколи