Веселка тяжіння - Томас Пінчон
— пошукати (гм-м) сільничку для шафрану…
Йой…
Приблизно тоді, наче на чиєсь палке бажання, небо перекреслює єдиний стібок голки: перша зірка.
Нехай би хоч застеріг їх вчасно.
Вони налітають на Слотропа серед дерев — жилаві, бородаті, чорні — й тягнуть до багать, де хтось грає на калімбі з резонатором із уламка німецької сосни і язичками, зробленими з ресор розтрощеного «фольксваґена». Жінки у білих бавовняних спідницях із темно-синіми квітами на подолі, білі блузки, прикрашені тасьмою запаски і чорні хустки — пильнують каструлі та миски. Дехто носить на шиї намисто із шкаралупи страусових яєць, на них ножем видряпано щось червоне і синє. Над вогнищем на дерев’яному рожні смажиться великий шматок яловичини, з якого скрапує жир.
Енціана нема, але є Андреас Орукамбе, напружений, як дротина, у моряцькому светрі й армійських робочих штанях. Він пам’ятає Слотропа.
— Was ist los?
Слотроп розповідає.
— Мають бути опівночі. Не знаю, скільки їх буде, але вам ліпше вшиватися.
— Та мабуть. — Андреас усміхається. — Ви голодні?
Вечеряють і сперечаються — піти, а чи лишитися. Це не ухвалення тактичного рішення, як Слотропа навчали у школі офіцерів, схоже, тут вдаються до інших міркувань, до чогось такого, що зонгереро знають, а Слотроп — ні.
— Маємо йти, куди йдемо, — пізніше пояснює Андреас. — Куди Мукуру хоче, щоб ми йшли.
— Ага. Ага, а я гадав, що ви тут шукаєте щось таке, що всі шукають. А 00000?
— Вона у Мукуру. Він її ховає там, де хоче, щоб її знайшли.
— Послухайте, я дещо знаю про «S-Gerät». — І викладає історію Ґрети Ердманн: Пустище, переробний завод, Блікеро…
Це вже не дзвіночок, це гонг. Усі перезираються.
— Отже, — Андреас говорить дуже обережно, — так звали німця, що командував батареєю, на якій використали «S-Gerät»?
— Я не знаю, чи використали. Блікеро привіз жінку на завод, де його складали чи то виробляли якусь його частину з полімеру під назвою «Imipolex G».
— І вона не сказала де.
— Тільки «на Пустищі». Спробуйте знайти її чоловіка, Міклоша Танатца. Може, він бачив запуск, якщо такий був. Того разу сталося щось надзвичайне, але мені не вдалося дізнатися, що саме.
— Дякую.
— Пусте. Тепер, може, і ви мені дещо скажете. — Видобуває знайдену мандалу. — Що це означає?
Андреас кладе її на землю, повертає, аби К дивилася на північний захід.
— Klar, — торкаючись кожної літери, — Entlüftung — це жіночі літери. Північні. У наших селах жінки жили у хатинах на північній половині кола, чоловіки — на південній. Саме село було мандалою. Klar — це запліднення і народження, Entlüftung — це дихання, душа. Zündung і Vorstufe — це чоловічі знаки, діяльність, вогонь і підготовка або будівництво. А посередині — Hauptstufe. Обора, де ми тримаємо священну худобу. Душі пращурів. Тут те саме. Народження, душа, вогонь, будівництво. Чоловіче і жіноче — все разом.
Чотири стабілізатори Ракети утворюють хрест — також мандалу. Номер один показує, куди вона полетить. Два — це тангаж, три — рискання і крен, чотири — тангаж. Кожна пара протилежних стабілізаторів працювала разом і рухалася у протилежних смислах. Єдність протилежностей. Ви розумієте, чому нам могло здаватися, наче вона з нами розмовляє, навіть якщо ми не ставили її на стабілізатори і не поклонялися їй, але вона чекала на нас, коли багато років тому ми прийшли на північ, до Німеччина… навіть спантеличені й позбавлені коріння, ми вже тоді знали, що наша доля пов’язана з її долею. Що нас обминуло військо фон Трота, аби ми могли знайти Агрегат.
Слотроп віддає йому мандалу. Сподівається, що подіє, як мантра, якої навчив його Енціан — mba-kayere (я обійдений), mba-kayere… оберіг проти Марві на сьогодні, проти Чичеріна. Мезуза. Надійна перепустка крізь лиху ніч…
□□□□□□□
Шварцкомандо виловили Ахтфадена, зате Чичерін запопав Нерріша — йому це коштувало дер Шпрінґера, трьох покусаних бійців на лікарняному ліжку та розірваної артерії — Нерріш намагався відійти у стилі Оді Мерфі[537]. Розміняли Коня на Слона — Нерріш у наркотичниму забутті марив про Священне Коло і Хрест Стабілізаторів. Але чорні не знають, що іще знав Нерріш:
(а) було встановлено радіоканал із землі до «S-Gerät», а зворотного каналу не було;
(б) були накладки між сервомеханізмом і спеціальною лінією подачі кисню від головного бака до пристрою на кормі;
(в) Вайссман не лише координував проєкт «S-Gerät» у Нордгаузені, але й командував батареєю, яка запустила Ракету 00000.
Суцільне шпигунство. Шматочок за шматочком мозаїка розширюється. Чичерін, не маючи канцелярії, носить її у голові, бере до уваги найменший уламок і скіпку. Щось, коштовніше за Равенну, підноситься до крохмального неба…
Лінія радіозв’язку + кисень = якийсь форсаж. За звичайних умов так би все й відбувалося, але Нерріш торочив щось про асиметрію, про навантаження десь у корпусі біля стабілізатора 3, що ускладнювало контроль за рисканням і креном майже до повної його неможливості.
А чи не викликає форсаж асиметричності згорання і теплових потоків, яких конструкція витримати не здатна? Прокляття, чому він не виловив якогось фахівця із силових установок, невже усіх загребли американці?
На галявині майор Марві, в зубах — мисливський ніж, на стегнах — «томпсони» напоготові, такий же ошелешений, як і вся його штурмова група, і не в настрої підтримувати розмову. Супиться і п’є горілку з бездонної фляги Джабаєва. Якби хтось із фахівців з питань силових установок, приписаних до «S-Gerät», таки засвітився у Ґарміші, Марві повідомив би. Такий розклад. Західні розвідслужби, а палець на спусковому гачку — росіян.
Так, він чує запах Енціана… може, чорний навіть тепер десь визирає з ночі. Чичерін прикурює сигарету, зеленоблакитнолавандове полум’я жовкне… він тримає вогник довше, ніж слід, думає: нехай. Не посміє. І я не посмію. Ну… хоча…
Але цієї ночі на квантовий стрибок вони все ж таки ближче. Вони обов’язково зустрінуться. Це станеться через «S-Gerät», реальний чи вигаданий, у робочому стані чи зіпсутий — вони стрінуться віч-на-віч. І тоді…
А між іншим, що це за таємничий радянський агент говорив із Марві? Якась параноя, Чичеріне. Може, у Москву донесли про твою вендету. Якщо вони збирають свідчення для трибуналу, цього разу ти опинишся навіть не у Центральній Азії, а Останнім Секретарем у посольстві в Атлантиці. Клопотатимеш за втоплених російських моряків, арештованих за наркотики, відправлятимеш власному таткові візи у далеку Лемурію, на сонячні курорти Саргасового моря, куди кістки прибилися погрітися, відбілитися і дражнити
