Привид часу - Володимир Іванович Савченко

— Уся справа в тому, що… — почав Бруно. Він приготував велику, добре аргументовану промову з екскурсами в історію фізики, але, поглянувши на товаришів, зрозумів, що вона тут недоречна. — Словом, от що. Речовина зорі Г-1920 складається з частинок, які своїми властивостями подібні до звичайних частинок або античастинок, крім одного: їхня енергія — негативна!

Фізик заклав руки за спину і, ніби Приготувавшись до нападу, подивився на ошелешених товаришів.

— Стривай, стривай, — Корнєв наморщив лоба, міркуючи. — Речовина Дірака?

— Так, речовина Дірака — вакуум, — кивнув Аскер. — Тільки в зручнішому для застосування вигляді. У Дірака в кожній точці вакууму безліч частинок з негативною енергією. Вони там поворухнутись не можуть і тому ніяк себе не виявляють… Можливо, справді так і є, але не в цілому Всесвіті, а лише біля скупчень звичайної речовини чи антиречовини. Адже дані досліду стосуються саме простору біля Землі і Сонця… А між зорями — пустота, не заповнена нічим, крім космічних променів і силових полів. Це менш протиприродно, ніж Всесвіт, по саме нікуди набитий негативними частинками… А коли так, то в просторі світу можуть бути і скупчення речовини Дірака з негативною енергією, але вже в природному стані — у формі зірок і планет, газів атмосфери, ядерної плазми, мінералів, морів і навіть живності; кажучи мовою фізики, у формі скупчень частинок, які рухаються і взаємодіють…

«Про що вони всі говорять? Що вони доводять, коли кричати хочеться! Вони прикидаються: і Іван, і Бруно, і Тоні — всі! Хіба ці абстрактні догадки що-небудь важать порівняно з тим, що станеться з нами?» — розпачливо думала Галина.

— На біса мені все це потрібно?! — тоном, розрахованим на скандал, вигукнув Стефан Март і попрямував до виходу. Ніхто не пішов за ним. Астронавти мовчки відчужено провели його поглядом.

Бруно засоромлено закліпав очима, розгублено усміхнувся. — Може і справді не треба? Га?

— Ні, треба, — рішуче промовив Корнєв. — Ми на роботі. У нас науковий семінар! Давайте далі… Мені не зовсім зрозуміло от що: коли дотримуватись постулатів квантової механіки, то така речовина не може існувати у формі зорі, планети або ще чогось. Частинки з негативною енергією не втримаються на вищому енергетичному рівні, якщо ними не зайняті нижчі рівні.

— А з якої речі ми повинні суворо дотримуватись постулатів квантової механіки? Їх же в свій час теж не з доброго дива придумали — треба було пояснити нові дослідні факти, — голосно сказав Летьє.

Бруно не сподівався його підтримки і здивовано подивився на Тоні.

— А тепер ми маємо нові факти. Навіщо беззаперечно пристосовувати постулати до тих видів речовини, для яких вони не передбачались?

— Приємно вражений! — кивнув Аскер. — Ні, Іване, ми не відмовляємось од постулатів Бора, Паулі та інших корифеїв квантової механіки. Ми визнаємо, що частинки намагаються займати стан з мінімальною енергією і таке інше. Але… — Бруно багатозначно підняв палець, — уточнимо, що розуміти під мінімальною енергією. Так от: мінімальна енергія частинки — це не безконечна негативна енергія, а енергія, близька до нуля. Розумієте?

— Не зовсім, — сказав Корнєв.

— Тоді ще простіше. Частинки з негативною енергією — це лише частинки з негативною масою. Справді, є позитивний заряд електрики, є й негативний, є північний полюс, але є й південний. Є позитивні маси речовини. То чому не бути й негативним? Можливо, в світі вони цілком рівноправні з позитивними…

— Може, зараз десь у Всесвіті засідають академіки, які складаються з частинок з негативною масою, і переконливо доводять, що світів, де маса має протилежний знак, бути не може, бо частинки з протилежною масою повинні самовільно накопичувати нескінченну енергію, — знову вставив Тоні.

— От-от! — зрадів Бруно. — Що з вами, Тоні? Це суперечить тому, що ви обстоювали досі.

— Вникаю у вашу гіпотезу, професоре. Тільки це не означає, що я згоден з вами.

— Нехай так, — погодився Корнєв. — Негативні маси можливі. Але при чому тут Г-1920?

«Ми не належимо собі. У цьому вся справа. Ми полетіли не заради гострих відчуттів, не з цікавості і навіть не ради того, щоб довести правоту свою чи інших. Ми добуваємо потрібні людству знання, величезні знання про світ, у якому живемо. І немає значення, кому пощастить їх добувати. Важливо — добути. Важливо послужити як можеш цій справі. Втішай себе хоч цим, біолог Плашек. Полетить твоя анабіозна установка».

— А ось при чому, — фізик повернувся до капітана. — Якщо Г-1920 має негативну масу, то, за законом Ньютона, вона відштовхуватиме тіло звичайної маси. Відштовхуватиме! Фізично це означає, що поле тяжіння поширюється не від зорі Г-1920, а до неї! У неї поле гравітаційного відштовхування, а не тяжіння. Розумієте? Але тяжіння — лише одна властивість, один прояв того єдиного просторового поля, яке створюють навколо себе скупчення речовин. Інші властивості єдиного поля ми сприймаємо як світло, електричні, магнітні, внутрішньоядерні сили і поля… Просторове поле цієї зорі поширюється навпаки. Всі його прояви: світло, поле від електричних зарядів, від магнітів, поля тяжіння, ядерних сил…

— Ага! — кивнув Корнєв. — Виходить, тому і світло її поширюється не в той бік. Що ж…

На містку заклично замиготіла лампочка селектора. Всі замовкли. Капітан піднявся нагору.

— Іван? — почув він з динаміка голос Стефана.

— Так, я.

— Доповідаю: автоматику катапульти перевірив, усе гаразд. Ти можеш трошечки змістити зореліт, на 0,5 кутових секунди до Сонця?

— Навіщо?

— Щоб контейнери не опинились на траєкторії зорельота. Так вони підуть прямо в ціль, у межах орбіти Сатурна. Я розрахував…

— Що ж, слушно. — Корнєв підійшов до пульта, натиснув і відпустив кнопку. Коротко завищав мотор маховика, на кутомірній шкалі ледь зсунулася світна риска. — Готово, Стефане.

— Дякую. Ви там ще не награлись? А то — карету подано…

Корнєв різко повернув регулятор гучності вліво. Спустився вниз, сів… — Хто далі?

— Ну, добре, — легенько ляснув у долоні Тоні. — Припустімо, Г-1920 складається з речовини з антимасою. Що ж нас там жде?

— По-перше, гравітаційне відштовхування, коли підлітатимемо до зорі, — Бруно загнув вказівний палець.

— Це непогано, — схвалив капітан. — Зоря гаситиме нашу швидкість і допоможе розігнатися від неї. Заощадимо пальне.

— Якусь дрібницю. Маса зорі невелика. Її відштовхування гаситиме швидкість — сотню-дві кілометрів за секунду, — заперечив Бруно. — По-друге, для ядерних сил відштовхування наших і тутешніх нуклонів буде таке ж сильне, як звичайно їхнє взаємне притягання, — він загнув другий палець.

— А це здорово! — обізвався Летьє. — Може, пощастить розробити нові типи ядерного розпаду? Нові реакції?

— Це було б здорово, —