Авантюра - Володимир Авраменко

Та раптом ніби могутній, хижий звір, густа чорна хмара, таємно підкравшись з-під Сонця, накрила півострів. Насолоджуючись перемогою, вона глухо заґелґотіла, заревла диким громовим реготом; розкидала покручені стріли блискавок-рук по вершинах, від чого ті розкололися і скинули перед нею свої камінні шапки донизу. Тільки цього їй було мало… Висвітлюючи увесь свій шлях І страхітливо-чорні пасма, прорізаючи глуху темряву, вона продовжувала наносити удар за ударом, а потім, немов притомившись, линула напослідок мільйони тон води.

Шаленіюча стихія миттєво затопила поверхню. Темна каламуть ніагарськими водопадами ринулась в глибокі ущелини, змиваючи каміння й пісок. Гуркіт, шум і хаос лунали жорстокою відповіддю холодній гармонії потойбічного спокою, що тільки-но був повновладним господарем. Воістину шлях господній незбагненний.

Свідомість прояснилася при перших каламутних струмках, що зволожили тіло. А коли небо розверзлося І звідти линув суцільний водопад, Кошман з Гарцманом Із жахом побачили, що вода підмиває камінні брили, під якими вони почувалися більш-менш затишно. Заскрипівши, камінь загрозливо похилився, ось-ось готовий привалити свої жертви остаточно.

— Вилазь… — підштовхуючи свого напарника до отвору поміж них, Кошман злякано напружився. Той був попереду і закривав хід.

— Не пролізу.

— Пролізеш. Лізь!..

Гарцман повільно поповз. Висунув голову й затих, остаточно закривши отвір.

— Ну…

— Тут нас змиє.

— Лізь, чорт забирай!.. — Кошман почав підштовхувати Гарцмана, намагаючись швидше звільнити шлях для себе, тільки той, утримуючись в зручній позі, не спішив. А коли Кошман став надто докучати, хвицьнув його ногою в обличчя.

— Ах ти ж тварюка… — задній астронавт нашарив рукою гострий уламок якогось металевого стержня і штиркнув ним в товстий зад — раз, вдруге… на що Гарцман злякано заверещав не своїм голосом. Що було сили шарпнувся й вивалився по той бік сховища. За ним став вилазити Кошман.

Він із самого початку польоту не почував особливих симпатій до колег, і тільки після смерті Жука дещо зріднився з Гарцманом, але зараз усвідомив нетривкість їх дружніх відносин. Це зрозуміли обоє і тільки необхідність триматися разом стримувала їх від остаточного розриву.

Силует Гарцмана виднівся одиноко серед двох занурених у воду глиб. Простір поміж них слугував надійною підмогою.

Не бажаючи приєднуватись до нього, Кошман силкувався вибратись проти течії. Коли ж він з труднощами вийняв ноги з щілини, куди вони несподівано провалилися, під водою щось боляче вдарило в пах. Втративши контроль, поплив за течією мимо Гарцмана. Той встиг тільки щось злякано крикнути.

Інтуїтивно відчувши, що вода невблаганно наближає його до безодні, Кошман натикається на якийсь шершавий виступ і з усієї сили хапає його руками. Немов приклеївшись до каменю, він пробує розслабитись, економити сили — невідомо, скільки ще буде поливати їх страхітливе у своєму гніві чорне небо. Рани ятрилися, знесилювали, тільки їх зараз не відчував — думка була про одне: втриматись… Раз по раз закривали стомлені очі, мружили їх при кожному ударі блискавок і грому. Втягували голови в плечі й молили Бога в надії, що пронесе… І так було безкінечно довго. Коли ж стало світлішати, астронавти в це навіть не повірили. Тільки тихий шум водопадів І вода, що перестала заливати їм рота і вуха, вернули до дійсності. Астронавти озирнулись, чекаючи від хірянської природи нової каверзи. Коли ж бризнуло пекуче проміння сонця, вони стягли із себе лахміття і знеможено розпластались на вологому камінні.

— Ти диви, які красені… — низькорослі, приплюснуті донизу сіро-зелені чоловічки з жаб’ячим обличчям здивовано розглядали тіла земних астронавтів. Навіть перевтілені, зранені І в синцях, ті були красиві статурою.

— В них кров півночі, — жорстко висловився другий.

— Для виведення нової породи біориків жіночої статі це не перешкода. Різномаста завжди відтворює цікавість. Особливо, коли воно приємне, — одновухий сіро-зелений, що поводив себе як старший, був явним філософом.

— В них гени наших противників…

— Ми їх нейтралізуємо. Основа буде наша, а від цих візьмемо фізичні задатки… Дивись, яка гармонія, які пропорції… Переверни, — одновухий, продовжуючи полеміку із своїм колегою, кивнув мідноликим громилам, що вичікуюче стояли за їх спинами. Ті слухняно кинулись до астронавтів і перевернули їх голі тіла обличчям вверх.

— Сі… Ти великий художник і не бачиш, що вони немічні, — хірянин постукав паличкою по землянах.

— Тим краще, їх легше буде заповнити нашою програмою. Успіх гарантую… — Сі в захопленні потер долоні. — У мене є подібний екземпляр жіночої статі, а ці доповнять експеримент. Забирайте їх, — кивнув мідноликим.

Ті по двоє підняли астронавтів і занесли до літака, що своїм овальним корпусом займав чи не весь вільний простір біля розвалин.

— А якщо їх розшукує спецслужба?

— Тим краще, їм нікуди тікати… Для нас це ж дармовий матеріал.

— Все таки цікаво, звідки ж вони взялися? — підозрілий хірянин не міг заспокоїтись.

— Для нас це не так важливо. Ти ж, Міко, знайдеш недоліки навіть у самого себе… Головне, наша експедиція отримала дивні екземпляри, а півострів після рожевої слизі відновиться сам по собі — таке вже бувало. Природа, вона почекає… А для Тхо ми приготуємо сюрприз — він це лю-ю-бить… Ним будуть маленькі дівчатка-біорики, а то наші трьохметрові працюють, як бульдозери в горах; ці ж будуть згорати від одного дотику… ними можна буде гратися, як ляльками — ніжні, невибагливі і конструкція тіла на замовлення. Це ж його мрія й валюта, — Сі підняв вказівний палець. — Швидше додому, — правицею підштовхнув колегу до трапу.

Літак піднявся, на якусь мить завис і з прискоренням понісся над сірим, безликим ландшафтом — рожева слизь гірше саранчі опустошила півострів, а те,