Подорож на Місяць - Жюль Верн

Важко було уявити, хто з цих двох вчених переможе. Проте, здавалося, наче броня повинна була підкоритись ядру, хоч дехто ще сумнівався в цьому. Під час останніх випробувань циліндро-конічні снаряди Барбікена інше встромилися, немов шпильки, у броні Ніколла; цього дня філадельфійський коваль вважав себе переможцем і відчував зневагу до свого суперника. Та коли пізніше Барбікен замінив циліндро-конічні снаряди звичайними 240-кілограмовими бомбами, капітан був переможений.

Війна закінчилася в той саме день, коли Ніколл закінчив нову стальну броню. Це був дуже майстерний виріб: він начебто зневажав усі снаряди в світі. Капітан привіз його на полігон[38] у Вашингтоні, пропонуючи президентові Гарматного клубу розтрощити цю непроникливу броню. Але після підписання миру Барбікен не бажав провадити спроби. Тоді розлючений Ніколл запропонував піддати його броню бомбардуванню якими завгодно бомбами: повними, порожніми, круглими чи конічними. Президент відмовився, мабуть, не бажаючи скомпрометувати свій останній успіх.

Ніколл, роздратований такою незрозумілою впертістю, намагався спокусити Барбікена різними вигодами. Він запропонував встановити броню на відстані 200 метрів від гармати. Барбікен відмовився. Ніколл пропонував стріляти на відстані 100 метрів і навіть 70 метрів — знов-таки відмова.

«Ну, тоді на відстані 50 метрів, — заявив капітан через газети. — На 25 метрів моя броня, і я сам стоятиму за бронею».

Барбікен відповів, що навіть коли б капітан Ніколл став перед бронею, то й тоді він не зробить більше спроби. Не задовольнившись цією відмовою, Ніколл розпочав атаку проти самої особи Барбікена, який хоче битися лише за допомогою математичних формул, замість того, щоб чекати на смерть від снаряда за міцною бронею. Барбікен нічого не відповідав на всі ці наклепи, бо цілком поринув у розрахунки для своєї великої справи.

Коли Барбікен робив свою славнозвісну доповідь у Гарматному клубі, гнів капітана Ніколла досяг найвищої точки. Яку ще вигадати річ, кращу за колумбіаду в 300 метрів? Яка броня устоїть проти снаряда вагою в 10 тонн?

З тим більшою люттю й шаленством атакував шановний капітан праці Гарматного клубу. Він намагався розбити з наукового погляду справу Барбікена, доводячи за допомогою А і В усю помилковість його обчислень і формул. Він закидав Гарматному клубові повне ігнорування основних принципів балістики. Не кажучи вже про цілковиту нікчемність цієї спроби, він вважав її за дуже небезпечну для громадян, які своєю присутністю підтримували цю справу, гідну всякого засудження, і для міста, розташованого поблизу проклятущої гармати. Він звертав увагу й на те, що коли ядро не досягне мети, воно, очевидно, впаде на Землю і заподіє чимало жахливих спустошень. Коли справи так стоять, необхідне втручання самого уряду, щоб не піддавати небезпеці мирних громадян для розваги одного дивака.

Таке й подібне до цього писав капітан Ніколл. Але для переважної більшості, крім невеличкої, мабуть, купки скептиків, було ясно, що капітан перебільшував, і ніхто не вірив його віщуванням. Ніколл залишився самотнім, а Барбікен і не намагався спростовувати його твердження.

Не маючи змоги жертвувати своєю особою, Ніколл наважився жертвувати своїми грошима. Він оголосив у Річмондському «Енкуайрер» («Дослідник») цілу серію парі, причому кожне дальше мало щораз більшу ставку.

Він закладався:

На 1000 доларів,

1) що гроші, потрібні для починання Гарматного клубу, не будуть зібрані.

На 2 000 доларів,

2) що вилити гармату в 300 метрів завдовжки не можна і не вдасться.

На 3 000 доларів,

3) що не можна зарядити колумбіаду і що піроксилін запалиться сам собою під впливом тиску ядра.

На 4 000 доларів,

4) що колумбіада розірветься при першому пострілі.

На 5 000 доларів,

5) що ядро не пролетить навіть 12 кілометрів і через кілька секунд упаде на Землю.

Незважаючи на значну суму парі, 19 жовтня він одержав телеграму дуже лаконічного змісту:

«Балтімора, 18 жовтня.

Прийнято.

Барбікен».

Залишалося вирішити ще одне питання: де саме обрати місце, зручне для спроби. За порадою Кембріджської обсерваторії, постріл треба було спрямувати перпендикулярно до горизонту, тобто у зеніт. Місяць буває в зеніті лише в місцевостях між 0° і 28° північної або південної широти, і тому треба було остаточно визначити пункт, де буде вилита величезна колумбіада. 20 жовтня були скликані загальні збори Гарматного клубу. Барбікен приніс чудову карту Сполучених Штатів, складену З. Белтроппом. Але, не лишаючи йому часу розгорнути її, Дж. Т. Мас-тон із звичайним своїм запалом попросив слова і сказав:

— Шановні колеги, питання, яке розглядатиметься сьогодні, має надзвичайне національне значення і дасть нам змогу вчинити великий акт патріотизму.

Члени Гарматного клубу подивились один на одного, ще не розуміючи, до чого ця мова.

— Ніхто з вас, — продовжував він, — не бажає принижувати славу своєї країни, і коли ще існує право, яке можуть вимагати для себе Сполучені Штати, то це — право містити в своїх надрах гігантську колумбіаду Гарматного клубу. Отже, зважаючи на ці обставини…

— Молодець Мастон!.. — сказав президент.

— Дозвольте мені розвинути мою думку, — продовжував промовець. — Зважаючи на це, ми змушені обрати місце досить близьке від екватора, щоб випробування відбувалося в хороших умовах…

— Якщо ви побажаєте… — сказав Барбікен.

— Я вимагаю вільного обговорення думок, — заперечив бурхливий Дж. Т. Мастон, — і обстоюю твердження, що територія, з якої буде кинуто наш славетний снаряд, повинна належати Сполученим Штатам.

— Без сумніву, — відповіли деякі члени.