Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов

Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов

Читаємо онлайн Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов
про заселення пізнього плейстоцена. А ви ж знаєте Мерса. Він завжди пунктуально виконує все, що обіцяв. Це й змушує мене сподіватися: якщо ми дехронізуємось, ніяких могил, звісно, не буде. На чому ж тоді танцюватиме Мерс?

Ван Сайєзі засміявся, інші також — не дуже, втім, весело. Гарантія справді була не з найнадійніших. Хоч, коли нема інших, то й це вже щось…

— Час минає, — сказала Зоя. — Що ж, виходить, нічого?

Тоді Юрко підвів голову. Очі його були червоні. Він шморгав носом.

— Якщо Сизов мав зупинятись у верхніх групах, — сказав він, — то міг залишити рести там. Сизов же братиме для зарядження їхні контейнери і обов'язково загляне до багажника…



— А може, справді?.. Але тоді наша задача набагато полегшає. Треба тільки дістатися до еоцену.

Колін виліз із багажного відділення, неквапливо, мовби нічого й не сталося, підійшов до тих, що сиділи. Так, це все-таки була гарантія набагато відчутніша, ніж Мерсова пунктуальність. Втім, Ван її дещо перебільшив.

— Вирішили?

— Що ж, іншого виходу нема, — проказав Ван.

— Отже, пора.

— Зачекай хвилинку. Треба якось допомогти хлопцеві. Так чекати ці дві доби йому буде несила. Він просто може вмерти раніше через докори совісті.

Усі дружно кивнули. Так, докори совісті — це було серйозно. Мабуть, найстрашніша хвороба сучасності, хоч і не дуже поширена через відсутність причин захворювання.

— Його я беру з собою, — сказав Колін. — Справді, хлопець це ненавмисне…

Юрко звів на нього очі, і Колін аж жахнувся — стільки було в них подяки.

— Мало що там — допоможе мені в дорозі… — Годі було говорити, що він просто знешкоджує хлопчака.

— Ну, от і добре, — сказав Ван. — Він зможе в ці дні жити нормальним життям, якщо тільки активно, відчутно братиме участь у врятуванні товаришів. А тобі друга людина, справді, буде вельми доречна…

— Звичайно, — підтримала Ніна. — Дві доби фізичного часу — не жарт. З усіма твоїми тонізуючими ти можеш і не витримати. А вдвох — набагато легше. Зможеш перепочити, поки він сидітиме за пультом.

— Знаємо, як він сидить за пультом, — не втримавшись, пробубонів Колін. — Надто багато рестів треба мати для такого задоволення…

Колін поглянув на годинника.

— Пора! — сказав він. Кивнув Юркові:— Ходімо.

Хлопець скочив і не втримався — переможно рикнув, як його улюбленець рексик. Колін поморщився.

— Ну, так ви тут… обережніше з енергією, — сказав він на прощання. — Про всяк випадок перевірте маяк. А раптом у шахті виявиться ще чиясь експедиція… Тільки якщо вас заберуть — лишіть тут вимпел діб на три поки вистачить однієї батарейки. На знак того, що з вами все гаразд… — Він замовк і подумав, що сказав, здається, все. Чи ні? — І ще, все зайве перед відходом дехронізуйте. Нічого витрачати енергію, всякий мотлох тягти в сучасність…

Тепер, здається, все. Та одначе лишалося відчуття, що ще не все сказано, розмову не закінчено. Усі мовчали, ніби чогось чекаючи. Тоді Колін тихо сказав:

— Ну, прощавайте, друзі мої. На випадок чого…

Вуста усіх смикнулись одночасно. Ніна несподівано схопила Юрка за плечі, обняла, поцілувала, відвернулась…

Колін хряпнув за собою дверцятами. Вузьким проходом дістався до свого крісла в передній частині машини. Всівся. Юрко сидів позаду; коли Колін проходив мимо, зиркнув скоса на начальника.

— Гаразд, — мовив Колін. — Сідай отут, поруч. Якщо вискочимо, я тоді з тобою по-справжньому побалакаю. А до того часу всі розмови на цю тему припиняються…

Отак і слід було сказати. Значить, можна тримати себе в руках? Можна ще водити експедиції…

— Стеж за барохронами, — наказав Колін, щоб одразу дати юнакові певне діло. — Якщо тиск стрибне за червону — скажи одразу. Субчас не любить жартувати. Не забудь: ми веземо з собою всі найважливіші дані експедиції. Може статися що завгодно — вони загинути не повинні. Так що дехронізуватися нам ще рано…

Крізь прозору баню він усміхнувся до тих, що стояли неподалік машини. Вони дивились на Коліна дивно: якось дуже гарно дивилися. І не тому, що його завдання було важче чи небезпечніше, — навпаки, ймовірність загинути для них була навіть більша. То в чім же секрет? Розчулились? Не схоже…

І раптом він збагнув: річ у тому, що він бере з собою хлопця. Бере, щоб ізолювати, а вони зрозуміли, що він його рятує, сподіваючись зберегти…

«От іще, — подумав Колін. — Чи став би я… Хоча…»

Він увімкнув ретаймер.


3

Він увімкнув ретаймер. Поступового переходу не було. Просто якийсь черговий квант часу, реалізувавшись, продовжив світ уже без них. Для тих, хто лишався, хронокара раптом не стало, для Коліна ж і Юрка перестало існувати все інше.

Час зник. Годинник ішов, але він нічого не відлічував… Колін усміхнувся. Так, часу нема — історичного. Ніхто не може сказати, в якому році ми перебуваємо, які години показують стрілки, день зараз чи ніч, літо чи зима… Але фізичний час іде, нам його не обдурити, і мине ще немало годин, доки ми виринемо в еоцені. Там нас майже напевно чекають рести. Коштовні, залишені Сизовим. Ото він лаявся, коли виявив їх… Він інколи буває нестримний на язик, Сизов. Та то дарма.

А поки що уважно пильнуватимемо за тим єдиним ростом, що працює. Який тільки-но й виніс нас з історичного часу…

Колін поволі, за раз назавжди встановленим порядком, оглядав прилади, читав їхні показники. Часом, коли стрілки стрибали хто куди, він злегка повертав лімби на пульті, і стрілки верталися в нормальне положення, коливаючись в унісон. Цим зовні й обмежувалось мистецтво керування хронокаром, суть же його полягала в тому, щоб відчувати все і вживати необхідних заходів бодай на півсекунди раніше, ніж просигналять прилади.

Сидіти, стежити за приладами і

Відгуки про книгу Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: