Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
Брат Теун вирушив із святою місією вперше, і на круглому обличчі новоспеченого священика відбивалася втома від нескінченних блукань по глухих нетрях: повсюди дикість і жахливе духовне убозтво. Бракує найнеобхідніших речей, хоч тут знаходяться квітучі й багаті осередки виробництва какао, а какао поступається цінністю тільки золоту. Брат Зигмунд був на двадцять років старший за свого товариша і вже понад десятиліття боровся з грапіунською нечестивістю. Якщо він і втомився, то не виказував цього, опанований непереможним бажанням здолати Вельзевула.
На берегах річки Кобрас скрізь панували сваволя і розпуста. Завдання відновлювати лад і моральність, вселяти страх Божий брат Зигмунд одержав не лише від глави конгрегації, яка послала його на край світу проповідувати слово Боже. Його поклав на нього Господь наш Ісус Христос. У самотній келії, вдягнений у волосяницю, він безсонними ночами невтомно молився і бичував свою плоть, щоб звільнитися од мирських спокус, ідоловірства й любострастя. Єдина прикраса на голій стіні — зображення Серця Ісусового. Святе Серце сходило кров’ю через гріхи безбожників; кров багряніла, текла й по плечах, по грудях, по спині покутника — Ісус велів йому вогнем і мечем викорінювати нечестя.
На думку брата Зигмунда у святої матері церкви не було слуги, гідного більшої шани й поклоніння за Торквемаду, верховного інквізитора Іспанії і Португалії. Хай його і не канонізовано, але ця несправедливість анітрохи не применшує його чеснот. І брат Зигмунд став під знамена полководця праведного й святобливого війська, Божого воїнства, і подався на нещадну війну проти єретиків, лиходіїв та анархістів.
Під час утомливих мандрів з виселка у виселок до двох місіонерів докотилась похмура, лиховісна слава про Велику Пастку. В тих краях це було найквітучіше містечко, але там загніздились безбожництво і розпуста. За чутками, серед місцевої людності без віри й без закону, без керма й без вітрил — язичників, невінчаних коханців, розбишак, повій — жили і негри макумбейро, і магометани-араби. Містечко якнайкраще характеризувала його назва. За біблійними уявленнями Велика Пастка означала Содом і Гоморру, об’єднані воєдино сімома смертними гріхами.
2
Слідом за ченцями, як їхній попутник і конкурент, брів по грязюці до Великої Пастки відомий гармоніст і бродяга Педро Циган. Там, де з’являлися святі отці зі своїми проповідями, хрещеннями, вінчаннями, сповідями, прокляттями і спокутами, одразу ж, як невід’ємна частка цієї грандіозної події і водночас як цілковита її протилежність, з’являвся і Педро Циган зі своєю гармонією — щоб покрасуватися на балах і гулянках, що ними місцевий люд відзначав хрестини й вінчання.
Педро Циган так часто стикався з місіонерами, що міг би стати в них за причетника й прислужувати їм на обідні. І все ж одного разу, коли благочестивий брат Зигмунд побачив, як Педро слухає його вогненну проповідь, стоячи у першому ряду богомольців, йому все нутро перевернуло від жаху: він немовби уздрів перед собою самого сатану з глумливою посмішкою на темному обличчі. Нелегко бути місіонером у добу навіженства й занепаду звичаїв, коли служителі церкви бездіяльні, а рабство скасоване.
3
Відколи какаовий склад перейшов у власність фірми «Койфман і компанія», полковник Робустіано де Араужо став у Великій Пастці нечастим гостем. І все ж вряди-годи він приїжджав сюди, щоб заглянути в кораль, побалакати з арабом Фадулом і з капітаном Натаріо, провідати кума Кастора, благословити свого хрещеника.
Негра він шанував, допоміг йому звестись на ноги. Коли після смерті Діви Кастор зів’яв, змарнів, збайдужів до всього, він занепокоївся. Від колишнього веселуна, балакуна, витівника, що вмів збурити цілу Велику Пастку, не лишилось і сліду.
Зате полковника неабияк потішило несподіване відродження коваля. Кум розповів йому по секрету про зустріч з егуном, який явився йому на вигоні й розвіяв його скорботу. Торкнувшись його голови, серця і грішного тіла, він вернув його спустошеній мертвій душі смак до життя. А щоб було кому подбати про нього й про дитину, він змінив вдачу Епіфанії і направив її сюди. Це егун Діви — зірка, що загорілась над хвилями океану, в далекому царстві Айоки.
На відміну від багатьох людей полковник Робустіано де Араужо не думав про негритянську кров, що текла в його жилах, щедра й густа. Завдяки своєму багатству він чистокровний білий; він один із найбільших скотарів і виробників какао — понад шістсот тисяч арроб у кожну сафру, опора церкви, тесть «хранцуза» — його молодша донька одружена з одним із Лафітів, співвласником «Освітлювальної і газової компанії». А проте не цурався він і негритянських богів. Його мати Розалія, темнолиця красуня-мулатка, сіла в човен їаос, щоб стати жрицею, не знаючи, що вже завагітніла від свого хазяїна, вчителя початкових класів Силвіо де Араужо, вродливого, але слабогрудого і без шеляга за душею. Ошагуйян, заволодівши Розалією, став володарем і її майбутньої дитини. Щоб завоювати їй право на життя, Розалія присвятила її богам. Ціною тяжких зусиль вона визволила хлопця з рабства і добилася для нього титулу сина Ошагуйяна. Хлопець виріс здоровим і міцним; ще зеленим юйаком він вирушив на какаову війну і повернувся з неї переможцем.
Перед смертю батько всиновив його; в нього не було чого лишити йому, окрім родового ім’я. Юний Робустіано приєднався до Базиліо де Олівейри в його легендарній боротьбі з родиною Бадарос: він прорубував просіки, розвідував землі, командував жагунсо. Перебуваючи під надійною опікою Ошагуйяна, він у тих кривавих сутичках не дістав навіть подряпини. Робустіано садив какао, розводив худобу, одружився з багатою дівчиною, далекою родичкою Бадарос, на ім’я Ізабел. Сина йому Бог не послав, а дочок він віддав до пансіону сестер урсулинок для шляхетних дівчат. Як і їхній дід, вони вивчилися на вчительок молодших класів, але працювати в школі не збиралися — женихи довкола цих гарних мулаток, багатих спадкоємиць, вилися роєм. Так воно й сталося: старшу взяв лікар Ітазил з Вейга, молодшу Катю виграв у лотерею на ярмарку на честь святого Жорже гринго Жан Лафіт, інженер, що здобув освіту за кордоном. Полковник однаково щедро жертвував і на церкву, і на радіння батька Оролу. В католицьких процесіях він ніс ноші зі статуєю святого заступника. Хороводу біля капища він, правда, не водив, зате вдома приносив жертви Ошагуйяну.
4
Минулого літа полковник Робустіано де Араужо затримався у
