Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
коли Велика Пастка була дірою з чотирма повіями і шинком, як висловився колись Жерино, аж до повені, яка мало не стерла з лиця землі містечко.

— Чули, сеу Педро? Подейкують, ніби на свято приїде сам полковник Боавентура, — заявив Дурваліно.

— Слава Богу! Колись полковник вельми полюбляв гулянки і гарненьких дівчаток. Він був тоді молодший і не такий багатий.

— Дівчата до вподоби йому і тепер.

Коли вже заговорили про дівчат, то турок поцікавився, чи Педро Циган побував у пансіоні Нори Пампушки.

— Там є одна новенька, на ім’я Ceci… — Він промовистим жестом поцілував собі кінчики пальців: мовляв, не дівка, а смакота.

Педро Циган ще не побував там, але сходить неодмінно. Поза всяким сумнівом.

— Це вже третій галпан відкривають при мені. Проте побачити дім розпусти у Великій Пастці не сподівався. Думав, що то брехня.

І ось Педро Циган рушив до пансіону Нори Пампушки. Дивуючись, пройшов містечко з краю в край, спиняючись на хвилину, щоб перемовитися слівцем із зустрічними, раз у раз вражено скрикуючи. В пансіоні, знехтувавши поради бандурші взяти млосну Аналію чи новоприбулу Ceci, він обрав Паулінью Кицьку: краля вже давно йому впала в око.

2

Грапіунська земля казково щедра й родюча: встроми тичку, і забуяє ліс. Мандруючи стежками й путівцями, шляхами і гостинцями, обозники, гуртоправи, перелітні повії, жагунсо, ба навіть полковники над усяку міру вихваляли швидкий поступ Великої Пастки. Жертва жахливої повені, — повінь теж зростала у розмірі й люті, — містечко піднялося знову з трясовини, в якій потонуло, — з велелюдного селища воно стало справжнім містом з багатонадійним майбутнім, зробило несподіваний стрибок уперед; щоб повірити в це, треба все побачити самому.

Замість податися геть, люди згуртувалися ще більше. Стали однією сім’єю, запевняв в Ільєусі полковник Робустіано де Араужо, гідний довіри свідок. Плантації і житла відновили дуже швидко. Для докладної розповіді про відбудову Великої Пастки довелося 0 витратити багато чорнила і слів, бо якщо окремі подробиці й заслуговують уваги своєю мальовничістю і надзвичайною мужністю, то більша частина не вийшла б за рамки численних буденних учинків і звичайних фактів, і тільки б обтяжила роман.

Сержипанці й сертанці знову засіяли поля, розплодиАй свиней і кіз. Каменярі й теслі звели оселі міцніші, просторніші, та й значно більше. Бастіан да Роза згадав про свою обіцянку: перш ніж спорудити будинок Жозе дос Сантосу і сії Кларі, дідові й бабі своєї доньки, він збудував дім для Ванже та Амброзіо. Обіцянка, як то кажуть, цяцянка, однак Бастіан, хлопець щирий, слова свого дотримав. Так було вже не раз.

Працюючи день і ніч, допомагаючи одне одному, а розплачуючись хто як міг: плодами землі, скотиною чи птицею, грішми, чим Бог пошле, жителі перекроїли топографію містечка. Топографія слово надто врочисте й пишне, для Великої Пастки навряд чи підхоже; скажемо так: змінили обличчя селища.

Перед повінню, крім Ослячого шляху, єдиної вулиці, що тяглася уздовж річки, тут були вигін з базарним майданом і розкидані там і там армазем, кузня, какаовий склад і кораль, де відпочивали перегінні бики. Та ще Жаб’яча Коса з солом’яними халупами й рубаною хатиною Бернарди і Збуй-Вік. Ось такою і була Велика Пастка: потворний хутірець серед райської природи. Поки й сам спогад про хутірець не сплив за водою.

Ослячий шлях перетворився на Головну вулицю, барвисті фасади нових будинків веселили око. Паралельно йшла вулиця Капітальна — для тих, хто побажав оселитися далі від річки. На Серединному провулку, що сполучав два завулки — дві вулиці, як уперто підкреслювалось, — мешкали черевичники, що шили таманко. Тут-таки відкрила кравецьку майстерню дона Наталіна — замовниць вона не шукала. Одне замовлення, зовсім недавно, передав їй капітан Натаріо да Фонсека: на святкову сукню для Сакраменто, полюбовниці полковника Боавентури.

На Жаб’ячій Косі, на місці старих куренів, змитих паводком, з’явилися криті соломою хижі. Повії хотіли чимшвидше дістати якесь пристановище, щоб було де розстелити рогожу. Інші, не такі нетерплячі, з тих, хто осів у Великій Пастці — як, наприклад Нінінья, полюбовниця Лупісиніо, — скористалися нагодою, щоб завести постійне житло. Так з’явився й потягнувся вглиб провулок будиночків з невипаленої цегли; на розі виріс пофарбований у жовтий колір пансіон Нори Пампушки: прізвисько пристало до неї в п’ятнадцять літ, коли вона дебютувала в Аракажу, — м’яка й запашна пампушечка. У сорок вона стала таким страшидлом, що на неї поласилися б хіба що грифи. Пансіон Нори, а не пансіон Рессу. Рессу, бідолаха, нездатна завести бордель сама, підказала Норі ідею так, як отримала її від капітана: на дурничку.

Варто згадати іще один цікавий факт, що свідчить про будівельну лихоманку, яка охопила містечко: власники вцілілих від повені будинків зрештою позносили їх, щоб побудувати інші, зручніші. Гончарня не встигала задовольняти попит на черепицю й цеглу. Зе Луїз і Меренсія якщо й не забагатіли, то принаймні зробилися кредиторами більшості жителів. І найдивніше, що вони сподівалися стягти борги: якщо ранній урожай і постраждав від дощів, то сафра поверне все сторицею.

Настил мосту відновили одразу як спала вода. Лупісиніо сам з’їздив у Такарас по цвяхи, балки та інструменти.

— Тепер нам ніякий паводок не страшний, — мовив столяр полковникові Робустіано де Араужо, вимагаючи сплатити програш, хоча той і не закладався. — А хто казав, що ми не зугарні на щось міцне й тривале? Зірвало лише настил, а сам міст уцілів. А ви хотіли битися об заклад…

Об заклад полковник не бився, а проте виклав добрі гроші, щоб завершити роботи. Без нього галпан не перетворився б так швидко в цього колоса, який він з гордістю почесного великопастківчанина показав сеу Карліньйосу Силві, новому маклерові фірми «Койфман і компанія»:

— От уже зухи в нас. Ніколи не здаються.

3

Після похорону Сан Алтамірандо кілька днів ходив сам не свій, мовчав, усіх цурався. Дас Дорес із шкури пнулася, намагаючись відновити плантації і тваринницьку ферму. Алтамірандо здебільшого сидів на землі і пихкав димом або стругав ножем кукурудзяну бадилину. Куріння стало єдиним його заняттям.

Він перемінився, відколи одного підобіддя побачив на вершині пагорба Сан. Дівчина сиділа, як звикле, на купі каміння: вона пасла кіз і всміхалася йому. Алтамірандо гукнув дас Дорес, щоб і та її побачила, проте коли мати прийшла, Сан уже зникла. Алтамірандо зрозумів, що вона являється лише йому.

З’являлася вона не щодня, а тільки вряди-годи. Дас Дорес не вірила цьому — що ж, річ природна, адже це секрет між батьком і дочкою. З великою охотою і подвійним завзяттям Алтамірандо знов узявся до

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: