Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів

Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів

Читаємо онлайн Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів
згодом, а наразі підемо вузькою стежиною в глиб логіки, виключно пірамідальної. На жаль, оглянути наступний комплекс пірамід, які гіди у Гізі чомусь називають могилами фараонів, видається недоступним.

І не тільки через обмежені фінансові можливості автора, а через вкрай обмежені на нинішньому етапі технічні можливості теперішнього, як відомо від майя, п’ятого, комплекту людства.

Хоча воно, людство, чомусь вважає досягнення свого науково–технічного прогресу видатними (ті, що будували піраміди, сміялися б з нас, як для нас кумедними виглядають прояви раціоналізаторства і вінахідництва в мурашнику на узліссі).

Так от туди, де задокументовано наявність наступних пірамід, літаки не літають. Йдеться про Марс.

Люди туди особисто ще не добралися, але настирливість їхня просто не знає меж, що й викликає адекватну реакцію. Справа у тому, що цей неблизький сусід поки що не виявляє особливої гостинності до земних безпілотних візитерів. Суворий Марс заслужив у дослідників космосу репутацію справжнього кладовища літальних апаратів, посланих із Землі і примарснених.

Вони виходять із ладу з незрозумілих із Землі причин, а сага про пару «гнідих коней» — міжпланетних космічних станцій «Фобос–1» і «Фобос–2» — то взагалі перевертає нашу свідомість догори ногами.

Я щиро зізнаюся, що цю, можливо, найбільшу сенсацію в історії людства й у моєму особистому житті, що для мене важливіше, я пропустив із поважної причини. То було літо 1988 року, коли у Львові відбувалися перші мітинги, з яких, як мені тоді справедливо видавалося, розпочнеться розвал СРСР. Дуже хотілося прикласти й свої зусилля до творення нової посткомуністичної цивілізації на Землі, у якій знайдеться місце й новій державі Україні.

А тоді ж «Известия» — практично найавторитетніша газета часів гласності і перебудови — повідомила, що станцію «Фобос» знищив так само неприродний, а рукотворний, штучний літальний апарат. Оскільки події відбувалися над територією Марса, — очевидно, то було НЛО, що напало на наш «Фобос», марсіянського походження, а може, й ні. Може, з–поза меж Сонячної системи.

Через кілька днів, коли був збитий «Фобос», головна інформаційна програма Центрального телебачення СРСР «Час» у прайм–тайм, о 9.00, сповістила, що перед кончиною міжпланетна станція встигла зробити розвідувальні знімки і передати додому. На фото із Марса виявлено реактивний літальний апарат велетенських розмірів і невідомої конструкції. Космонавти на Марсі, але не ми. Можливо, вони й «шльопнули» наш «Фобос».

Якби я сказав, що в порівнянні із цією інформацією політ уперше в космос Гагаріна — це те саме, що заскочити за сусідський паркан за яблуками, то я би нічого не сказав. Не було ніколи нічого епохальнішого і грандіознішого за значимістю, ніж ці події за тисячі тисяч кілометрів від Землі.

Але куди нам було тоді, у нашому мурашнику, до них, коли йдеться про наш окремо взятий хутірець. То червона плямка на земній мапі під назвою «СРСР» розпливалася на очах. Союз дихав на ладан, і земляни потерпали, щоб не потрапити під руїни богоборської імперії.

Але все–таки є у глобальних центрах управління людством, про що піде окрема розмова в іншій книзі, така структура, як Комітет з пошуку позаземних цивілізацій Міжнародної академії астронавтики. Ця інстанція спільно із Міжнародним інститутом космічного права у відповідь на інцидент із російськими космічними розвідниками розробили документ, з яким навіть не піднімається рука порівнювати різного роду там «Декларації прав людини». Називається документ, на моє переконання, №1 для усіх нас, — «Декларація принципів діяльності, що наступає після виявлення позаземного розуму».

Категорична вимога «Декларації» — не вступати у контакт і не вчиняти жодних дій до вироблення вселенського рішення на основі консенсусу, все–таки який не є, але розуму земного.

Після того, як пальнули «Фобос», стало не до жартів. А як пальнуть з необачності, перш за все нашої, по самому нашому «шарику» Земля, з якого ми їм запускаємо всіляких там дратівливих метеликів у вигляді недолугих фобосів.

Це не наш час цілковитої профанації свободи слова, коли тобі це слово видасть таку свободу, що жоден психіатр не встановить діагноз. Тоді супервідповідальні за достовірність інформації, тим паче наукової, радянські змі відкликання «утечки» про марсіянські події так і не дали. Хоча тему змікшували, очевидно, з огляду на вищенаведену «Декларацію».

Але повернемося до наших баранів, себто до пірамід, які, власне, й привели на не надто комфортний Марс, де темература повітря в обід — плюс 30, а опівночі — мінус 80 (кланяйтеся Всевишньому, що створив нам такі ідеальні умови).

Коли вже американський космічний розвідник «Марінер–9» передав свої фотографії із Марса на Землю, фахівець із космічної геології Джон Маккоулі вигукнув: «Так це ж місто майя на Марсі!»

Вдалося сфотографувати не що інше, як піраміди. П’ять великих і двадцять малих. Хоча тут уже потребує уточнення числова термінологія. Пам’ятаєте, найвища, китайська, — 300 метрів, що удвічі вища від піраміди Хеопса. А тут, на Марсі, висота — тисяча метрів. Їхні найменші — значно більші від наших найбільших. Зрештою, з точністю до навпаки, якщо порівнювати дві наші планети: Земля за масою у 10 разів важча від Марса.

Була створена спеціальна комісія, яка мала сказати — що це таке на знімках? Спеціалісти першого ряду світової науки із NASA Девід Чендлер, Френсіс Грехем, Брайян О’лірі, Девід Вебб, а також письменник Річард Гоагленд прийшли до консенсусу — це не природні утворення, а збудовані споруди, що зведені тут рукотворно чи якось лапотворно п’ять тисяч років тому.

Плюс–мінус — тоді ж, коли й у Гізі. Цілу галактичну трасу прокладали, виходить. Шкода, що ми далі за Марс ще не забралися, де, видно, пірамід тих — як голок на їжаку.

Знайшли і марсіянського Сфінкса. Старший брат нашої найбільшої на Землі скульптури із антропоморфним зображенням обличчя — це півтора кілометра довжиною і п’ятсот метрів висотою.

У мене є фото із нашим рідним Сфінксом, до якого я доїхав маршруткою із центру Каїра за 40 хвилин. Цікаво, із марсіянським прототипом відзнімкується мій внук чи аж правнук?

А тим часом відчалимо подумки із марсіянського екватора, поки температура тут за кілька годин не впала вниз на 100 градусів, і приземлімося на круги своя — на оті щемливі

Відгуки про книгу Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: