Година Бика - Іван Антонович Єфремов
— Ви самі собі суперечите, посланцю Землі! — сказав хтось, витягуючи тонку шию, на якій сиділа велика голова з плоским обличчям і злими вузенькими, наче щілини, очима. — То природа надто нещадна, граючи з нами у жорстоку гру еволюції, то людина, віддаляючись від природи, робить непоправну помилку. Де ж істина? І де сатанинський шлях?
— Діалектично: і в тому і в іншому. Доки природа тримає нас у безвиході інферно, водночас піднімаючи з нього еволюцією, вона йде сатанинським шляхом безжалісної жорстокості. І коли ми закликаємо до повернення в природу, до всіх її чудових принад краси і брехливої свободи, ми забуваємо, що під кожною, чуєте, кожною, квіткою ховається змія. І ми робимося служителями Сатани, якщо користуватися цим давнім образом. Але, впадаючи в іншу крайність, ми забуваємо, що людина — частина природи. Вона повинна мати її навколо себе і не порушувати своєї природної структури, інакше втратить усе, ставши безіменним механізмом, здатним на будь-яку сатанинську дію. До істини можна пройти по лезу між цими двома хибними шляхами.
— Чудово сказано! — вигукнув перший оратор.
— Нехай дарують мені колеги, вчені Ян-Ях, якщо я не зумів передати мудрість Землі, об’єднану з величезним знанням Великого Кільця Галактики. Врешті я всього-на-всього астронавігатор. Лише відсутність інших, достойніших людей примушує мене говорити перед вами. Не подумайте, що я сповнений гордістю за незмірно більший кругозір науки нашого світу. Я схиляюся перед героїчним прагненням до пізнання на одинокій, відрізаній від усіх планеті. Кожен ваш крок важчий від нашого й тому цінніший, але тільки за однієї абсолютної умови: якщо він спрямований на зменшення страждань людства Ян-Ях, на підйом з інферно. Такий у нас єдиний критерій цінності науки.
Вір Норін низько вклонився присутнім, а ті мовчали, чи то приголомшені, чи обурені.
Заступник директора інституту подякував Вір Норіну і сказав, що, можливо, земна мудрість велика, але він з нею не згоден. Необхідно продовжити дискусію, яка є дуже важливою.
— Я теж не погоджуся з вами, — усміхнувсь астронавігатор, — дотримуючись земної мудрості. Колись і в нас на землі проводилось багато дискусій з мільйонів питань, видавались мільйони книжок, у яких люди сперечались із своїми супротивниками. Врешті ми заплуталися в тонкощах семантики і силогізмів, у хащах мільйонів філософських визначень речей і процесів, складної в’язі математичних досліджень. У літературі йшов аналогічний процес нагромадження вишуканих словесних вивертів, нагромадження порожньої форми, яка нічого в собі не містить.
І роздрібнена свідомість у тенетах цих вигаданих лабіринтів породила такі безглузді фантастичні витвори образотворчого мистецтва й музики, де всі достовірні риси навколишнього світу зазнали жахливої дисторсії. Додайте до цього, що шизоїдна тріщинувата психіка неминуче відштовхується від реальності, вимагаючи повернення в свій власний світ, світ породжень хворого мозку, і ви зрозумієте силу цієї хвилі в історичному шляху людства Землі. Відтоді ми боїмося витончених дискусій і уникаємо зайвої деталізації визначень, загалом, непотрібних у вельми мінливому світі. Ми повернулися до дуже древньої мудрості, яка була висловлена ще в індійському епосі «Махабхарата» кілька тисяч років тому. Герой Арджуна говорить: «Суперечливими словами ти мене збиваєш з пантелику. Говори лише про те, чим я зможу досягти Блага!»
— Стривайте! — крикнув заступник директора. — Ви що, і математичні визначення вважаєте непотрібними?
— Математика потрібна тільки на своєму місці, дуже вузькому. Ви самі наразили себе на голод, хвороби й духовне зубожіння за зневагу до людини й природи, за три зневіри у можливість боротьби із шкідниками й підвищення родючості самими лише біологічними засобами замість хімії, в можливість створення повноцінної штучної їжі, у велику глибину думки й духовних сил людини. Ви ухилилися від справжнього пізнання складності живої природи, надівши ланцюг однобічної і небезпечної лінійної логіки й перетворившись із вільних мислителів на скутих вами ж вигаданими методами рабів вузьких наукових дисциплін. Та сама первісна віра в силу знака, цифри, дати й слова панує над вами у працях і формулах. Люди, які вважав ють, що вони пізнали істину, захищають себе по суті тією ж забобонністю, яка є в примітивних гаслах і плакатах для «кжи».
У древніх індійців була притча про могутнього мудреця, за волею якого всі плазували перед ним. Але мудрець не вмів передбачати і був розірваний тигром-людожером, який зненацька напав, коли мудрець не встиг зосередити свою волю для відсічі лихого наміру. Тому ваш протест не повинен уподібнюватися зустрічі з тигром, а буде дійовим лише після аналізу обстановки.
Я ще дуже мало знаю вашу планету, та поки що я не побачив у вас справжньої науки. Те, що нею тут зветься, є тільки технологія, вузький професіоналізм, так само віддалений від самовідданої праці в пізнанні світу, як ремісничий навик від справжньої майстерності. Ви змагаєтесь в ефемерних прикладних відкриттях, яких у нас щоденно робиться сотні тисяч. Це, звичайно, і важливо й потрібно, але не складає всієї науки. Всупереч поширеним у вас думкам Ян-Ях не страждає від браку технології чи від її надміру. У вас надмір техніки у великих центрах і брак у периферійних містечках породжує вкрай нерівномірне її використання і невміле поводження. Синтетичне пізнання й освіченість народу у вас навіть не вважаються обов’язковими компонентами наукового дослідження, а це ж і є основні підвалини науки. Тому й виходить нагромадження дешевої інформації скоростиглих відкриттів, добутої без роздумів і тривалого відбору, яке не дає вам поглянути на широкі простори світу пізнання. Водночас зарозумілість молодих дослідників, які вважають себе вченими, доходить до того, що вони мріють про перебудову всесвіту, навіть не наблизившись до уявлення про складність її законів.
— Перебільшення! — вигукнув заступник директора.
— Саме так! — погодився Вір Норін і відхилив спроби викликати його на суперечку про оцінку наукової діяльності інституту.
Він вийшов на вулицю, як завжди задоволений, що покидає. погано вентильований будинок. Уже насунулась тормансіанська рання ніч з її глухою, беззоряною пітьмою, в якій тонув тьмяний сірий місяць. На розі, над кубиком кіоска, де продавали дурманне питво, горів ліхтар. Там юрмилися чоловіки, долинала хрипка лайка. Вітерець приніс змішаний запах напою, тютюнового диму й ночі.
Вір Норіс прийшов у готель «Лазурова Хмара», «розбудив» СДФ і вивів його бічними сходами на вулицю. Потім огледів востаннє незатишне пристанище і радо подумав про квартиру з багатьма замками і про зустріч із Сю-Те, ніжною, як і пам’ять про неї. Крокуючи в супроводі дев’ятиніжки безлюдною алеєю чахлого скверу, він пригадував слова професора про гітау і вирішив зазирнути до музею природознавства. Але коли? Завтра чергова робота з Таелем над матеріалами, які надіслали з дискольотом. Потім має відбутися ще зустріч
