Неприємності у "Раю" - Адам Пшехшта

-- Те що треба, -- зітхнув, вмостившись в глибокому, зручному кріслі. – Я спав десь дві години.

Поліцейський зібрав зі стола пачку документів, дещо нервовим рухом склав їх рівно, запхав у картонну теку.

-- Ми отримали медичну експертизу відносно смерті естонки, -- сказав без вступу. – Тобто, йдеться про додаткові дослідження. – Пояснив. – Ми спробували визначити особливості вбивці: ріст, функціональність кінцівок…

-- Тобто? – перебив його Кроне.

-- Підготовлений лікар може спробувати визначити, чи злочинець шульга, чи правша, -- уточнив Ясінський.

-- І що ці дослідження показали?

-- Небагато, -- признав комісар. – Однак вбивця поза всякими сумнівами правша і в нього принаймні метр шістдесят росту. Стільки злочинець повинен мати, щоб загнати естонці ніж у шию, ймовірно він зробив це, коли та нахилилася над умивальником.

-- Це веде нас до наступного запитання: з якого дива дівчина впустила його в туалет, повернулася до нього спиною і почала митися, ніби нічого не трапилося, не відчуваючи загрози, не дивлячись на попереднє вбивство?

-- Я весь час про це думаю, -- Ясінський стиснув губи.

-- І до яких висновків Ви прийшли? – запитав без тіні іронії Кроне.

Комісар крекнувши, опустився в крісло, помасував собі шию. Мабуть, теж не виспався.

-- Це хтось, чия присутність у “Раю” не викликає жодного здивування, незалежно від пори дня і ночі. Ця особа має особливий статус. Нікому навіть в голову не прийде, що вона може становити загрозу. Всі їй довіряють. Ну й володіє необхідними, щоб вчинити вбивства, такі вбивства, -- підкреслив поліцейський. – медичними знаннями…

Кроне покивав головою, немов погоджуючись з висновками співрозмовника, однак вираз його обличчя був скептичним. Він витягнув портсигар і механічно підсунув Ясінському. Лише коли забирав руку, не сподіваючись, що комісар, який волів люльку, скористається запрошенням, зауважив, що той, однак потягнувся по цигарку.

-- Оті зліва з турецького тютюну, -- повідомив з винуватою посмішкою. – Смакує майже як для люльки.

Комісар подякував, буркнувши щось нерозбірливе, дав офіцерові прикурити.

-- Я так розумію, моя гіпотеза Вам не дуже? – Ясінський підняв брови.

-- І так, і ні. З одного боку вона докладно описує особу, яка могла вчинити ці злочини. Давайте я здогадаюся, -- Кроне видихнув дим, сформувавши його в елегантне коло. – Йдеться про нашого шановного лікаря?

Поліцейський насуплено кивнув.

-- З іншого боку, -- продовжив “двієчник”. – Не розвіює всіх сумнівів. Наприклад, того, що вбита естонка впустила злочинця в туалет, повернулася до нього спиною.

-- Могла бути медична причина, -- сказав дещо вагаючись поліцейський. – Якби в неї щось боліло…

-- Таке пояснення притягнуте за вуха, -- відповів Кроне. – Не скажу, що неможливе, але мало правдоподібне. Є ще одне, значно важливіше, питання…

-- Яке?

-- Щоб так вбивати, настільки холоднокровно, не зважаючи на небезпеку, бо було достатньо, що хтось вийде в коридор і зауважить злочинця, потрібен досвід. Це вимагає… -- він задумався. – певних бойових навичок. У цивільних таке зустрічається неймовірно рідко. А наш підозрюваний не брав участі в останній війні? Наскільки я пам‘ятаю, в документах…

-- Не брав, -- перебив його комісар.

-- Його донечка щось пригадала? – запитав після короткої мовчанки “двієчник”.

-- На жаль, ні, в неї велетенська прогалина в пам‘яті. Спеціалісти кажуть, що колись вона може пригадає собі, що трапилося, але існує також можливість, що амнезія не мине ніколи. До того ж не відомо, чи мала взагалі щось бачила. Вона могла просто знайти тіло і… Зіткнувшись зі смертю, така мала дитина могла пережити настільки сильний шок, що втратила пам‘ять.

-- Ну, так… А відбитки пальців?

-- З руків‘я ножа хтось їх старанно витер, -- повідомив Ясінський. Вони замовкли, здавалося б, зосередившись тільки на курінні.

-- Що Ви збираєтеся робити? – запитав нарешті Кроне.

-- Зачиню “Рай” на кілька днів, смерть Авдзєєва дає мені зручний привід. Служба Божа, похорони… Це займе трохи часу. Потім дозволимо відчинити бордель і під якимось претекстом викличемо лікаря. Ми не хочемо затримувати його вдома, бо він майже не виходить на вулицю і при ньому весь час донечка. Важко сказати чи перед лицем небезпеки він не скривдить її. А тут… Навіть якщо прийде з дитиною, ми без проблем їх розділимо, місцеві… еее… дівчата пропадають за малою і охоче займаються нею, коли він працює. Він нічого не запідозрить. А якщо залишить дитину вдома, бо інколи він так чинить, тоді за малою доглядає служниця, то тим краще, в нас будуть розв‘язані руки.

“Двієчник” загасив недопалок цигарки в елегантній, кришталевій попільничці, механічно помасував шрам на щоці.

-- А якщо Ви помиляєтеся? Зрештою, раз вже таке трапилося.

-- Можете розвинути свою думку? – сердитим, майже грубим тоном зажадав Ясінський.

-- Не пасує мені лікар, -- відповів миролюбно Кроне. – В дечому Ви маєте рацію, але, як на мене, не цілковиту. Я весь час намагаюся уявити собі, як він підходить до Авдзєєва, зненацька виймає ніж і…

--І?

-- Це неможливо, -- відповів коротко офіцер. – Авдзєєв був готовий до всього, він не довіряв би навіть дівчатам, не кажучи вже про лікаря. Він захищався б, а принаймні встиг би витягнути зброю. Чесно кажучи, гадаю, він вбив би лікаря, перш ніж той зрозумів би, що щось пішло не так.

-- Вони обожнювали Авдзєєва, може котрась ним заволоділа, і тоді… -- Кроне зупинив його втомленим жестом.

-- Перестаньте, -- попросив. – Я розумію, що поліція повинна ритися в брудній білизні, але в