Прекрасні катастрофи - Юрій Корнійович Смолич

— Приїхав, приїхав! — гукали вони. — Слава! Слава!

Молодші бігли навздогін за машиною, не перестаючи радісно гукати й вимахувати капелюхами.

— Чорт забирай, — пробурмотів Думбадзе, — одначе наш патрон має тут завидну популярність.

У цей час машина виїхала на невеличку галявину, порослу густою травою з силою яскравих різноколірних і запашних квітів. Десятків зо три дітей бавилися серед неї під сонцем. Вони бігали наввипередки, плигали через мотузку, грали в м’яча, борюкалися. Майже всі були цілком голі. Тільки деякі були вдягнуті — теж у різноманітні й різноколірні оригінальні циркові одежі.

— Дитячий майданчик? — запитав Коломієць.

— Ні, дитячий відділ палати внутрішніх хвороб, — відповів Яма.

З-за гущавини кущів і дерев показалися перші будівлі.

— Корпуси Спектрарія, — сказав Яма. — Тобто наш санаторій.

Всі повернулися до них.

І тут було з чого дивуватися.

Авто перетинало велику площу з густими, але низенькими зеленими насадженнями. Вся площа густо поросла високою, соковитою травою, засіяною плямами різноманітних квітів. Вузенькі стежечки для пішоходів розбігалися по ній в усі боки. Низькі підстрижені дерева росли скрізь вподовж алей і стежок, але жодне з дерев не підносилося вище метра від землі. Перехожі були примітні над верхів’ями цих дерев від пояса. Велика, гектарів на вісім, площа рясніла зеленими насадженнями, але ніде не мала тіні. Тінь мали лише ноги людей, що проходили стежками.

Між галявок і клумб були систематично розставлені кілька будівель. Вони були різні на розмір, але форма їхня й архітектурні принципи були для всіх однакові. Це були більші чи менші, але суворо точні шестикутні призми. Наче якийсь примхливий і чудний геометр прикрасив свій сад улюбленою геометричною фігурою. Самий обрис площі й розташування на ній шестикутних призматичних будівель також були витримані в формі шестикутника.

Але марно силкувався б новоприбулий подорожній спинити свій зір на якомусь непрозорому предметі, на якійсь рівній, для ока непроникній площині: таких не було. Все довкола було прозоре, безколірне: скло, слюда. Тільки велетенські кістяки будівель, — капітальні, але легкі й прості конструкції із сталі й алюмінію, — велетенськими мереживами бовваніли в шести кутах площі. Скло заповнювало вільні квадрати вікон-стін, вікон-стель і вікон-підлог. Цілі будівлі стояли, як гігантські ліхтарі, виготовлені суворим і педантичним геометром: тільки рівна й пряма лінія панувала тут…

Дивувала й сама чудна та незбагненна «прозорість» усіх прозорих частин будівель. Сонячний промінь, кольори й тіні вільно проходили скрізь, пронизували цю прозорість. Якісь пофарбовані в свій, притаманний їм колір тіні постійно ворушилися там, усередині гігантських ліхтарів-домів: то рухалися люди всередині будівель, то ворушили віттям дерева позад будівель, то пропливала небом молочно-біла хмара. Але марно хотів би хтось розглядіти крізь цю прозорість обрис постатей чи збагнути їхні вчинки й рухи. Кольори, світло й тіні постійно міняли свою форму, постійно розпливалися в контурах і плямилися за чудним склом. Це скло не було матове, бо матовість знищила б розмаїтість, — воно було якесь чудне, безколірно-прозоре, наче гофроване.

Детально подорожні не встигли розглянути чудці будівлі Спектрарія: машина вже проминула шестикутну площу.

Але безпосередньо за нею, за густою алеєю високих і густих дерев, знову виникла друга площа, теж засаджена зеленим і шестикутна, тільки менша. Сім, а не шість алюмінієво-скляних будівель стояли на ній. Проте будівлі ці були значно менші. Коли на першій площі стояли триповерхові призми, то тут призми були й площею менші і нижчі: вони всі були на один, правда, високий поверх. Але не були вони й безколірнопрозорі. Навпаки, вони всі були яскраво-колірні. Центральна, найбільша призма була прозоро-зелена. Інші, теж прозорі, розташовані по радіусу довкола неї, були червона, помаранчева, жовта, блакитна, синя й фіолетова.

Машина проминула й цю площу. З-за густої і високої зеленої алеї постала самотня висока біла будівля із каменю й полотна. Тут здивоване око могло цілком спочити: будівля була цілком непрозора — в чотирьох поверхах дому не було жодного вікна, тільки рівні білі стіни. Два нижні поверхи були із кам’яних стін, два горішні — із стін полотняних. Одним одні широкі двері вели на стежку від цього похмурого, дарма що білого й високого дому.

— Здорово! — тільки й міг промовити зачарований Коломієць.

— Ваш санаторій, чи як ви його там звете — Спектрарій, таки чималенький, — милостиво промовив і сер Овен Прайс.

— Ми хіба не спинимось тут? — розчаровано схопився Думбадзе, помітивши, що машина, не спиняючись, проминула Спектрарій.

— Ми будемо оглядати все послідовно, — сказав Нен-Сагор, — тепер же вам треба спочити з дороги.

— Хіба ми спинимось не тут?

— Тут тільки хворі. Всім іншим хід сюди абсолютно заборонений, — пояснив Яма. — Медичний персонал приходить сюди тільки на чергування.

— Куди ж ми їдемо зараз?

— В Геліополь. Там живуть усі місцеві мешканці. Там же й дім патрона.

Коломієць і Думбадзе нетерпляче завовтузилися на своїх місцях.

3 сер О, що сиділи поруч на задній канапі автобуса, перезирнулися. Ні один з них нічого не зміг прочитати з фізіономій своїх двох колег.

Тільки Овен Прайс багатозначно покрутив головою й розчаровано буркнув стиха:

— Він повинен бути з біса заможний, як раджа, цей індуський ескулап! Який же в чорта з нього комуніст?

Нарешті за густим старим переліском, що, наче стіна, постав зразу ж за Спектрарієм, заясніли силуети перших будівель. Це був Геліополь.

Автобус виїхав з лісу на широку торовану дорогу. Це була вже вулиця. Скальований, нещодавно залитий рідким гудроном шлях стелився по середині рівної розлогої вулиці. Бордюри вузьких бульварів з свіжим газоном і акуратно підстриженими трояндовими кущами бігли обабіч вздовж шляху. Позад бульварів тяглися широкі стрічки м’яких піщаних тротуарів. Рівна лінія струнких залізних стовпів із кулями матових електричних ліхтарів розділяла шлях надвоє, на дві смути для організованого вуличного руху. Проте в цей час ніякого руху на вулиці не було: автобус приїжджих був одинокий.

Подорожні теж траплялися рідко. Містечко дрімало в ранішньому спокої. За низькими штахетами, в миловидних садках, на невеличких галявинах, на