Ураган - Ігор Маркович Росоховатський

І я побачив її, свою формулу, довершену, викінчену, найпрекраснішу. Вона виникла переді мною, як Афродіта з морської піни.

IV

Відлунали урочисті промови, поздоровлення, і я полегшено зітхнув. Доповідачі підкреслювали, що тільки видатна людина, справжній геній може зробити каскад великих відкриттів. Захоплено говорили про розшифрування фізіологічного механізму натхнення, про М-стимулятор.

Спочатку не вірилося, що всі ці люди говорять про мене, але потім я спіймав себе на тому, що починаю думати про себе в третій особі. І щоб процес психічного перетворення не зайшов далі, я уявив собі худого, тонкого, мов жердина, самотнього старого, в смугастому костюмі чоловіка, який так щедро розкидав зерна своїх ідей, навіть не думаючи про те, в який ґрунт вони впадуть.

І, незважаючи на бур’яни й посуху, на жучків і хробачків, зерна ті зійшли, таку вони мали життєву силу.

Я кинув погляд на ряди крісел, ніби сподівався побачити серед тих людей Михайла Семеновича.

Бачив сотні облич: доброзичливих і усміхпених, заздрісних і похмурих, добродушних і байдужих. Я наштовхувався на десятки примружених очей, що дивилися ніби крізь щілини прицілів, і на сотні підбадьорливих поглядів, які промовляли: ми з тобою, ми допоможемо.

І серед цього карнавалу облич я побачив двоє знайомих, на них застиг вираз безмежного подиву. Пригадав, що, крім Михайла Семеновича, ще двоє людей мають право на частину моєї слави, бо в найтяжчі хвилини вони щиро хотіли мені допомогти, захистити від самого себе, врятувати від божевільних ідей мого вчителя.

Я негайно встав з-за столу президії і попрямував до них. Вони опинились у центрі уваги всього залу. Чоловік, лікар, мій колишній шкільний товариш, гордо підвівся, випнув груди — на них блиснули нагороди, а жінка, моя колишня дружина, заметушилась, обсмикнула блузку, вдячно і захоплено подивилася на мене.

— Мені навіть не віриться, що все тут говорили про тебе.

— Мені теж.

Моя відповідь призначалася для них обох. Але я забув про її непоборне прагнення сперечатись, і вона не забарилась нагадати мені про це.

— І все ж саме ти розкрив таємницю натхнення, хоч я так і не знаю, в чому вона полягає.

— Можливо, в тому, щоб ризикувати задля неї життям, — пожартував я.

Вона не зрозуміла жарту, він зрозумів і швидко опустив очі. Я майже фізично вловлював його стан, і мені стало боляче.

Завдяки моїм відкриттям і препаратам я міг допомогти паралітикам, калікам, майже мертвим. І тільки цим двом людям, яким я щиро співчував, нічим допомогти не міг…

ЗА ОБРАЗОМ І ПОДОБОЮ

Фантазія-жарт

І

З гострою цікавістю і захопленням Бум-Восьмий дивився, як старшини збиралися на Думище. Ось із голів Безшовно-Відчайдушного, Сміливо-Звареного, Фотонно-Неперевершеного, Гаєчно-Ображеного, Лазерно-Опришкуватого, Магнітно-Здатливого, Болт-Спотикача та Болт-Тугодума повисувалися контактні пластини. Спалахнули іскри. Затріщало, зашкварчало, запахло озоном. Пластини зімкнулися. Це означало, що з’єдналися мізки Іменитих. Тепер вони мислили як едипий колективний мозок, і Думка бігла від одного до одного по колу, доповнюючись відповідно з індивідуальністю кожного. Відтак починалося друге коло Думки, де її нещадно дубасили, підганяли ласками та окриками, розглядали. під різними кутами зору. Її підіймали на гребені об’єднаної енергії всіх і опускали до оригінального погляду одного. Думку дресирували на Думищі, наче коня, хоч тут, замість запаху кінського поту, пахло горілою ізоляцією та озоном. Після кожного кола її виважували знову й знову, перш ніж випустити на арену у стрій сестер із причесаними гривами та срібними вуздечками; у стрій, який зватиметься Ухвалою. А вже вона визначить поведінку всіх космонавтів-бумів — Іменитих і поки що безіменних, недосвідчених, як Бум-Восьмий, що не заслужив іще імені. Думище Іменитих-Знатних вирішить, чи затриматись усім на цій планеті для ретельного її вивчення, чи поспішити до центру нововідкритої галактики, лишивши, тут кілька бумів, а то й просто загін роботів для розвідки та складання Місцевої Енциклопедії.

На зворотному шляху, коли зореліт повертатиметься до далекого свого сузір’я, можна буде завдяки Місцевій Енциклопедії точно визначити — віднести планету до придатних для освоєння, чи, навпаки, до непридатних.

Думище відбувалося в глибокому мовчанні.

Безіменні буми терпляче ждали. Серед них були і механіки, і розвідники, які добули для Думища потрібні відомості, пірнаючи в ріки або продираючись крізь лісові хащі. Вони напружено перебирали в пам’яті всі подробиці свого рейду: чи. не забули повідомити чогось важливого для Думища, якусь деталь про будову ґрунту або поведінку мешканців? Хоч перед ними ставили поки що тільки найпростіші завдання, вони їх виконували дуже ретельно.

Кожен бум уже з першого дня свого створення підкорявся Великому Інстинктові — швидше заповнити інформацією порожню пам’ять — та Кодексові Моралі, що вказував, як це зробити, не протиставляючи себе колективові (у словнику бумів це називалося “не виставлятись”).

Спочатку буми навчались у школах трьох ступенів; потім учителі розподіляли їх за здібностями і таємними вказівками Знатних. Потрапити в касту космонавтів-роз-відників вважалося щастям для кожного юного бума.

Думище кінчилось. Клацнули-розімкнулися контактні пластини. Дехто із Знатних одразу заснув, щоб відпочили мозкові блоки. Інші повідмикали органи-батареї, підставляючи їх живильним сонячним променям, щоб якнайшвидше поповнити витрачену енергію.

До Безіменних звернувся Безшовно-Відчайдушний. Щоправда, мозок його в цей час глибоко й мирно спав, але діяли магнітний запис та органи-гучномовці:

— Шлях намічено. Ми створимо із місцевих матеріалів біороботів і залишимо їх на цій плапеті. Те-те-те. Біоробо-ти почуватимуть себе добре серед мешканців планети. Тс-тс-тс (ці звуки не стільки свідчили про завбачливість Думища, як виказували вид магнітної стрічки). Роботи будуть зроблені з того ж матеріалу, з якого створепі тварини планети, притому із застосуванням безглуздих принципів, які характерні тут для живої природи. Енергію вони добуватимуть довгим шляхом хімічних перетворень із рослин і тварин. Одне поїдатиме іншого, щоб мати мізерний запас енергії, який ми одержуємо за кілька секунд, простісінько підставляючи під світлові промені свої органи-батареї. В них будуть незамінні органи (навіть крізь глибокий сон Безшовно-Відчайдушний гірко зітхнув, так йому було шкода нещасних біороботів — як не є, розумних істот); і коли зламається щось важливе, загине мозок. Завдяки цьому біороботи постійно боротимуться із середовищем, швидко нагромаджуючи інформацію. Оскільки принцип незамінності поширений тут скрізь серед усіх тварин, біороботи не здогадаються про своє штучне походження.

Репродуктори Безшовно-Відчайдушного ще довго розповідали про ухвалу Думища. Багато хто із Знатних устиг виспатися. Потім простих бумів стали розподіляти в робочі групи по створенню біороботів.

Бум-Восьмий попав до групи, що готувала біомасу. Він