'Сомнус моментарiум' - Василь Павлович Бережний
Всі твори автора ⟹ Василь Павлович Бережний
Оповідання "Сомннус моментаріум" входить в збірку "Під крижаним щитом".
Будущий доктор наук из рассказа Василия Бережного «Чудодейственный экстракт» (Чудодійний екстракт, 1960), бывший студент и постоялец в одной киевской семье, которого глава семьи называл Ломоносов, приехал в Киев и зашел к ним в гости. В столицу он привез свою новую разработку – препарат, который «убивает» сон – «Сомнус моментариум». На себе он уже его испытал и в течении полугода вовсе отказался от сна, а Марьянка, внучка главы семьи, тайно испытала его на своем деде, который в последнее время только то и делал, что спал на своем стареньком диване.
© Виталий Карацупа, 2004-2009
'Сомнус моментарiум' (на украинском языке)
БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ
"Сомнус моментарiум"
На старому диванi лежить горiлиць огрядний чоловiк у полотняному костюмi i парусових черевиках. У руцi затиснута книжка. Думаєте, читає? Нiчого подiбного. Очi заплющенi, живiт рiвномiрно то пiдiймається, то опускається в такт подихiв, рука з книжкою поволi хилиться, хилиться, а потiм ривком повертається в попереднє положення. I з часом знову починає хилитися...
Це смiшить Мар'янку. Вона раз по раз вiдриває очi вiд пiдручника, зиркає на дiдуся i беззвучно смiється. От уже любить поспати її дiдуньо! I як йому не набридне? Бабуся щодень йому дорiкає: "Диван пролежав, пiшов би хоч у парк посидiв". Не допомагає. Пiсля снiданку - на диван, пiсля обiду знову на диван. Увечерi, правда, виходить зi своїм улюбленим Мурзиком, та й то ненадовго. Посвистить якусь хвилину бiля ганку, i як тiльки Мурзик прибiжить - знову простує до пролежаного дивана. Але лягає обов'язково з книжкою. На зауваження добродушно вiдповiдає: "Не заважайте пенсiонеровi читати!"
Мар'янка скiнчила готувати уроки. Склала зошити, сховала ручку й олiвець.
- Дiдусю! - гукнула, не встаючи з-за столу. - Ходiмо до Днiпра!
Книжка зупиняється, розплющуються очi.
- Поведiть мене до Днiпра!
Не повертаючи голови, дiдусь невдоволено бурмоче:
- От не дасть почитати... Бач, веди її до Днiпра, наче менi бiльше й робити нiчого.
- Так ви ж спите!
- Спите, спите... Я чи-и-таю... - I знову склепилися повiки. - Не той... не заважай...
А Мар'янцi страх як хочеться до Днiпра. Вона вiдриває клаптик газети, крадеться до дiдуся i легенько проводить йому бiля вуха. Ритмiчне хропiння порушується, дiдусь крутить головою.
- От капосна муха! - каже вiн.- Ушнипилась.
Побачив бiля себе смiхотливу внуку, здогадується:
- А, це ти, пустунко! Ну, чого заважаєш читати? Встигнемо ще до твого Днiпра.
- Ви вже давно кажете "встигнемо", а повiнь не жде, починав спадати.
- Спаде, так ще буде...
- То що, ждати до наступного року?.. Та такої повенi скоро й не буде. Я читала, що Днiпро не розливався так уже двадцять рокiв.
- Краще принеси менi щось спрагу вгамувати.
Випивши склянку води, дiдусь позiхнув, зручнiше вмостився i знову пiдвiв руку з книжкою. Але сьогоднi, видно, всi змовилися проти нього. Не встиг заплющити очей, як задзеленчав дзвiнок. З-пiд лiжка, оглушливо гавкаючи, вискочив кудлатий песик, пiдбiг до дивана i кинувся дряпати старого переднiми лапами по холошi.
Мар'янка кинулася вiдчиняти. Незабаром повернулася весела, нiби осяяна:
- А до нас гостi!
Старий насилу пiдвiвся, спустив ноги на пiдлогу.
- Угадайте хто? - нетерпляче Мар'янка.
Та поки дiдусь чухав потилицю, збираючись iз думками, гiсть - високий молодий чоловiк у синьому костюмi - вирiс на порозi вiтальнi.
- Добрий день, Iване Йосиповичу!
- А, здрастуйте, Ломоносов!
Господар привiтався з гостем за руку. Це вiн робив дуже рiдко, i вже по цьому колишнiй студент-кварти-рант побачив, що Iван Йосипович задоволений з його вiзиту. Потиски рук старий вважав негiгiєнiчним звичаєм i робив винятки лише у виключних випадках. Пiсля того мив руки з милом. Це повторилося й зараз. "Ломоносов" (так господар прозвав Вiктора Вiкторовича за настирнiсть у навчаннi) з усмiхом спостерiгав, як Iван Йосипович подався до вмивальника. "Майже не змiнився старий... Волосся тiльки наче побiлiшало i очi вицвiли".
- Ну, як поживає наука? - питав Iван Йосипович, витираючи руки бiлим рушником. - Надовго в Київ?
- Та от привiз дещо в Iнститут тонкої бiохiмiї... Захищатиму докторську дисертацiю.
Вони посiдали за стiл. Мар'янка притулилася до дiдуся.
- Докторську?.. Оце так так! Недавно був студентом, наче вчора став кандидатом, а вже... Та ви скоро й до академiка доскочите, га? - Iван Йосипович з захопленням поглядав на молодого вченого. - Може, щось проти старостi вигадали? Он у газетах пишуть, що уколи новокаїну омолоджують. А менi не вiриться...
Мар'янку дуже здивувало, що дядя Вiктор вiдмовився вiдпочивати з дороги. їхав цiлу нiч i ранок, до того ж каже, що не спав, а тепер на запрошення дiдуся вiдповiв:
- Дякую, я не стомився.
От коли б дiдусь отак! Вiн би її скрiзь поводив - i до Днiпра, i в зоопарк, i в панорамне кiно...
- А як ваше життя-буття? - почав розпитувати майбутнiй доктор. - Де це Катерина Митрофанiвна?
- Та пiшла на базар. А живемо помаленьку. Я оце пiшов на пенсiю, то бiльше читаю та мiжнародними проблемами цiкавлюся... А ви, як станете доктором, не забудете про наш дiм?
- Постараюсь, - сказав з усмiшкою докторант. - Студентськi лiта не забуваються.
- Ну, дивiться. Iдiть уже розташовуйтесь, ваша кiмната вiльна, а то я заговорив вас.
"Ломоносов" узяв свого чемодана, що стояв у передпокої, i в супроводi цiкавої Мар'янки зайшов до невеличкої кiмнати, обклеєної шпалерами, в якiй вiн колись жив стiльки рокiв.
Дiвчинка щебетала, наче пташка. Розповiла, як вчиться гарно, якi новини в дворi, а найбiльше - про дiдуся. Так тяжко, так важко з ним, наче з дитиною: все на диванi - якщо не лежить, то сидячи дрiмає!
Вручивши школярочцi гостинцi, Вiктор Вiкторович вийняв iз чемодана невеличку пляшечку, наповнену золотистою рiдиною.
- Оце бачиш, Мар'яночко?
- А що воно?
- Це... як би тобi простiше пояснити... Бiологiчний екстракт "Сомнус моментарiум". Виготовлений вiн з кiлькох ферментiв i вiтамiнiв. Бачиш, сон людини пов'язаний з роботою кори головного мозку...
- А я думала, кора тiльки на деревах буває, - щиро здивувалася Мар'яночка.
Вчений розсмiявся.
- Усе це зрозумiєш, коли станеш студенткою iнституту...
- А я в iнститут не хочу, я буду двiрничкою!
- Так?.. Ну, що ж... Хтозна, як тобi пояснити... Можу сказати тiльки: двi-три крапельки цiєї рiдини зроблять людину всесильною! Вона не спатиме цiлу добу i буде бадьорою. Ось принеси менi пiвсклянки води.
Мар'янка швидко повернулася iз склянкою в руках. Не вiдриваючи погляду, стежила, як гiсть набрав пiпеткою рiдини i капнув у воду. Крапельки тi вiдразу ж розчинилися, вода лишилася, якою була. Вiн випив її, витер хусточкою губи.
- От i все, Мар'яночко, тепер менi до завтрашнього ранку спати не захочеться.
Дiвчинка подивилась на