Вийди за межі. Забудь про успіх – стань видатним! - Ден Вальдшмідт

4. Запитуйте себе: «Що я можу зробити краще наступного разу?» А потім робіть це. Якщо ви проведете десятиліття або два, щиро намагаючись стати кращим, це точно станеться. Ще одна річ, яка стане вам у пригоді, – не робити дурниць. Отже, вчіться на своїх помилках і використовуйте уроки, щоб досягати більших успіхів.

5. Проактивно використовуйте часна речі, які підживлюють ваше завзяття. Життя миттєво вимагає від вас максимальної продуктивності. А психологічна підготовка часто залежить від фізичної. Тому займіться боротьбою. Або бігом (якщо бойові мистецтва здаються занадто екстремальними). Фізична активність позитивно впливає на мотивацію.

6. Просіть вибаченняв себе та інших людей за погане ставлення. Зробіть це раз або двічі, і вам швидко стане легше. Коли ви будете щиро перепрошувати за те, що погано впливає на інших людей, ви перестанете скиглити та почнете перемагати.

Екстремальна відмінність

Щоб змінити світ, ви самі повинні відрізнятися від інших

Ви не можете надихати й кидати виклик іншим, якщо ви так само боїтесь виділятися, як і вони. Боїтесь поставити себе в становище, коли люди можуть не погодитись із вами. Боїтесь кинути виклик чинному стану речей. Боїтесь критики.

Відрізнятися від інших – це саме по собі успіх. Чому? Тому що більшість із нас цього не вміє.

Стояти на сцені й отримувати нагороди досить легко. А от бути аутсайдером, носієм оригінальної ідеї перед усім світом вимагає великих зусиль.

Для цього треба бути ментальним ніндзя.

Це, ймовірно, пояснює те, чому не всі ми стаємо успішними.

Зверніть увагу: страх відрізнятися з’явився не зовсім з вашої вини. Усе, чого вас змалечку вчили, – це не виділятись.

Коли ви пішли до школи, вам казали, що «треба знаходити спільну мову з усіма», навіть коли ви бачили, що погані люди користуються іншими. Доки справа не стосувалася вас, це було «круто».

Вам казали, що не можна «влаштовувати сцени» в громадських місцях, навіть щоб постояти за себе. Ви самовиражались. А потім вас критикували, чи не так?

На першій співбесіді спеціаліст із добору персоналу питав, чи вмієте ви працювати в команді. А потім став пояснювати, що ваша зарплатня буде базуватися на ваших власних досягненнях.

Усі ці необхідності «вписуватись» культивують високоякісну посередність, надійну партію відмінників, що підтримують порядок речей.

Але ці якості не дають реального успіху або відкриттів, здатних глибоко надихати, про які ми всі мріємо.

Реальний успіх – це повна протилежність прагненню бути як усі.

Не копіюйте думок та дій інших. Ви досягнете більшого і залишитесь вірним собі, якщо докладете зусиль, щоб виділятись. Щоб змінити світ, ви самі повинні відрізнятись від інших.

Нав’язливі бажання, пристрасті і те, що відрізняє вас від інших, а не вміння «вписуватись» – ось що допомагає досягти успіхів.

І знаєте що? Бути інакшим не так погано.

Інакшість не вб’є вас. Вона змусить вас виділятись.

Інакшість, можливо, не допоможе отримати підвищення. Але вона, найімовірніше, дасть вам набагато більше.

Інакшість не змусить людей публічно вихваляти вас. У всякому разі не відразу. Але таємно вони будуть шанувати вас.

Бути інакшим – це рішення, що ви не будете схожим ні на кого іншого або себе минулого.

Чесно кажучи, бути успішним тяжко. Бути успішним і не відрізнятися від інших – іще складніше.

І екстремальна поведінка – одна з найсильніших відмінностей.

Коли Джеррі Райс вступив до Національної футбольної ліги в 1985 році, тільки дві команди були зацікавлені в ньому. Очевидна відсутність швидкості турбувала багатьох агентів, які оцінювали гравців. Однак він не любив показухи, на відміну від інших новачків на драфті [5]. І університет, за який він грав, – Державний університет долини Міссісіпі – не вважався найкращим. Агенти погодилися, що Райс хороший гравець, але чи підходив він для гри у великій лізі?

Команда «San Francisco 49ers» вирішила ризикнути й розпочала переговори щодо Райса з «New England Patriots». І Райс не розчарував. Насправді, він отримав титул наполегливого новачка року.

Але Джеррі хотів бути не просто хорошим ресивером [6]. Він хотів бути надзвичайним. Однак він зробив дуже багато помилок. Пропустив забагато м’ячів. Він почувався млявим і нерідко потерпав від болю.

І він вирішив підкорити вищий щабель. У той час як інші гравці розслаблялися під час міжсезоння, Райс затято тренувався по кілька годин на день, щоб мати гарну фізичну форму. Для цього він бігав по пагорбах. Щодня він пробігав стежкою біля свого будинку маршрут у дві з половиною милі, здебільшого вгору. Схил був дуже крутим. Незважаючи на це, Джеррі підіймався в темпі спринтера. День за днем долаючи біль.

Коли він того року з’явився в тренувальному таборі на чотири дні раніше, він був у своїй найкращій формі. Саме це й визначило його кар’єру, що увічнена в Залі слави.

Два роки потому він став лідером НФЛ за кількістю прийнятих тачдаунів, яка вдвічі перевищувала досягнення інших гравців ліги. Протягом наступних 20 років він побив усі можливі рекорди вайд-ресиверів. Навіть наприкінці своєї кар’єри в НФЛ Джеррі був одним із найшвидших і найбільш конкурентоспроможних вайд-ресиверів у грі проти захисників, які були на 15–20 років молодші від нього. Сьогодні Джеррі Райс вважається найкращим вайд-ресивером усіх часів і одним із найкращих гравців в американський футбол.