Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Почувши таку відповідь, цар запитав матір їхню Софію про імена їхні та літа. Вона ж рече: "Перше моє дитя зветься Віра, має ж літ дванадцять, друга — Надія, має літ десять, третє ж дитя зветься Любов і має літ дев'ять". І дивувався цар такій в малих літах відвазі та розуму, і сміливій їхній відповіді. Тоді почав по одній примушувати до свого злочестя, спершу старшу сестру Віру понуджував, говорячи: "принеси жертви великій богині Артеміді!" Вона ж не хотіла, тоді повелів цар її оголити й бити міцно. Мучителі ж, б'ючи без милосердя, казали: "Принеси жертви великій богині Артеміді!" — але вона, ніби в чужому тілі терплячи, мовчала, мучителі ж нічого не досягли биттям, відрізали їй дівочі сочки, і з рани замість крові потекло молоко. І всі, що дивилися на катування її, дивувалися терпінню і чудові цьому, що незвичайно від рани не кров, а молоко текло. І покивали головами, осуджуючи таємно цареве безум'я та лютість, кажучи: "Чим ця красна дівиця зогрішила, завіщо так страждає? О горе безум'ю царському і звіриній його лютості, що з'їдає не тільки старих людей, але й не по-людському молодих дітей!" Після цього принесено було залізні ґратки і покладено на великому розпаленому вогні. Коли ж розпалилися, як палаючий вугіль, і випускали іскри, то на них було покладено святу дівицю Віру і на них дві години лежала і, до Господа свого взиваючи, не опалилася й трохи, аж усім напрочуд було. Тоді у конов, що стояв на вогні, повний смоли та олії і вельми киплячий, укинена була, але й там не була ушкоджена, і сиділа, ніби у воді, співаючи Богу. Мучитель, не знаючи, що більше із нею чинити, щоб змогти відвернути її від Христової віри, присудив її покарати мечем, що почувши, свята Віра наповнилася радості й рече до матері своєї: "Молися за мене, матінко моя, щоб довершила я свій шлях і перейшла до жаданого краю, і побачу любого мені Господа і Спаса мого, і насолоджуся божественним Його образом". До сестер же сказала: "Знайте, любі мої сестри, кому обіцялися і кому нареченими ставали; знайте, що призначені ми є хрестом святим Господа нашого на вічну Йому службу, терпімо ж до кінця. Єдина нас мати породила, єдина виховала і навчила, спільний тож і кінець хай приймемо, єдину волю, як воістину одноутробні сестри, маймо. Це я вам буду за зразок, щоб обидві після мене пішли до того, котрий кличе нас до себе, — Жениха нашого". Це сказавши, поцілувала матір свою, також і з сестрами, обійнявшись, поцілувалася і пішла під меча. Мати ж не печалилася й трохи за дочкою своєю, журу ж бо сердечну й уболівання за дітей матірню перемогла в ній любов Божа. Про це тільки уболівала й печалилася, щоб якась із дочок, застрашившись мук, не відкинулася Господа свого. І сказала до Віри: "Я тебе, дочко моя, народила і заради тебе біль терпіла, але оце ти мені добре воздаєш, що в Христовому вмираєш ісповіданні і виливаєш за Христа кров свою, яку з утроби моєї прийняла ти. Іди ж до нього, улюблена моя утробо, кров'ю ж своєю обагрена, як багряницею одіта, красна з'явися очам Жениха твого, і мене перед Ним, убогу матір твою, пом'яни, і за сестер своїх Йому помолися, хай укріпить їх у такому терпінні, яке ти маєш". І усічена була свята Віра в чесну голову, і пішла до Голови своєї Христа-Бога. Мати ж прийняла багатостраждальне її тіло і, обцілувавши його, раділа й славила Христа-Бога, що прийняв дочку її Віру в світлицю небесну.
Нечестивий же цар поставив перед себе другу сестру, святу діву Надію, і рече до неї: "Дитино добра, молю тебе, послухай моєї ради, як батько раджу тобі, люблячи тебе, поклонися Артеміді великій, щоб не загинула, як сестра твоя старша. Бачила-бо ти її люті муки, дивилася на гірку її смерть, не бажай тож і ти так само постраждати. Вір мені, дитино, що жалію на юність твою і хотів би тебе собі в дочках мати, коли б ти скорилася повелінню моєму". Свята ж Надія відповіла: "Чи ж я, царю, не є сестра тієї, що вбив ти, чи я ж не від тієї ж матері народжена, чи є я не тим-таки молоком вихована, чи ж не я те саме хрещення мала, що і сестра моя свята, — вкупі з нею росла і від одних книг та наказів материних навчилася знати єдиного Бога і Господа нашого Ісуса Христа і в нього вірувати, і Йому одному поклонятися! Не надійся-бо, царю щоб я інакше міркувала, й мислила, і бажала, як сестра моя Віра, її ж бо шляхом готова я йти. І не гайся багато, трудячись словами, але почни саме діло і побачиш моє одномисля із сестрою, що упередила мене".
Таку відповідь почувши, цар віддав її на катування. І потягли її слуги, як і Віру, били без милосердя довго, аж утрудилися, б'ючи. Вона ж мовчала, ніби не відчувала болю, тільки на матір, блаженну Софію, позираючи, що стояла там-таки і доблесно на страждання своєї дитини дивилася, старанно молячи Бога, щоб подав її дочці міцне терпіння. Тоді, за повелінням беззаконного царя, вкинена була у вогонь, у якому, як три юнаки, не опалилася, хвалячи Бога. Потому підвішена була і кігтями залізними шарпана; від плоті, що відпадала, і крові, що потоками лилася, чудні якісь пахощі із ран її виходили, і усміхалася лицем світлим, та благодаттю Духа Святого сяяла, і глузувала з мучителя, що малу юнку не може перемогти. "Я, — рече, — поміччю Христовою не печалюсь у муці, більше-бо, доброволю в ній, як у солодощах райських: солодка-бо є мені смерть за Господа мого. Тебе ж, мучителю, безконечна чекає у геєні вогненній мука з бісами, їх-бо за богів собі маєш!"
Цими словами вельми роздратований був мучитель, повелів приготувати конов, повну смоли та лою, і підпалити вогнем: хай у киплячу конов укинено буде святу. Закипіла конов, а коли хотіли вкинути святу в неї, тоді конов розтопилася, ніби
