Житія Святих - Березень - Данило Туптало

дару зцілення як недостойному. Коли ж привели його до чоловіка Божого Венедикта, зразу отримав зцілення молитвами його. Відігнавши ж біса із клирика того, Венедикт святий дав йому заповідь таку, кажучи: "М'яса не їж ані на священичий ступінь зійти не смій. У той самий день, коли посмієш прийняти сан священства, зразу немилостивому катуванню бісівському переданий будеш". Зцілений клирик до себе повернувся, довго тих заповідей отчих дотримувався: м'яса не їв і священства не торкався. Однак через досить років бачив, що деякі пресвітери повмирали, а на місця їхні виходять ті, що були після нього, і за безчестя те собі мав. Отож, наче забувши заповіді святого Венедикта, посягнув на священичий ступінь. І коли прийняв свячення — того ж дня, з допусту Божого, напав на нього лютий біс і, немилостиво його розшматувати, убив до смерти. Так пророче слово отця преподобного пройти мимо не змогло. Муж один благородний, Теопров на ім'я, громадянин чесний Касина-града, який богомудрим Венедикта святого повчанням від ідолопоклоніння до Бога був навернений, мав у духовного цього отця та учителя велике дерзновення і любов через добродійне життя своє. Він, якось у келію його увійшовши, побачив преподобного, що гірко плакав і ридав. Довго ж стоячи і дивлячись на нестримний потік його сліз, не розумів, бо не в час молитви застав його в плачі, оскільки звичай був у преподобного під час молитви плакати. Святий Венедикт сумував і тужив, сльози, і хлипання плачевне, і стогін випускав. Перестрашений був Теопров, спитав про причину плачу його, і, ледь від сліз і хлипання стримавшись, святий сказав: "Чи бачиш монастир, який я, допомогою Божою, створив і стількох братів приготував? Це все, судом Всесильного Бога, язичникам буде передане на зруйнування і розграбування — ледве ж я впросив Бога дарувати мені душі братів і моїх, що в монастирі живуть". Це пророцтво преподобного І збулося після переставлення його: одної-бо ночі, коли спочивали брати, напали лонгобарди несподівано на монастир. Не змогли ж ані одного з братів взяти, всі-бо втекли цілими, бережені від рук варварських молитвами отця свого преподобного Венедикта, — монастир же лонгобарди спустошили, зовсім зруйнували. А в дні святого цього отця обитель його оберігав Бог, задовольняючи необхідним.

Чоловік один благочестивий послав преподобному Венедиктові два глеки вина. Раб же посудину одну з вином, утаївши, приховав на дорозі, а иншу приніс отцеві. Прозорливий же отець, відпускаючи раба, сказав йому: "Вважай, дитино, щоб не пив ти з того глека, який на дорозі сховав, але вилий те вино і побачиш, що в ньому є". Раб же той засоромився через викриття, поклонився святому і пішов. Прийшовши до схованої посудини і хотівши довідатися, чи правдиві слова святого, почав посудину ту перехиляти долі, щоб вино вилилися. І ось з вином змій вийшов — злякався раб той страшно і каявся у сподіяному грісі своєму.

Село було недалеко від обителі преподобного, яке раніше підпорядковувалося бісам в ідолопоклонницькому нечесті, але з приходом у той край Венедикта святого і старанням його належним усі навернулися до Христа Бога. У тому селі був монастир чесних дів, Богові освячених в чернечому чині, до них звик преподобний посилати досвідчених братів, аби зі слів Божих їх повчали. Якось-бо один із братів, що задля такої потреби до черниць був посланий, службу свою закінчивши, уже повертався — впросили його ті діви взяти обрусець — той, взявши, за пазуху собі поклав. Коли ж він прийшов перед лице отця преподобного, поглянув на нього святий грізно і гнівно сказав: "Брате, чому беззаконня увійшло в надра твої?" Той же, настрашившись і забувши від страху про обрусець за пазухою, не розумів, про що до нього отець говорить. Святий же знову сказав: "Хіба я там не був при тобі, коли ти, від священних дів обрусець прийнявши, за пазуху собі сховав?" Той же, це чуючи, впав перед ногами святого і прощення за прогрішення своє просив.

Одного дня, коли преподобний, за звичаєм своїм, увечері обідав, і пізня була вже година, монах молодий, син одного володаря багатого, стоячи перед трапезою, свічу в руці тримав, світячи, і почав гордісним умом в помислі своєму говорити: "Хто є той, якому я прислуговую і, свічку тримаючи, служу йому, наче раб? Чому для цього поганого старця працюю?" Коли він так думав, не утаїлася від ясновидного отця думка його, і зразу по-батьківськи викрив його, лагідно сказавши: "Знаменуй хресним знаменням серце своє, дитино, нащо гордісні помисли у тобі проростають, вважай собі". І, прикликавши инших послушників, звелів свічу з рук його взяти — той же, вийшовши з келії, сидів заплаканий. І коли питали його брати, чому отець його відіслав, визнав перед ними помисел свій гордісний, і всі дивувалися ясновидності отця, що й думки серця перед ним не таяться.

Одного року голод був у краю Кампанійському, і в обителі преподобного бракувало хліба, і вже не більше п'яти хлібів виявилося, що ані на одну трапезу такій кількості братів не вистачало. Коли сумували брати вельми і не відали, звідки добувати прогодування на час голоду, сказав до них святий: "Чому сумні, маловіри, через брак хліба? Чи не покладаєтеся на Бога, який не покидає тих, що коряться йому? Чи не пам'ятаєте слів Спасителевих з Євангелії: "Шукайте насамперед Царства Божого, а все інше додасться вам. Знає бо Отець ваш небесний, чого потребуєте, перед вашим прошенням". Не занепадайте духом, нині скруту маєте, завтра ж примноження необхідного щедро матимете". І наступного дня, Божим Провидінням, перед воротами обителі з'явилося двісті мірок муки, які у веретищах лежали, і ніхто не міг довідатися, звідки і хто таку кількість муки приніс. І пізнали, що Бог невидимо послав їм їжу, молитвами отця їхнього. Боголюбивий один муж просив преподобного, аби велінням його збудувати монастир на полі того чоловіка, яке було поблизу Теракинійського града. Послав преподобний з учнів своїх будівничих на те діло достатньо, звелів їм очистити місце і приготувати до будівництва потрібне. "Я ж, — казав, — сам у той день (назвав той день) прийду і покажу, на якому місці яку споруду будувати". Вони ж пішли і все приготували — чекали приходу отця. Коли ж настав названий день, сплячим будівничим на світанку явився преподобний, показуючи місце, де мають будувати церкву, де ж трапезну, де лічницю, де келії й инші всі монастирські споруди. Збудившись, будівничі один одному про своє сонне розповідали видіння і дивувалися, що одне видіння у всіх було, і чекали отця. Коли