Прекрасна одержимість - Ллойд К. Дуґлас

Том Мастерсон продерся крізь юрбу, вистрибнув нагору і схопив Боббі за рукав.

– Що до дідька сталося з тобою? – зарепетував він. – Якщо Джойс хоче порозважатися з цим хлопцем, то що тобі до того?

Раптом оркестр замовк. Алеппо опустив Джойс донизу, і вона повалилася над підлогу. Кілька дівчат з хору схилилися над нею, одна з них побігла по воду. З борецьким чванством Алеппо ступив уперед. Його маленькі очиці загрозливо блискотіли. Войовнича щелепа наче вела його за собою. Великі кулаки стислися. Вищиривши зуби в перекривленій посмішці, він гаркнув:

– Агов! Тобі, я бачу, страшенно кортить потрапити в халепу…

– Вважай! – закричав Мастерсон. – Не роби цього!

– Бий його! – закричав молодик у натовпі.

Алеппо зухвало наближався, однак на нього чекала несподіванка.

Він дістав у лице три метких, приголомшливих удари: справа від лівого ока, зліва від правого ока і просто в ямку підборіддя. Під велетнем підкосилися коліна, і він безгучно упав.

На мить в Ґордонсі запала тиша. Такий несподіваний перебіг подій уразив усіх.

Грубо відштовхнувши Мастерсона вбік, Боббі повернувся до Джойс, схилившись, узяв її на руки і зійшов східцями зі сцени, поки натовп розступався, щоб звільнити йому дорогу.

– Зажди! – закричав Мастерсон, переслідуючи його. – Я подбаю про неї. Не треба буди таким обридливим!

Боббі обернувся до нього і прошипів:

– Треба було дбати про неї трохи раніше!

Після такого приниження Мастерсон спалахнув п’яною люттю:

– Ну, якщо ти вважаєш, що це тобі минеться…

Він схопив Боббі за горло, роздерши комір; вчепився пальцями у волосся; його шпінка глибоко розтяла щоку приятеля, і кров заструменіла, скапуючи зі щелепи на груди сорочки.

Підтримуючи свою слабу опіканку лівою рукою, Боббі завдав короткого удару в підсердя не надто м’язистого живота Мастерсона, який понизив його до рангу тих, хто не здатен чинити опір, і, знову взявши Джойс на руки, попростував уперед, розсуваючи тілом стільці і столи.

Під дверима огрядний старший офіціянт став на його шляху.

– Ти привів сюди цю юну леді?

– Ні! Але я забираю її!

– Ну, не надто поспішай! Погляньмо правді у вічі!

Боббі ще раз опустив ноги Джойс на долівку, підпер її лівою рукою і захрипів:

– Відчини двері! Я не хочу сьогодні битися тут іще з кимось, але якщо ти спиниш мене, то підеш спати разом зі своїм дружком.

Здоровань завагався. Хтось крикнув:

– Пусти його, поки нас тут не застукали! Він проведе її додому! Он там візьміть її пальто!

Свіжий порив холодного повітря допоміг Джойс частково опритомніти.

Таксі, що чекало неподалік, під’їхало до критих воріт. Боббі поклав її досередини і наказав усміхненому водієві повернути на схід до бульвару, і що тоді він розповість йому, куди їхати, і сів поруч з нею.

Спантеличившись, вона упізнала його, понуро зазирнула йому у вічі і пробурмотіла хрипко:

– О, Боббі, врешті ти прийшов, чи не так? Я так довго чекала! Так хотіла тебе!

Вона вмостилася головою на його плечі, а він обійняв її рукою, врятований від потреби відповідати, бо ожила вона ненадовго і за мить розм’якла й заснула.

Тепер, коли він забрав її, що робити далі? Йому спало на думку, що можна завезти її кудись і протверезити, перш ніж приводити додому, однак цю ідею було відкинуто негайно. Вона не буде навіть близько в нормальному стані ще багато годин. Джойс була п’яна, і ще й як!.. Чи справді він прислужився їй, так по-хуліганському встрявши в її справи? Мабуть, чутки про це завдадуть їй ще більшої шкоди, ніж якби їй дозволити піти своїм шляхом. Чи вони з Томом Мастерсоном будуть колись друзями?… Навряд.

Водій повернув голову, чекаючи докладних інструкцій, і Боббі дав адресу Джойс. Він мусить повернути її додому.

– Джойс! Де ключ від дому?

Вона почала обмацувати кишеню пальта і, послухавшись підказки, знайшла його у внутрішній кишені. Таксі спинилося на узбіччі, і водій виконав наказ свого пасажира заглушити двигун і чекати.

Уставши, коли холодне повітря війнуло через відчинені двері, Джойс повила руками шию Боббі і поцілувала його в щоку. Він спливав кров’ю, але її потьмарений розум не міг цього помітити.

Її було легше нести, ніж тягти. Уже незабаром вони опинилися біля вхідних дверей, тихо відчинили і зачинили їх. Він пригадав умеблювання будинку. Поклавши дівчину на канапу у вітальні, він скинув з неї капці і накрив важким вовняним пледом. Її лице було закривавлене. Це, безсумнівно вимагатиме пояснень, які змусять його розповісти цілу історію, накликавши на неї ще більшу неславу і завдавши ще більшої досади иншій особі, чия гідність якнайбільше заслуговувала захисту.

Припустивши, що на нижньому поверсі мусить бути вбиральня, він почав шукати її, і після двох випадкових нальотів на дві одежних кімнати, зрештою знайшов невеличку вмивальню неподалік від бібліотеки; зволожив рушник, і вже повертався назад, коли почув гортанний голос, який повсякчас жив у його думках. І наче й не минуло стількох