Житія Святих - Березень - Данило Туптало

ізмаїлітами, часом перемагав, часом від них переможений був. Одного разу вийшов з великою силою на край Агарянський, оточив град, що Созопетра називається, батьківщину Амірмумни, князя сарацинського, і добивався того града. Амірмумна ж, він же і Авісак, князь агарянський, був деінде, послав до царя Теофіла, дуже просячи його відступити від граду того і не руйнувати любої йому батьківщини. Але Теофіл прохання не послухав, узяв град, зруйнував його дощенту і з великою здобиччю повернувся. Амірмумна ж через зруйнування батьківщини своєї жалем великим і гнівом охоплений був, почав за велике золото збирати воїнів звідусіль: із Вавилонії, Фінікії, Палестини, Келесирії і далекої Африки. І за якийсь час зібрався із всією воїнською силою своєю в Тарсі, хотів іти на прекрасний у Фриґії град Аморію, який був батьківщиною царя Михаїла Травлого, батька Теофіла, аби відімстити за свою батьківщину — Созопетру-град, що його Теофіл зруйнував. Про те чувши, грецький цар Теофіл зібрав також своїх воїнів — зі сходу, і заходу, і Персії. І вийшов на війну проти супостата, прийшов у град фригійський Дорилей, що лежав від града Аморії на відстані трьох днів дороги. Багато ж із радників царських, довідавшись достеменно, що незрівнянно більша воїнська сила сарацинська, аніж грецька, радили цареві не сходитися з князем агарянським, а аморійське населення перевести в инше місце — у більш укріплені гради. Але Теофіл, кажучи, що сором ухилятися від війни й Аморію, град прекрасний, покинути порожнім, готував рать, а в Аморію для захисту військо послав. Були ж послані туди воєводи такі: Константин, іменований Друнґарій, саном патрицій; Летій, саном патрицій; Теофіл, того ж сану патриціянського; Теодор, прозваний Кратир, саном протоспатарій; Мілисен; Каліст, прозваний Турмарха; Васой та инших воєначальників багато, мужів знатних. Після цього зійшовся цар Теофіл з Амірмумною, була битва і січ велика з обох боків, і спершу греки долали агарян, тоді, з допусту Божого, перемінилася боротьба, бо Владика Христос, іконоборством Теофіловим розгніваний, відняв мужність у греків, і, додавши снаги, агаряни почали долати їх. І взяли всю силу грецьку, що царя свого відстоювала, його ж лише перське військо, за золото найняте, захищало відважно, і загинув був би конечно там Теофіл-цар, коли б ніч не настала. До того ж і Небесний Цар не до кінця гнівається, не навіки ворогує — змилосердився над християнами, раптом випустив на полк агарянський дощ великий вельми — й ослабли луки їхні, і перестали гнатися услід за втікачем царем Теофілом, за розгромленими його грецькими полками.

Після лютої тої боротьби Амірмумна, агарянський князь, зразу до града Аморійського пішов, і обсів його, й обкопав навколо глибоким ровом, добиваючись його міцно з усіх боків довгий час. Теофіл же, грецький цар, який був із соромом у Дорилеї, послав до Амірмумна-князя прохання з великими і багатьма дарами, аби відступив від Аморії-града. Але той за Созопетру, свій зруйнований град, вельми гнівався і лютував, невмолимий був. Посміявся із прохання і дарів царевих, нехоробрим і боязливим втікачем його називаючи, і звелів посланців його тримати в путах, аби чекали кінця діла. І на град більше наступав щодня, але й ті, що в граді були, хоробро боронилися, і велика кількість війська агарянського і воєначальників найвидатніших із мурів градських вбито було. І вже у великому сумніві і збентеженні був князь Амірмумна, бачивши, що град неможливо взяти, і думав залишити його і відійти собі. І сталося б те, коли б не було лукавої зради одного з воєначальників аморійських на ім'я Вадітзис. Цей окаянний у якійсь суперечці і сварці з воєводами розгнівався і вирішив передати град у руки ворогам — випустив стрілу із хартією агарянам, які вже збиралися відходити від мурів градських. У хартії ж рукою його було написано таке: "Нащо, стільки часу тут витративши і такий труд піднявши, відходите звідсіля марно без нічого? Відважтеся і підійдіть до тої стіни градської, де бачите стовп, на ньому ж мармурове зображення лева, а наверху стовпа подоба фініка з каменя зроблена. Там перебуваю я, стережучи ту частину, поможу вам добре — і візьмете град легко, слабкі-бо там стіни. Ви ж будете знати, якою мені потім віддати честю за мою до вас приязнь". Ту хартію, зі стрілою знайдену і до нього принесену, агарянський князь Амірмумна прочитав, зрадів вельми і зразу всю силу свою до тої скерував стіни, і, за сприяння лукавого зрадника, який Вадітзис називався, увійшла сила агарянська в град, і була січ велика у граді, і текла кров християнська ріками по вулицях градських. І не лише мечем, а й вогнем град винищено було, бо зразу його запалили з усіх кінців — так Бог карав людей своїх, бо єресі примножилися в ті часи між греками. І ледве хтось меча агарянського і вогню уникнув у той час, проте ті, що лишилися цілі, не уникли після того посічення, а инші полону. Коли припинилася січ, взяті були живими вищеназвані воєводи, які прислані були від царя на захист града: Константин, Летій, Теофіл, Теодор, Мілисен, Каліст, Васой та инші знатні воєначальники, їх же було числом сорок два. І виводили в полон тих, що уникнули меча, чоловіків і жінок, юнаків і дівчат. І звелів кат окремо розділити чоловіків, окремо жінок, і дівчат, і юнаків — і виявилося мужів до сімдесяти тисяч, жінок же з дівчатами і юнаками без числа. Мужів-бо всіх звелів мечем посікти, залишивши живими вищеназваних воєвод з иншими воєначальниками, а жінок і дітей поміж воїнами своїми розділив. Так прекрасний град Аморія одного дня від меча і вогню загинув через гріхи злочестивого царя Теофіла, який красу ікон у церков забрав і багатьох святих ісповідників за поклоніння іконам люто мучив. Після того Амірмумна-кат посланців Тео філових, які ціле зруйнування града бачили, із пут звільнив, до царя їхнього відіслав сповістити йому про все, що бачили, І довідавшись про те, цар був у тузі і печалі великій. Послав же до Амірмумни, хотівши воєвод і воєначальників своїх викупити двома сотнями кентенаріїв, але той не погодився віддати полонених за таку ціну, називаючи собі тисячу кентенаріїв, витрачених на зібрання воїнства, і насміхався із царевого послання, і посланців відпустив безчесно. Тоді Теофіл більшою тугою охоплений був, впав у хворобу з печалі і через недовгий час у хворобі тій помер. А полонені ті в Сирію ведені були. Той, що передав ворогам град, воєначальник Вадітзис, відрікся Христа і став апостатом, агарянське прийнявши нечестя. І вшанований був від князя багатьма почестями і