ж мати Теодорова про сина свого, що в Тавенисіоті в преподобного Пахомія перебуває, взяла від єпископів лист до Пахомія святого, що наказував віддати їй сина, і прийшла в Тавенисіот. І прийняли її в гостинниці монастиря дівочого, у якому ж сестра Пахомієва постила. І послала мати Теодорова до святого Пахомія, бажаючи бачити сина свого. Сказав же старець до Теодора: "Дитино, мати твоя прийшла сюди, бачити тебе хоче і має до нас лист від єпископів. Тому йди до неї, насамперед через те, що святі єпископи написали, їх же маємо послухати". Відповів Теодор: "Отче, скажи мені спочатку, чи не маємо дати Богові відповідь у День Судний, коли після таких починань чернечого життя до матері своєї, яку я зі всіма світськими пристрастями Бога ради залишив, піду, і спокусяться через мене брати. Коли-бо ще перед новою Благодаттю, у Завіті Старому, наказано було синам Леві батьків і братів своїх не знати, щоб зберегти закони Божі, тим більше не годиться мені, що в новій Благодаті такого дару — чину святого чернечого — сподобився, вибрати любов батьківську понад любов Божу. Каже Владика наш: "Якщо хтось любить батька або матір більше від мене, не є мене достойний". Сказав йому святий Пахомій: "Дитино, якщо тобі не є корисним бачити матір свою, то я тебе не примушую, будь досконалим ченцем, що відрікся світу до решти і себе самого". Довідалася мати, що син не хоче зовсім не лише повертатися додому, але навіть бачити її. Забажала і вона не повертатися до себе, але жити в монастирі тому дівочому в чернецтві. Казала собі: "Якщо захоче Бог, побачу сина мого між отцями святими і свою душу здобуду через нього". Так мужня і постійна воля до Бога юного ченця не лише свою, але і матері своєї спасла душу, привівши її у тісне й прескорботне чернече Бога ради життя. Міцнів же духом преподобний Теодор й уподібнювався у всьому отцеві своєму духовному — Пахомію святому, скоряючись йому, Бога ради, як самому Богові. Отець же багато разів випробовував його в послусі і терпінні, наказуючи йому якісь діла робити, і, коли той наказане робив, докоряв йому, наче недобре зробив. І те зруйнувати, инше знову робити наказував. Той же ні в чому не перечив отцеві, ані не нарікав, ані не гнівався, ані не сумував, але завжди з радістю приймав накази від отця і докори від нього мав для себе за похвалу. Через якийсь же рік прийшов до нього брат по крові на ім'я Пафнутій, бажаючи також ченцем стати. І зовсім не хотів Теодор прийняти його, бо той не цілком ще відмовився від старої людини, — і плакав Пафнутій. Довідався про те святий Пахомій, сказав до Теодора: "Добре є послаблювати спочатку таким, що хочуть у чернечий увійти подвиг. Як же новопосаджене дерево потребує великої підживи й опіки, так і в повстримності чернечій для початківця потрібна мала відрада і втіха, допоки благодаттю Господньою повстримність вкорениться і чернець вірою утвердиться". І послухав Теодор отця, прийняв брата по крові і наставляв його на чесноти. Инший же брат — за духом — лінивий був життям, і часто преподобний Пахомій переконував його і наставляв. Тому той образився і хотів з монастиря втікати. Зрозумів же те блаженний Теодор, вдав собі образу на отця і, наче також бажаючи втікати, сказав до брата того: "Чи знаєш, брате, що жорстокі понад міру слова старця цього, і не знаю, чи зможу більше тут терпіти". Брат же той, чуючи від Теодора слова такі, зрадів і сказав йому: "І ти страждаєш від нього, як я?" Сказав Теодор: "І дуже страждаю, але, якщо хочеш, будемо разом, утішаючи один одного, допоки ще раз випробуємо його. І якщо відтепер виявиться до нас добрий, залишимося тут. Якщо ж все одно на нас злий і гнівний буде, то вийдемо разом звідси". І послухав брат той Теодора, не пішов з монастиря, чекаючи, щоб обидва разом вийшли. Теодор же пішов, сповістив те осібно преподобному Пахомію, і похвалив старець розум Теодора. Тоді прикликав отець обох, схилив перед ними голову свою, кажучи: "Простіть мені, браття, бо згрішив перед вами. Мусите й ви, як справжні сини, терпіти і зносити немочі отця вашого". І так брат той розчулився, зупинився в некорисному своєму намірі і відтоді виправився.
Бачив преподобний Пахомій, що блаженний Теодор у чеснотах і благорозумності робить успіхи і може бути корисним для инших словом, бо досвідчений у книгах. Звелів йому в певний час сказати Слово Боже з уст на користь братам, було ж тоді йому двадцять років від народження. Теодор же, послушливий, без жодного заперечення виконав наказане. Став посеред собору і почав із Божественного Писання проповідувати Боже Слово з уст, розповідаючи багато корисного, що на шлях спасення веде. Дехто ж зі старших старців, бачачи, що Теодор їх повчає, не захотіли слухати його, але нарікати почали, кажучи один до одного: "Ось новоначальний навчає нас. Юний нас, старців, повчає. Не будемо слухати його!" І, вставши, пішли із собору у свої келії. Коли ж закінчив Теодор Божого Слова проповідь, преподобний Пахомій прикликав до себе тих старців і сказав їм: "Чому покинули собор, і не слухали повчання, і пішли в келії ваші?" Вони ж сказали: "Тому це зробили, що дитину нам, таким старцям, що багато літ у монастирі провели, учителем поставив". Такі слова чуючи, преподобний Пахомій зітхнув тяжко і сказав їм: "Нерозумні, полонені дияволом, усі-бо ваші чесноти стратите через зарозумілість. І не Теодора покинули, відійшовши, але Слово Боже відкинули, утікши від нього, і позбулися Святого Духа. Хіба не бачили мене, як я з великою увагою слухав його і багато з його слів скористав?" Так Пахомій преподобний, достатніми словами настановивши і вгамувавши старців тих, зцілив ваду зарозумілости і нарікання їхнього і зробив їх слухачами благорозумного й корисного Теодорового повчання. Після цього поставив Теодора урядником Тавенисіотської обителі, сам же оселився в иншому, меншому й безмовнішому, монастирі, і керував добре Теодор дорученою йому від отця обителлю.
Коли ж єпископ града Панополя, блаженний Вар, хотівши у граді своєму влаштувати монастир, прикликав проханням до себе преподобного Пахомія, тоді й преподобний Теодор пішов туди з отцем своїм Пахомієм. І коли була влаштована обитель, прийшов до них один філософ, хотівши розмовляти з великим старцем Пахомієм. Той же не хотів сам розмовляти з ним — зрозумів, що на спокусу той прийшов, послав до нього двох учнів
