Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)
Соня
Я збрешу якщо скажу, що не злякалася дівчини, що стоїть навпроти. Її очі сяють ледь помітним божевіллям. Тепер я навчилася розрізняти його.
Цей пронизливий блиск ні з чим не переплутаєш. Він забирається під шкіру та заморожує кров, пускаючи по венах незрозумілу тривогу, особливо коли божевілля стоїть навпроти, та й ще підкріплене наявністю металевої біти.
Не хочу бути забитою улюбленою іграшкою Аріса.
А що, власне, біта робить у неї? Вона її вкрала?
Швидко оглядаю незнайомку з ніг до голови, остаточно переконуючись у своїх здогадах. Карина.
Так, ось, як виглядає колишня Аріса. Ефектна. Нічого не скажеш. Струнка фігура, миле личко.
Але він вибрав мене. Чомусь саме це усвідомлення спливає на поверхню всього, затуляючи собою решту думок.
— Я думаю ти без проблем зараз сядеш у мою машину, і ми прокотимося, — каже брюнетка, коротко киваючи на припарковане біля узбіччя авто. — Не люблю спілкуватися при свідках.
Мені доводиться зібрати у кулак усю свою впевненість. Якби не мій розбитий стан, можливо, я перша вчепилася в її довге волосся. Адже щойно вимовлені слова можна вважати за справжнісіньку погрозу. Найкращий варіант – це напасти першою. Вона не буде очікувати цього від мене.
Не любить спілкуватися при свідках? Прийдеться, лярво!
— Чого ти від мене хочеш? Щоб я відв'язалася від Аріса? Так радій! Я саме зараз намагаюся це зробити: забратися якнайдалі від вас!
Карина мовчить. Ніяк не коментує мої слова. Вона думає, що я впаду в істерику? Я теж так думала, але чомусь мене понесло не в той бік.
— Все? Твій план провалився? Чого ти чекала, що схопиш мене за волосся, запхнеш у багажник та вивезеш у ліс? Чи що там спалахнуло у твоїй хворій голові?
Карина робить різкий крок на мене, але зупиняється, бачачи, що я ніяк не реагую на її постановчу гру.
Я тільки що зрозуміла, що від цієї дівчини не варто чекати на небезпеку. Вона тільки гавкає та загрожує, а коли доходить час до справи, вона здувається. То навіщо я витрачаю на неї свій час?
— Ну, якщо наша цікава розмова закінчена — я піду, бо запізнююся. — Не можу стриматися, я кажу слова від яких Карина спалахує як миттєво активована бомба. — Аріс вибрав мене! І хоч убий мене, але це нічого не змінить!
Розвертаюся. Не встигнувши зробити крок, верещу від болю в області голови. Карина схопила мене за волосся та різко смикнула на себе.
— Перевірмо це? — лунає гнівний писк позаду.
Інстинкт самозбереження спрацьовує миттєво. Я наступаю їй на ногу і ми валимося на землю.
Чується металевий брязкіт біти, що впала на вуличну плитку. Біта покотилася далі, кудись у бік.
Намагаюся стати на ноги, але мене знов тягнуть униз. На цей раз подушки безпеки у вигляді Карини піді мною немає і я боляче ударяюся ліктями.
Я ніколи не відрізнялася стриманим характером, але до бійок не доходило. Мій маленький зріст та маленька вага, навряд чи стали б добрими союзниками під час відчайдушного махання кулаками.
Я ніколи б не подумала, що битимуся через хлопця, тим більше через те, від якого так безвихідно намагаються втекти. Але в кров ніби бризнули адреналін, а серце, що швидко б'ється, миттєво рознесло цей гормон по венах, даючи силу піднятися з землі. Піднятися та кинутися на зухвале стерво. Вчепитися в темне волосся та змусити пошкодувати, що вона знайшла мене.
Це просто вибух емоцій і проблем, що накопичилися. Інакше не пояснити мій неконтрольований гнів. Це не я і водночас живішою ніж зараз, перекидаючись на брудній плитці з колишньої Аріса, я ніколи не відчувала себе.
Невже і я ковтнула цього безумства, що розповсюдилося в повітрі?
Десь позаду я чую вереск шин. Бахкають двері. Наближення кроків. Хтось чіпляє мене за талію та відтягує від Карини, що сили.
— Тихіше, тихіше, дивись якась дика. А з першого погляду здавалася сірою мишкою. — Каже невиразно знайомий голос. Хлопець починає мене тягнути кудись назад. Смикаюся в чіпкій хватці, але він не відпускає мене.
— А ти — лежи смирно! — це адресується скуйовдженій Карині. — Тільки спробуй поворухнутися. Придушу! Слово честі, я тобі не Карпо чи Аріс.
Переді мною відкриваються передні пасажирські двері автомобіля. Моє тіло вштовхують у салон.
Опинившись усередині, нарешті підіймаю голову, зустрічаючись з чорними очима. Вони з цікавістю роздивляються моє обличчя та зупиняються на губах. Машинально проводжу по губах, відчуваючи як пальці стають липкими.
Кров... я навіть не помітила.
Не відводячи очей дивлюся на хлопця, від якого по шкірі починають повзти неприємні мурахи. Це не страх. Ні. Це не та емоція. Просто він випромінює небезпеку. Вона колючими хвилями розходиться від нього. Вкрай неприємно перебувати поруч із цією людиною.
Влад.
— Ще під носом, войовниця! — каже він, показуючи пальцем на ділянку між носом та верхньою губою.
Хлопець хоче зачинити двері, але я вчасно хапаюся за ручку, не даючи йому зробити це:
— У мене там лишилася сумка, — кидаю короткий погляд за його спину ц тру носа рукавом. Морщусь від неприємних відчуттів та болю, що садить, в районі нижньої губи.
— Добре! — Влад киває та зачиняє двері.
Підхопивши сумку, перекинувши ту через плече, брюнет прямує до Карини.
Він щось говорить їй. Зберігає спокій, коли дівчина рветься до машини в якій сиджу я, емоційно розмахуючи руками.
Влад каже ще кілька слів і йде до своєї машини.
— Зібралася у подорож? — зачиняє двері та закинувши мою сумку на заднє сидіння, заводить мотор. На мене не дивиться.
— Тебе це не стосується! — невдоволено відвертаюся до вікна, спостерігаючи, як закипає Карина, бачачи, що я вислизаю від неї.
— Аріс прийде в сказ, дізнавшись, що тепер він мій боржник. — Хмикає. Чіпляє з панелі приладів пачку цигарок та зубами виймає одну.
— Ти можеш мене відвезти на автовокзал? — схрещую руки на грудях й обертаюся до хлопця. Хоча, не маю жодного бажання зустрічатися з ним поглядом.