Павлiк Морозов - Олександр Сергійович Подерв'янський
Піонери прив'язують генералу Власову на шию кирпичину, як Герасім до Муму, і топлять у болоті. Альонушка вилазить з очерету і з цікавістю дивиться на видовище, її очі горять червоним вогнем.
Пєлагєя Нилівна.
Шожти зробив, проклятий уркагане?
Якого хуя ти в болоті гидкім
Втопив красівого усатого мужчіну?
Павлік Морозов.
Мамаша, помовчіть,
І вас втоплю, як будете пиздіть!
Пророк Микола.
Сімейка блядська, заїбали в пень!..
Оцю хуйню повинен день у день
Я слухати. Я б краще петухом
Ламбаду танцював би на параші!
Пророк розлючено плює. Погляд його випадково пада на хижу Альонушку, яка хтиво клаца іклами і пускає слину з рота.
Пророк Микола.
А ти шо робиш тут, змія їбуча?
Ти, мабуть, думаєш, шо тут кіно знімають
Рекламного про пасту для зубів?
Роздратований Микола жбурля каменюку в Альонушку, яка з хижим гарчанням лізе назад в очерет, при цьому вона робить еротичні знаки Павліку Морозову і принадно вихиляється тілом. Павлік без зайвої рефлекси біжить за зеленою бляддю в болото. Пєлагєя Нилівна розставляє руки, як в картині Маковського «Не пущу».
Пєлагєя Нилівна.
Не лізь, синок, вона тобі не пара!
Від не їти підхопиш враз сіфона!
Павлік роздратовано пиздить Пєлагєю Нилівну по мармизі Пєлагєя пада довго і велично, як це личить епічній героїні.
Пєлагєя Нилівна.
Убив!
Хор піонерів.
Убив, убив…
Пророк Микола.
Піздєц!..
Синхронно з його пророчими словами болото охоплюється жахливим мороком з громом, блискавкою, смерчем і всім, чим положено в такому випадку. По небу в цей час вихорем проносяться медузи, горгони, чорти, дракони і просто якісь лярви. Натовп збивається в купку, як безпорадне стадо, з жахом спостерігаючи катаклізми. Тіки пророк лишається незворушним. Спокійно лягає він в кришталеву домовину, яка відразу ж починає світиться синім вогнем, і невидимою силою влітає назад в храм. Двері храма з грюкотом зачиняються, і з жахливим рипінням ритуальна споруда робить поворота і на жовтих курячих ногах пиздує в болото, розбризкуючи грязюку. За ним, як щури за Гамельнським щуроловом, мовчки ідуть загіпнотизовані Щукін, Альонушка і піонери. На сцені лишається тіки Павлік, який стоїть в античній позі над тілом матері, і Філін, який сховався за сосною і від жаху тихенько підвива.
ДІЯ ТРЕТЯ
Картина перша
На галявині серед величного сибірського лісу, біля туристичної палатки сидять Сука і Блядь – богині помсти, гівна, мух і менструації, так звані Ерінп, вбрані туристками 60-х років. На обох неоковирні спортивні штани кольору шкільних чорнил, потворні туристичні черевики і амебної форми рюкзаки. Довершують гардероб гидотні чорні крильця, якими ці бридкі створіння час від часу вимахують.
Обидві богині – це здоровенні, масласті, невизначеного віку агресивні чуви Одна з Еріній слухає по портативному приймачу романтичні пісні про геологів, друга колупається в зубах виделкою.
Сука.
Хотіла б я пацанчиків красівих
Зустріти в цім їбучім турпоході,
Бо замість них тут тільки блядські рисі,
Ведмеді, змії, сови безпокойні
Вночі кричать, неначе їх ґвалтують.
Філін (з дерева).
Угу-угу-угу…
Блядь.
Нема січас пацанчиків хароших,
А ті, шо єсть, не їздять в турпоходи,
А як поїдуть здуру на турбазу,
То не вилазять, падли, з ресторану,
Аж поки гроші не попропивають,
В той час, коли нещасні молодиці,
Які купили льготниє путьовки,
Шоб поїбатись трохи у поході
Спортивному, лікуються від нервів
І клімаксу вонючею водою,
Регочуть істерично, скавучать,
Як цуценята, темними холодними ночами
Під ковдрою казеною, самотні,
В убогих номерах на десять койок,
Де радіо пиздить вночі і вдень,
Бо хтось зламав його і виключить ніззя,
Де блядь командіровочна вночі
Приходить і сідає в умивальник
У сраку п’яна, і тепер до ранку
Ви слухаєте, як вона ікає,
Де об’явлєніє висить в фойє засранім:
«Товаріщі! не кидайте в вікно
Резінові іздєлія, бо гуси
Їх їдять і ними давляться».
Філін.
Угу-угу-угу…
Блядь.
