Сватання на Гончарівці - Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)

Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой, ратуйте!…

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ

Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.

Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?

Прокип. Чи не об'їждчики кого з горілкою злапали?

ТЕРЦЕТ

Стецько.

Харцизяка мене бив! А я й каші ще не їв…

Одарка.

Ось внесу тобі я каші…,

(Уходит.)

Стецько (плачет).

Ги-ги-ги-ги-ги! Каші хочу, каші, каші!

Прокип.

Ой, ходім ми за лісок, Там новенький е шинок, Купимо горілки глек…

Стецько.

Цур тобі із нею, пек! Каші хочу, каші, каші!

Одарка (приносит ему большой кусок каши).

Отже й каші на шматок. їж же, сину, та не плач.

Стецько.

Еге! Ось побач: Я хоч і зовсім Оцю грудку з'їм, А плакати ще буду. Ще-бо мняса я не їв: Так сього я не забуду.

Одарка.

Ходім до хати ми, ходімі Тобі мняса я добуду.

Стецько.

Та я і мнясо хоч поїм, А плакати-таки все буду,

Прокип.

От лихо, лихо і зовсім, Нігде горілки не добуду!

Уводят Стецька с собою.

ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
Та же улица. ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопова). Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково не видал!. Таки што хозяїн, то і доброй чалавєк. Той тєбя просіт абедать, другой на кунпанию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестини, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правда j то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки світу я на свайом віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, аттаво і усе ка мне. Вот і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та і старой Кан-дзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-тз. Вот і будет на табак. (Смеется.) В свєті тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет.)

Лиш умей за дело взяться, Можно всюди поживляться; В поле бий, коли, руби,- Дома денежки бери. Подпускай девчатам ляси, Старим бабам балянтраси; Сам же в. оба лиш смотри, Да з них денежки бери. В свєті много чудаков; Ох! і не без дураков; Только ім не говори, Молча деньги з них бери. Не один на свєті я – Лекар, купчик і судья Правдой в свєті не живьот І, где можно, знай берьот. ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Скорик и Алексий.

Алексий (выходит в задумчивости). Ходив, ходив – а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, та нічого не видумаєш. (Поет.)

Горе, лихо, пропадаю! Де сховатись від біди? Смерть найти я де, не знаю; Від люден куди втекти? Ой, хожу я і блукаю, Як те сонце в крузі! Куди їду – що шукаю? А все серце в тузі! Горо крута – розступися, Лісу темний – розійдися, Річко бистра – піднімися, Вся звіряка – ізбіжнся… Погубіть мене мерщій. Коли хочеш, щоб пропасти, То живи серед людей. Від їх бід і від напасти Швидше вмреш, чим від звірей!

(Подходя к двору Прокипа.) Обіщала ж Уляна після обіду вийти; підожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нічого. Зійдемось, посумуємо, поплачемо… та й тільки; а увечері гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!

Скорик (все узнававший его, говорит тихо). Та он же, Алексій! (Ему.) Паслушай, маладєц!

Алексий (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно.) Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате.)

Скорик. Алексій! Ти меня і не познал?

Алексий (подходя к нему, всматривается). Ні, щось не пізнаю. А відкіля ви?

Скорик. Та відтіля, відкіля і ви… Та што тут, негде дєтись: я Осип, дядюшка твой.

Алексий (узнав). А! Так і є.

Обнимаются.

Здорові ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас, та й не пізнав. А що! годів чотири е?

Скорик. Та так-таки што єсть. Втямки тебе, как ми з палком ішли на Туреччину через Харков і я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут і тебя видав.

Алексий. Та знаю ж, знаю. Тоді мене привезли віддаватись у ремество.

Скopик. Так ти усьо у городе і живьош? Што ж я з табой нігде не пастрєчался? А у каком реместві?

Алексий. Та в ковалях, і вже в роботниках, на заводі куби делаемо. Сто двадцать рублів беру у год.

Скорик. Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка і мать, сестра моя, живенькі?

Алексий. Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще жива! Брати поженились, а меншу сестру у двір узяли за баришнею, а ті повиходили у наше ж таки село. Я там заговівши був[2]. Що ж ви до нас не навідаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?

Скорик. Із палявих, був у нехвалитах, а далі чистую палучил. Хатєл, штоб-таки навідатись до сваїх; хоч би сестру павидать. Десять гадов, как її видав; було замиреніє, так у отпуск при.хаднл. Ти і що був махенький, не помніш. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе мє-стечка, так шго-то не то. Савєтовали до аткупщика на заставу, так я, брат, салдат і чесную душу імєю; нам туда не рука.

Алексий. От вже, думаю, походили по світу, навидались усячини!

Скорик (хвастливо). Уж я то не пахаділ? Єсть лі такая старана, где б я не пабувал? Були ми і у Франції, усю Німецію прайшли, у Рассєї стояли, та і у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свєг великий! Как ви живьоте сдеся у глуші, так і думаєте, што только і свєта, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как мита, так, господи, сколька гадов надобно, штоб увесь єно прайти! во г как ми ісхадили-ста.

Алексий. Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коли гуляючи послухати!

Скорик. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село і тєбя азьму з сабой, там уж