Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Тренч. Побоююсь, що своєю сповiддю ви виявили його аж надто мало.
Лiкчiз (знов вибухаючи). Бiльше, принаймнi, нiж ваш дорогоцiнний тесть. Я… (Голос Сарторiюсiв, розлягаючись iз смертельною холоднiстю, паралiзує його).
Сарторiюс. Ви прийдете сюди завтра не пiзнiш десятої, пане Лiкчiзе, щоб закiнчити нашi справи. Я не затримую вас бiльше на сьогоднi. (Лiчкiз, принишклий, виходить серед мертвої тишi. Пiсля неприємної мовчанки Сарторiюс веде далi). Це один з моїх аґентiв, вiрнiше — був; бо я, на жаль, змушений був звiльнити його за багаторазове порушення моїх вказiвок. (Тренч не каже нiчого. Сарторiюс перемагає своє зрушення i прибирає жартiвливого, насмiшкуватого тону, що аж нiяк не пасує до нього, а саме тепер бринить аж надто невiдповiдно). Бланш зараз зiйде сюди, Гаррi. (Тренч здригається). Гадаю, що я вже можу звати вас тепер Гаррi. Що ви скажете про прохiдку садком, пане Кокене? Ми вславленi тут за нашi квiти.
Кокен. Я в захопленнi, мiй любий пане, в захопленнi. Життя тут — iдилiя, справжня iдилiя. Ми саме вели про це розмову.
Сарторiюс (лукаво). Гаррi вирушить за нами разом з Бланш. Вона цю хвилину зiйде сюди.
Тренч (поспiшно). Нi, я не можу зустрiнутись з нею саме зараз.
Сарторiюс (пiдсмiюючись з нього). Справдi? Ха-ха! (Вiд цього смiху, вперше вiд нього почутого, Тренча прохоплює дрiж. Кокен збентежується, але зараз же опановує себе).
Кокен. Ха-ха-ха! Хо-хо!..
Тренч. Але ж ви не зрозумiли.
Сарторiюс. О, гадаю, що так, гадаю, що зрозумiли. Га, пане Кокене? Ха-ха-ха!
Кокен. Ще б пак не зрозумiти! Ха-ха-ха!
Виходять, обоє регочучись з нього. Вiн падає на стiлець, здригаючись усiєю iстотою. Бланш з’являється у дверях. Її обличчя прояснюється, коли вона бачить, що вiн один. Безгучно пiдкрадається ззаду до його стiльця i кладе йому руки на очi. З конвульсiйним рухом i вигуком вiн схоплюється й видирається од неї).
Бланш (здивовано). Гаррi!
Тренч (з неуважною ввiчливiстю). Прошу, пробачте. Я гадав… Чи не хочете сiсти?
Бланш (дивлячись на нього з пiдозрою). Щось трапилось? (Повагом сiдає близько письмового столу. Вiн сiдає на Сарторiюсове мiсце).
Тренч. Нi! О, нi!
Бланш. Сподiваюсь, тато не вчинив нiякої неприємности?
Тренч. Нi, я майже не говорив iз ним, вiдколи не бачив вас. (Вiн устає, бере його стiльця й ставить його ближче до неї. Це їй бiльше подобається. Вона позирає на нього, чарiвно усмiхаючись. Йому зривається щось подiбне до ридання; вiн схоплює її руки й пристрасно їх цiлує. Потiм, заглядаючи їй в очi з глибокою серйознiстю, каже). Бланш, ви дуже кохаєтесь у грошах?
Бланш (весело). Дуже. А ви що, збираєтесь подарувати менi грошей?
Тренч (похмуро). Не робiть iз цього смiшкiв; я кажу серйозно. Чи знаєте ви, що ми будемо дуже бiднi?
Бланш. Так ось чому ви мали такий вигляд, наче у вас невралгiя?
Тренч (переконливо). Люба моя, це не смiховина. Чи знаєте ви, що я маю на все сiмсот фунтiв рiчно на прожиття?
Бланш. Який жах!
Тренч. Блянш, це справдi дуже серйозно; запевняю вас.
Бланш. Любий мiй хлопчику, менi б скрутно було в господарствi, якби я не мала нiчого свого. Але тато обiцяв менi, що я буду дуже багата, коли ми одружимося.
Тренч. Ми мусимо дати собi раду iз сiмома сотнями. Я гадаю, що ми мусимо бути самостiйнi.
Бланш. Це саме гадаю i я щодо себе, Гаррi. Якби я проїдала половину ваших сiмсот фунтiв, я б зробила вас удвоє бiднiшим; але я збираюсь зробити вас натомiсть удвоє багатшим. (Вiн хитає головою). Хiба тато висуває якi труднощi?
Тренч (встає зiтхаючи i пересуває свiй стiлець назад на старе мiсце) Нi, аж нiяких! (Сiдає сумовито. Коли Бланш знову починає говорити, по її обличчю й голосi знати, що вона бореться сама з собою, намагаючись опанувати себе).
Бланш. Гаррi, ви надто гордi, щоб брати грошi в мого батька?
Тренч. Так, Бланш, я надто гордий.
Бланш (пiсля паузи). Це негарно щодо мене, Гаррi.
Тренч. Ви повиннi пiдтримати мене, Бланш. Я… я не можу пояснити цього. А втiм, це так природно.
Бланш. А вам не спадало на думку, що я теж, може, горда?
Тренч. Ну, це нiсенiтниця. Нiхто не закине вам, що ви одружились за грошi.
Бланш. Нiхто б не став гiршої думки анi про мене, анi про вас. (Встає й починає неспокiйно походжати туди й сюди). Не можемо ж ми, справдi, жити на сiмсот фунтiв рiчно, Гаррi; i менi здається, що зовсiм не гаразд iз вашого боку вимагати вiд мене цього лише з побоювання, що скажуть люди.
Тренч. Тут не тiльки це, Бланш.
Бланш. А що ж iще тодi?
Тренч. Нiчого. Я…
Бланш (пiдходить до нього ззаду i, нахиляючись над ним, поклавши руки йому на плечi, каже з вимушеною жартiвливiстю). Отже, це все нiчого не значить. Не будьте ж нерозсудливий, Гаррi, будьте хороший i слухайте, що я вам скажу: я вже не знаю, як це все влаштувати. Ви надто гордий, щоб щось менi завдячувати; я надто горда, щоб щось завдячувати вам. Ви маєте сiмсот фунтiв на рiк. Добре, i я спочатку теж вiзьму в тата рiвно сiмсот фунтiв на рiк, i тодi ми поквитаємось. Ну ж, ну ж, Гаррi, ви анi слова не можете проти цього заперечити.
Тренч. Це неможливо.
Бланш. Неможливо!
Тренч. Так, неможливо. Я вирiшив зовсiм не брати грошей у вашого батька.
Бланш. Але ж вiн даватиме грошi менi, а не вам.
Тренч. Це те ж саме. (Намагається бути сентиментальним). Я надто люблю вас, щоб бачити тут якусь рiзницю. (Напiвщиро простягає їй руку, вона з такою ж нерiшучiстю бере її через його плече. Вони обоє намагаються помиритись).
Бланш. Це дуже добрий спосiб влаштувати це, Гаррi. Але я певна, що тут є щось, що я мушу знати. Адже були якiсь неприємностi з татом?
Тренч. Нi, вiн був дуже ласкавий… до мене, принаймнi. Тут не те. Ви нi до чого не домiркуєтесь, Бланш. Це б вам лише завдало смутку, — може, образило б вас. Я, звичайно, не хочу сказати, що ми завжди житимемо на сiмсот фунтiв у рiк. Я вирiшив взятись серйозно до своєї професiї i працювати до мозолiв на пальцях.
Бланш (пустуючи з його пальцями, все
