Рiднi дiти - Оксана Дмитрівна Іваненко

За годину діти вже сиділи в матроському кубрику, вимиті, нагодовані, і всі вільні від вахти матроси і літній вже капітан стояли і сиділи навколо них. Кожен хотів сказати їм ласкаве слово, підкласти смачний шматочок, зігріти.

— А там ще багато наших дітей? — спитав Вітя.

— Багато. Тільки їм брешуть, хто вони, — сказала серйозно Ліда і, як доросла, приклала руку до голови Ясика. — Ти тепер видужаєш, Ясику, ми вже додому насправді їдемо. Тебе мама чекає. А може, і моя мама жива і мене чекає.

— Звичайно, чекає, Лідочко! — впевнено сказали матроси.

Вони знали — на їхній Батьківщині нема сиріт. Вони знали — вся Батьківщина-мати чекає своїх рідних дітей.

Вітя і Женя заступили на вахту і поклали дітей спати в своїй каюті. Вітя вийшов на палубу. Схвильований, збуджений.

— Як ще багато перед нами боротьби за мир, — сказав він замислено Жені, — боротьби з усіма недолюдками.

— Однаково переможемо, — впевнено сказав Женя.

Корабель ішов одкритим океаном. Далекі зорі здавалися зовсім близькими...

[1] Glockchen — дзвоник

[2] Ausgeschnitten — вирізано

[3] Schule — школа

[4] Reisefieber — дорожна лихоманка

[5] Бубхен — дидятко

[6] Still, Madchen, still! — Тихо, дівчинко, тихо!

[7] Deutschland uber alles — Німеччина над усе

[8] Кухен — пряник

[9] Kommen Sie hier, bitte! — Ідіть сюди, будь ласка!

[10] Kontrolieren — перевіряти

[11] Zum Platz — на майданчик

[12] Hinaus — геть

[13] Schlafen — спати

[14] Sie sind Russ? — Ви росіяни?

[15] Wir sind nicht Deutsch. — Ми не німці